Методи нормування праці та класифікація витрат робочого часу
Нормування праці має на меті встановлення міри витрат праці та результатів роботи у вигляді всебічно (технічно, економічно, організаційно, соціально-психологічно та фізіологічно) обґрунтованих норм часу та норм виробітку, норм обслуговування та норм чисельності. Норма часу встановлює максимально допустимі витрати часу (секунди, хвилини, години), необхідні для виконання одиниці роботи (операції) у конкретних виробничих умовах за найбільш повного та раціонального використання можливостей ОТ і застосування передового виробничого досвіду. Норма виробітку — це обсяг роботи на певну операцію, виражений в натуральних одиницях вимірювання (документ, документо-рядок, показник, дія), який має бути виконаний в одиницю часу (за годину, зміну) в конкретних виробничих умовах. Між величинами норми часу та норми виробітку існує зворотня залежність: із збільшенням норми часу зменшується норма виробітку, і навпаки. Норма обслуговування встановлює кількість одиниць обладнання, виробничої площі, робочих місць, працюючих тощо, яка має обслуговуватися одним працівником у певних організаційно-технічних умовах. Норма чисельності — означає чисельність працівників певного кваліфікаційного складу, яка необхідна для виконання деякого обсягу робіт або обслуговування об’єктів (наприклад, однієї або декількох ЕОМ в одну, дві або три зміни). Нормування праці має багатоаспектний характер. До недавна часу в нормуванні праці найбільше уваги приділялось технічним факторам — параметрам обчислювального обладнання, характеристикам технологічного процесу оброблення даних тощо. Через це набув поширення термін — «технічне нормування праці». Нині наголошують на всебічному обґрунтуванні норм, тобто не тільки технічному, а й ергономічному, організаційному, соціально-психологічному, фізіологічному. Ступінь обґрунтованості норм багато в чому залежить від використовуваного методу нормування. Найпоширеніші два методи: дослідно-статистичний (сумарний) та аналітичний. Дослідно-статистичний метод базується: на використанні статистичних звітних даних про фактичні витрати на таку саму роботу в минулому; на оцінці нормувальника, виходячи з власного досвіду; на порівнянні роботи, на яку встановлюється норма, з аналогічною, на яку норму вже встановлено. Розроблені таким чином норми не враховують передового досвіду організації виробництва. Тому цей метод рекомендується застосовувати тільки для дослідних, тимчасових робіт. Аналітичний метод, що є основним методом нормування праці, дає змогу обґрунтувати встановлену норму з урахуванням досягнутого рівня використання засобів ОТ, передової технології, наукової організації праці. За цим методом визначається норма часу не тільки для всієї роботи в цілому, а й для кожної окремої операції. Основний зміст нормування праці зводиться до такого: дослідження витрат робочого часу; вивчення та узагальнення передових форм і методів організації праці; розроблення нормативів для встановлення обґрунтованих норм часу за результатами аналізу технологічних процесів; класифікація і тарифікація робіт і працівників; розроблення пропозицій щодо раціональної організації робочих місць та обслуговування їх; установлення всебічно обґрунтованих норм часу (виробітку), відрядних розцінок і контроль за виконанням норм. Для визначення величини нормованого часу за його окремими складовими елементами, побудови раціонального балансу робочого дня та з метою пошуку можливостей підвищення продуктивності праці використовується типова класифікація витрат робочого часу. Взаємозв’язок елементів робочого часу наведено на рис. 18.1. Усі витрати робочого часу поділяються на нормовані та ненормовані. Нормований час включає: час на підготовчо-заключні операції (Тпз); оперативний час (Топ); час на обслуговування робочого місця (Тоб); час на регламентовані перерви (Трп);
Рис. 18.1. Класифікація витрат робочого часу Час на підготовчо-заключні операції включає витрати часу на підготовку до виконання певної роботи, а також дії, пов’язані з завершенням її: ознайомлення з роботою (інструктаж, уточнення, виниклих неясностей), розкладування документів, підготовку машини до роботи. Це одноразові витрати на виробниче завдання, вони не залежать від обсягу роботи, що виконується за конкретним завданням. Оперативний час витрачається на безпосереднє виконання заданої роботи, а також на виконання допоміжних дій, необхідних для виконання операції технологічного процесу. Витрати оперативного часу повторюються з кожним конкретним обсягом робіт. Оперативний час поділяється на основний та допоміжний. Основний (технологічний) час (Тосн) витрачається оператором на безпосереднє виконання технологічної операції. Допоміжний час (Тдоп) — це час для виконання додаткових дій, необхідних для здійснення основної роботи (перелистування оброблювальних документів, їх підгинання та підкладування, встановлення машинного носія тощо). Час на обслуговування робочого місця включає витрати часу на догляд за обчислювальним обладнанням і підтримуванням його в належному стані. Він поділяється на технічний та організаційний час обслуговування. Час технічного обслуговування (Тоб.т) витрачається на догляд за обладнанням під час виконання конкретної роботи (періодичні перевіряння та наладження машини, заміна картриджу, заправлення паперу тощо). Час організаційного обслуговування (Тоб.орг) включає витрати на догляд за робочим місцем протягом усієї зміни, тобто на прибирання робочого місця, чищення машини. Час на регламентовані перерви включає час на відпочинок та особисті потреби і час перерв з організаційно-технічних причин. Витрати часу на регламентовані перерви об’єктивно зумовлені характером взаємодії обчислювального обладнання та операторів і регламентуються санітарно-гігієнічними нормами і правилами роботи обчислювальних центрів. Ненормований (непродуктивний) час (Тнп) — це втрати робочого часу з організаційно-технічних причин (Тнп.орг), які виникають через несвоєчасне забезпечення роботою, через несправність машини тощо і з вини працівника (Тнп.пр), наприклад, через спізнення на роботу, прогули, інші витрати часу, що не передбачені внутрішнім розпорядком, Кодексом законів про працю і не підлягають нормуванню. До ненормованого, непродуктивного часу відносять також витрати часу на виробництво бракованої продукції (Тбрак).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методи нормування праці та класифікація витрат робочого часу» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
