Удосконалення інструментів регулювання ліквідності
Ефективність управління ліквідністю банківської системи будьякої країни залежить від наявності дієвих механізмів та інструментів її регулювання. Наявність ефективного інструментарію управління як надлишкової, так і недостатньої ліквідності особливо актуально в умовах нечітко сформованої позиції структурної ліквідності в Україні, коли дефіцит ліквідності може змінюватися профіцитом і навпаки. 104
В Україні законодавчо управління ліквідністю банківської системи ґрунтується головним чином на ефективному інструментарії, напрацьованому світовою практикою банківського нагляду та грошово-кредитного регулювання. Зокрема, відповідно до чинного законодавства, Національний банк України має у своєму розпорядженні такі основні інструменти регулювання ліквідності: інструменти банківського нагляду як економічні нормативи, у тому числі ліквідності, а також такі інструменти грошово-кредитної політики як обов’язкові резерви, процентна політика [66,28,67]. Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України передбачено також можливість проведення депозитних і кредитних операцій овернайт, операцій з обміну іноземної валюти на національну (своп), операцій прямого та зворотного репо, операцій з власними борговими зобов’язаннями та рефінансування банків строком до 14 і до 365 днів, операції з державними облігаціями України [68]. Дослідження практики застосування зазначеного інструментарію регулювання банківської ліквідності на мікро- та макрорівні дозволило визначити можливі напрями їх удосконалення відповідно до передового зарубіжного досвіду з урахуванням особливостей розвитку грошово-кредитного ринку в Україні. Відповідно до чинної нормативної бази на мікрорівні ліквідність банку є його здатністю забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів [28]. Нині в Україні в банківській системі спостерігається накопичення швидкими темпами валютних і строкових дисбалансів, які проявляються у зростанні розривів (гепів) між обсягами залучених депозитів та наданих кредитів за строковістю та валютою платежу (табл.4.1). Це свідчить про зростання не лише ризиків ліквідності, а й системних ризиків, які створюють загрозу фінансовій стійкості банківської системи. Такі валютні та строкові дисбаланси у свій час стали причиною фінансових криз в країнах Латинської Америки та Азії. Так, показник співвідношення депозитів та кредитів в іноземній валюті за останніх п’ять років зменшився з 0,70 до 0,42 і свідчить про те, що на кінець березня 2008 р. лише на 42 % кредити банків в іноземній валюті покриваються внутрішньою 105
ресурсною депозитною базою. Це свідчить про зростання ролі зовнішніх залучених джерел, у тому числі іноземних запозичень банків, що в загальному підсумку створює загрозу її фінансовій стійкості через зростання залежності банків від зовнішніх запозичень та шоків на світових ринках капіталів. Таблиця 4.1
Динаміка окремих показників, які характеризують дисбаланси в банківській системі України у 2000-2008 рр. Показники Співвідношення депозитів та кредитів, наданих суб’єктам економіки в іноземній валюті Співвідношення довгострокових депозитів та довгострокових кредитів, наданих суб’єктам економіки у тому числі: Співвідношення довгострокових депозитів та довгострокових кредитів, наданих суб’єктам економіки в національній валюті Співвідношення довгострокових депозитів та довгострокових кредитів, наданих суб’єктам економіки в іноземній валюті Співвідношення строкових депозитів та кредитів, наданих суб’єктам економіки
2003
2004
2005
2006
2007
Березень 2008
0,70
0,81
0,73
0,58
0,42
0,42
0,65
0,66
0,58
0,51
0,61
0,42
0,80
0,70
0,69
0,67
0,69
0,64
0,51
0,61
0,48
0,40
0,27
0,26
0,53
55,9
0,58
0,50
0,44
0,47
Джерело: розраховано за даними Бюлетеня Національного банку України 106
Найбільш загрозливими стали дисбаланси у відношенні довгострокових депозитів і довгострокових кредитів в іноземній валюті на кінець березня 2008 року зменшилося до 0,26 проти 0,51 у 2003 році. Це свідчить про тенденцію заміщення внутрішньої довгострокової ресурсної бази депозитного характеру в іноземній валюті іншими джерелами, насамперед іноземними запозиченнями. Напрями руху останніх є найбільш непередбачуваними особливо в умовах зростаючої нестабільності на міжнародних фінансових ринках та наміченого переходу України до монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності та гнучкому курсоутворенні. Показник співвідношення довгострокових депозитів та довгострокових кредитів у національній валюті є дещо вищий за попередній – на кінець березня 2008 року він становив 0,64 проти 0,80 на кінець 2003 року. Загальний показник співвідношення довгострокових депозитів та довгострокових кредитів знизився з 0,65 у 2003 році до 0,42 у березні 2008 року, що також свідчить про невтішну тенденцію накопичення ризиків ліквідності через невідповідність обсягів довгострокових ресурсів обсягам наданих довгострокових кредитів. Тривожним