Роль державних органів влади у регулюванні соціально-трудових відносин
Найважливіша і визначальна роль у формуванні системи соціального партнерства й основних її суб’єктів у перехідний період належить державі. Вона виступає одночасно і як носій публічної влади, і як соціальний партнер. Держава як носій публічної влади має повноваження, що традиційно поділяються на: законодавчі, виконавчі і судові. Держава ухвалює закони, якими повинні керуватися суб’єкти соціального партнерства, у тому числі легалізує їх правосуб’єктність, процедури їхньої взаємодії. Вона забезпечує виконання законів за допомогою актів керування, контролю і нагляду у сфері праці. Крім того, вона має судову систему, що включає органи юрисдикції, які беруть участь у розгляді економічних спорів та інших справ, зокрема трудових конфліктів. Як законодавець, держава повинна гарантувати дотримання законодавства у сфері соціально-трудових відносин, що врегульовуються Конституцією України, Кодексом законів України про працю, Законами України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про колективні договори і угоди”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “Про соціальне партнерство в Україні” та іншими актами законодавства, що регулюють соціально-трудові відносини. Як арбітр вона уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками та асоціаціями роботодавців, створювати сприятливі умови для ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо; надає свої представницькі функції органам виконавчої влади, яку представляють: - на державному рівні — Кабінет Міністрів України; - на галузевому рівні — міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; - на територіальному рівні – обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад [9]. Як власник засобів виробництва, через відповідну систему управління ними, держава (тобто управлінський апарат) у відносинах із профспілками намагається розв’язувати проблеми значною мірою за рахунок трудящих. У той же час уряд не може не шукати діалогу з профспілками, аби створити певний соціальний клімат, необхідний для проведення докорінної ринкової перебудови. Держава як соціальний партнер може розглядатися у двох аспектах: як роботодавець і як партнер у правовому механізмі соціального співробітництва, носій загальнодержавних інтересів. Як роботодавець держава в особі адміністрації державних підприємств поряд з іншими роботодавцями бере участь у ринковій конкуренції. Як представники інтересів держави в системі соціального партнерства сьогодні, відповідно до чинного законодавства, виступають виконавчі органи державної влади різних рівнів. Нині в Україні сформувалась і функціонує система державних органів, що регулюють трудові відносини, наприклад Міністерство праці і соціальної політики, яке забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері трудових відносин, Національна рада соціального партнерства, а також Національна служба посередництва і примирення. Одним із найважливіших завдань Національної служби посередництва і примирення є сприяння вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів). Сторону роботодавців традиційно і тривалий час за тотальної державної власності на засоби виробництва репрезентував уряд як вищий орган виконавчої влади держави. Представництво роботодавців недержавних форм власності формувалося поступово, дещо відстаючи від перетворень у відносинах власності на засоби виробництва. Якщо не вдаватися до оцінки повноти повноважень від первинного роботодавця, то представництво сторони роботодавців на національному рівні можна викласти так. Найбільшим представником роботодавців залишається держава в особі уряду. Роботодавців репрезентують також Український союз промисловців і підприємців (підприємства державні й приватні та змішаної форми власності), Спілка орендарів і підприємців України (нині переважно підприємства недержавних форм власності) і ще 3-4 менші об’єднання роботодавців. Представництво працівників реалізують понад тридцять профспілкових об’єднань, галузевих, фахових профспілок, що офіційно діють автономно, однак об’єднуючись для ведення переговорів з власниками та укладення Генеральної угоди, проведення консультацій з найважливіших соціально-трудових питань чи обговорення законопроектів, інших рішень соціально-економічного спрямування. Проаналізуємо роль державних органів влади за результатами опитування, яке проводилося у рамках проекту Міжнародної організації праці “Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці” в квітні-травні 2002р. і суб’єктом якого виступали сторони соціально-трудових відносин — профспілкові діячі, роботодавці і представники державних органів влади. Результати опитування виявили низьку оцінку сторонами соціально-трудових відносин діяльності державних органів влади — одного із суб’єктів цих відносин [14]. Усі три сторони соціально-трудових відносин, включаючи і окремо виділену категорію найманих працівників, найважливішою функцією державних органів влади вважають функцію гаранта виконання законодавства (роботодавці —73%, представники органів влади — 72%, профдіячі — 66%, наймані працівники — 63% відповідно) (табл. 5.1.). Таблиця 5.1. Оцінка функцій, що мають виконувати державні органи влади як один із суб’єктів соціально-трудових відносин, % [14] Суб’єкти оцінювання Гаранта Реформаторську Захистну Партнерську Протекціоністську Інформ-консультативну Арбітражну Представницьких інтересів Навчально-освітню Важко сказати Профдіячі 66 41 38 32 16 10 9 10 2 7 Роботодавці 73 45 29 25 22 13 9 10 4 5 Представники органів влади 72 45 28 25 12 11 7 11 0 5 Наймані працівники 63 38 33 19 16 11 8 7 4 11 Всього 67 42 33 25 18 11 9 9 3 8 На друге місце всі сторони соціально-трудових відносин ставлять реформаторську функцію (профспілки — 41%, роботодавці — 45%, представники органів влади — 45% і наймані працівники — 38%); на третє місце — захисну функцію (відповідно 38%, 29%, 28%, .33%) і на четверте — партнерську функцію (відповідно 32%, 25%, 25%, 19%). Щодо інших функцій, то відсоток відповідей респондентів коливається від 2% до 16% . Такий розподіл оцінок значущості функцій можна пояснити, мабуть, тим, що сторони соціально-трудових відносин бачать державу як суб’єкта, виключною функцією якого є правова гарантія рівноправної участі всіх сторін у даному процесі. Але такий розподіл значущості функції держави “не дотягує” до своєї функції “гаранта”. Роль держави в регулюванні трудових відносин надзвичайно важлива. Практика свідчить, що роботодавці з метою зниження витрат виробництва прагнуть до збереження, навіть до зниження рівня оплати праці, до економії на умовах і безпеці праці, скорочення робочих місць за рахунок досягнень науково-технічного прогресу. А наймані працівники прагнуть до підвищення заробітної плати, до безпеки і поліпшення умов праці, збереження робочих місць і т.д. У цих умовах саме законодавчі і виконавчі органи державної влади повинні забезпечити раціональне поєднання інтересів працівників та роботодавців. Рівень справедливості розподілу доходів у суспільстві визначається соціальною сутністю (типом) держави, а якість партнерства — ступенем участі працівників в управлінні. Становлення держави як суб’єкта системи соціального партнерства здійснюється на підставі конституційних норм, виходячи з історичних і національних традицій, ментальності населення. Зміни в законодавстві України створюють для профспілок і об’єднань роботодавців специфічні умови взаємодії з органами державної влади з метою забезпечення соціального захисту працівників.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль державних органів влади у регулюванні соціально-трудових відносин» з дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини»