симптомом негараздів у стані ліквідності банківської системи є показник співвідношення строкових депозитів та кредитів, наданих суб’єктам економіки, який знизився з 0,53 у 2003 році до 0,44 на кінець 2007 року. Цей показник свідчить про те, що на 56 % кредитний портфель банків формується із внутрішніх ресурсів до запитання, які, як відомо, є нестабільним короткостроковим джерелом ресурсної бази банків, або ж з ресурсних джерел, залучених з-за кордону. Для порівняння зазначимо, що у 2006 році строкові депозити, мобілізовані на внутрішньому ринку, покривали 78 % банківських кредитів у Вірменії, 63 % – в Азербайджані, 71% – у Болгарії, 52% – у Грузії, 78% – у Киргизстані, 104% – у Македонії, 82% – у Молдові, 52 % – у Росії [13]. Із метою поступового обмеження економічними методами обсягів залучень коштів за кордоном та посилення привабливості проведення кредитних операцій у національній валюті Національним банком України було вжито ряд заходів. Зокрема, у березні 2007 року було внесено зміни до “Положення про порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, якими передбачалося підвищення коефіцієнтів резервування за кредитами, наданими в 107
іноземній валюті [64]. Також із 20 листопада 2007 року відповідно до постанови Правління НБУ № 403 від 7.11.2007 р. "Про регулювання грошово-кредитного ринку" до складу зобов’язань банків, які підлягають обов’язковому резервуванню, введено кошти, залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів [74]. Обов’язковому резервуванню нині підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу [66]. Розмір обов’язкового резервування для строкових коштів і вкладів в іноземній валюті становить 4 %, а для коштів вкладів (депозитів) на вимогу в іноземній валюті – 5 % [73]. Зазначені зміни мали на меті стимулювання банків до збільшення орієнтації на внутрішні джерела формування кредитних ресурсів. Проте, як показують дані табл. 4.1., очікуваних зрушень у співвідношеннях пасивних та активних операцій банків за строками та валютою платежу не відбулося. Із метою підтримки банками достатнього рівня регулятивного капіталу для покриття валютного ризику ліквідності з 13 лютого 2008 року було внесено зміни до “Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, які стосувалися змін у розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) в частині зважування довгострокових активних операцій, які здійснені з перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, на коефіцієнт ризику 50 відсотків та врахування валютного ризику, який вимірюється сукупною сумою відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами [28]. Подальше стрімке зростання обсягів кредитування неадекватне наявній внутрішній ресурсній базі банків та часті звернення банків за підтримкою ліквідності до Національного банку України зумовили необхідність вжиття такого адміністративного заходу, як відмову у підтримці ліквідності банків за усіма інструментами рефінансування у разі наявності постійної незбалансованості між термінами та обсягами залучених та розміщених коштів [38]. Відповідно до постанови Правління Національного банку України №107 від 21.04.2008 року з 22 квітня під час розгляду питання про підтримання ліквідності банку шляхом рефінансування враховувати інформацію щодо проведення банком кредит108
ної політики в межах наявних за термінами та обсягами кредитних ресурсів, у тому числі зростання кредитних вкладень в економіку, кредитів фізичним особам і міжбанківських кредитів [69]. Для вирішення проблеми розбалансування пасивів та активів банків за строковістю та видами валют, а також накопичення ризиків у банківській системі обґрунтованою є необхідність посилення ролі економічних нормативів, насамперед нормативів ліквідності, в регулюванні банківської ліквідності на мікрорівні. Насамперед йдеться про можливий розгляд Національним банком України питання щодо встановлення нормативу довгострокової ліквідності (замість нормативу короткострокової ліквідності (Н6)). Необхідність виконання зазначеного нормативу дозволяє, як показує досвід Німеччини і Росії, посилити контроль за довгостроковою ліквідністю банків. Розв’язання проблеми довгострокової ліквідності банків в Україні є актуальним з огляду на зростаючі обсяги довгострокових кредитів (насамперед іпотечних) та наявність так званих гепів, тобто невідповідності між строками та сумами довгострокових активів і зобов’язань. Варто зауважити, що відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні [28], спеціалізовані банки [ощадні, іпотечні, розрахункові (клірингові)] у зв’язку із концентрацією ризиків зобов’язані дотримуватися спеціальних (підвищених) значень економічних нормативів, у тому числі ліквідності. До 16 листопада 2005 р. спеціальних (підвищених) значень економічних нормативів [миттєвої ліквідності (Н4 ≥ 30 %), а також мінімального розміру регулятивного капіталу та нормативу адекватності регулятивного та основного капіталу] зобов’язані були дотримуватися уповноважені банки, що спеціалізуються на здійсненні однієї чи декількох банківських операцій, залучають кошти фізичних осіб для довгострокового кредитування будівництва житла. Відповідно до змін, унесених до зазначеної інструкції, що набрали чинності з 22 грудня 2005 р., для уповноважених банків встановлено розміри економічних нормативів ті ж, що і для універсальних банків. Проте діяльність уповноважених банків є потенційно більш ризикованою, ніж діяльність універсальних, через їх спеціалізацію, головним чином на залученні коштів від населення та їх розміщення в іпотечні житлові кредити. Тому інтереси вкладників уповноважених банків потребують більшого захисту, в тому чис109
лі шляхом встановлення підвищених економічних нормативів. Незважаючи на актуальність проблеми розвитку іпотечного кредитування, прирівнювання уповноважених банків до універсальних є селективною політикою, яка розширює їх ресурсну базу при одночасному зниженні надійності та підвищенні ризикованості для вкладників цих банків. З огляду на це пропонуємо розглянути Національному банку України питання щодо можливості впровадження спеціальних (підвищених) економічних нормативів ліквідності, мінімального розміру регулятивного капіталу та нормативу адекватності регулятивного та основного капіталу для уповноважених банків з огляду на потенційно більш ризиковану діяльність через спеціалізацію, головним чином на залученні коштів від населення та розміщення їх в іпотечні житлові кредити. Іншим інструментом регулювання ліквідності банківської системи, практика використання якого, на нашу думку, потребує удосконалення, є обов’язкові резервні вимоги, зокрема в частині їх окремих важелів впливу. Як зазначалося, важелями впливу обов’язкових резервних вимог: розрахунковий період, обсяг обов’язкових резервів, які мають щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку, норма обов’язкового резервування, її частота змін, об’єкт резервування („база” обов’язкових резервів), розмір і вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів. Перш ніж розглянути пропозиції щодо удосконалення деяких із зазначених важелів впливу обов’язкових резервних вимог, звернемося до зарубіжного досвіду використання цього інструмента в реалізації грошово-кредитної політики. Зокрема, центральні банки більшості зарубіжних країн надають перевагу більш гнучким інструментам, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. Це зумовлено тим, що обов’язкові резерви є інструментом потужної та недостатньо керованої дії, пов’язаної з мультиплікативним ефектом. Тому використання цього інструмента характеризується обережністю у застосуванні та нечастими змінами їх норми. У використанні мінімальних обов’язкових резервних вимог, як монетарного інструмента, спостерігається загальносвітова тенденція до зменшення норми резервування.
110
Окремі країни, наприклад, Канада, Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Швейцарія взагалі відмовилися від встановлення для банків обов’язкових резервних вимог [14, с. 560]. Причиною цьому слугувало визнання обов’язкових резервів своєрідним податком, який збільшує вартість банківських ресурсів, зменшуючи таким чином конкурентоспроможність банків на глобальних фінансових ринках. На практиці банки змушені перекладати тягар втрат від обов’язкового резервування на клієнтів, завищуючи кредитні та занижуючи депозитні ставки, що негативно позначається на темпах зростання депозитних і кредитних операцій та розвитку банківського сектору в цілому. Для нівелювання зазначеного негативного впливу більшість країн, наприклад Єврозони, США, Польща, Угорщина, Словаччина, використовують обов’язкові резервні вимоги на платній основі, тобто на обсяг сформованих банками обов’язкових резервів нараховується процент. Його розмір у Словаччині є фіксованим і становить за станом на кінець 2006 року 1,5 % [40]. За виконання обов’язкових резервних вимог польські банки одержували за станом на кінець 2006 р. близько 4,28 % від їх обсягу [0,9 від облікової ставки центрального банку (4,75 %)]. В Угорщині банки одержують процент, який дорівнює основній ставці Центрального банку Угорщини, яка на кінець вересня 2006 р. становила 7,75 % [58,60]. Наприкінці 1998 р. Європейський центральний банк як інструмент своєї монетарної політики ввів для 11-ти країн – учасників Європейського економічного та валютного союзу систему мінімальних резервів, що приносять проценти. На баланс резервів нараховується процент за існуючою основною ставкою рефінансування [14, с. 560]. Країни, що використовують обов’язкові резервні вимоги, як інструмент грошово-кредитної політики, мають відмінності в застосуванні „бази” обов’язкових резервів. Такою базою обов’язкового резервування визначено [40, 58, 60]: • у Європейському центральному банку – депозити овернайт, депозити терміном до 2 років, боргові цінні папери з терміном погашення до 2 років, цінні папери грошового ринку; • у Національному банку Словаччини – строкові депозити та депозити до запитання у словацьких кронах та іноземній валюті, емітовані облігації, перевідні векселі; • в Угорщині – зобов’язання із терміном до 2 років;
111
• у Польщі – депозитні зобов’язання незалежно від валюти та строків залучення коштів; • у Казахстані – зобов’язання банків (внутрішні та перед нерезидентами по балансових рахунках, за цінними паперами та субординованим боргом). Сучасна вітчизняна практика використання обов’язкових резервних вимог, як інструментів грошово-кредитної політики, в Україні характеризується: по-перше, безоплатністю коштів, що знаходяться на кореспондентському рахунку в Національному банку України для виконання обов’язкових резервних вимог; по-друге, до листопада 2007 року – тенденцією до зменшення середнього нормативу обов’язкових резервних вимог, який становив 2,2 % (рис.4.1). Такі зміни відповідають загальносвітовій тенденції змін у використанні зазначеного інструмента монетарної політики, що супроводжується в зарубіжних країнах одночасним посиленням впливу ринкового інструментарію, зокрема, процентного. Із грудня 2007 року середній норматив обов’язкових резервних вимог почав зростати і у березні 2008 року становив 3,6 %. Така тенденція зумовлена необхідністю (в умовах заміщення депозитної ресурсної бази іноземними запозичення) посилення ролі обов’язкових резервних вимог у регулюванні ліквідності банківської системи шляхом включення до “бази резервування” коштів, залучених банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів [74]. по-третє, обмеження щодо обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в НБУ, і нині становить 100 % від суми обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначений без урахування покриття будьякими активами банку; по-четверте, диференційованістю розміру норми резервування залежно від строковості та валюти залучених банками коштів. Так, з 1 жовтня 2006 р. відповідно до постанови Правління НБУ від 15.09.2006 № 364 „Про окремі питання регулювання грошовокредитного ринку” менша норма резервування встановлена за коштами юридичних і фізичних осіб, залученими в національній валюті: 0,5 % – за строковими коштами і вкладами (депозитами) та 1 % – за коштами вкладів (депозитів) на вимогу і на поточних 112
рахунках. Для залучених коштів фізичних і юридичних осіб в іноземній валюті норма резервування становила для строкових коштів і вкладів (депозитів) – 4 % та коштів і вкладів (депозитів) на вимогу та коштів на поточних рахунках – 5 %. 11000 10000 9000 8000 20% 18% 16% 14% 12% 10% 8% 6% 4% 2% 0% 01.01.2000 01.05.2000 01.09.2000 01.01.2001 01.05.2001 01.09.2001 01.01.2002 01.05.2002 01.09.2002 01.01.2003 01.05.2003 01.09.2003 01.01.2004 01.05.2004 01.09.2004 01.01.2005 01.05.2005 01.09.2005 01.01.2006 01.05.2006 01.09.2006 01.01.2007 01.05.2007 01.09.2007 01.01.2008
Обсяги, млн. грн.
7000 6000 5000 4000 3000 2000 1000 0
Сума сформованих банками обов'язкових резервів, млн. грн. Середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування, % (права шкала)
Примітка: середній розрахунковий норматив обов’язкового резервування розраховано як процентне відношення суми сформованих резервних вимог до депозитних зобов’язань банків.
Рис. 4.1. Динаміка сформованих банками обов’язкових резервів та середнього нормативу обов’язкового резервування у 2000-2008 рр. Диференційована політика обов’язкового резервування Національного банку України спрямована на регулювання валютної структури ресурсної бази банків і тим самим зниження ризику їх ліквідності, пов’язаного з розривами (гепами), які виникають у результаті невідповідності обсягів і строків залучених коштів та обсягів і строків наданих банківських кредитів. Активізація використання інструмента обов’язкових резервних вимог для регулювання строкової та валютної структури залучених коштів банків пов’язана із необхідністю подолання негативних наслідків доларизації економіки. У цьому аспекті, на нашу думку, слід розглянути можливість удосконалення строкової структури активних і пасивних операцій та сприяння розвитку їх 113
довгострокової складової шляхом звільнення від необхідності обов’язкового резервування зобов’язань банків у національній валюті терміном виконання понад 1,5-2 роки. Світова практика, зокрема Європейського центрального банку та Угорщини, підтверджує ефективність цього заходу щодо стимулювання нарощення довгострокової ресурсної бази банків шляхом встановлення норми резервування лише за зобов’язаннями банків терміном виконання до 2 років. У віддаленій перспективі, враховуючи світовий досвід змін у використанні інструмента обов’язкових резервних вимог, перспективними напрямами удосконалення практики Національного банку України щодо використання механізму обов’язкового резервування, на нашу думку, буде: – запровадження платної основи для коштів обов’язкових резервних вимог, за умови збереження на окремому рахунку у Національному банку України. Як показує досвід зарубіжних країн, центральні банки, в разі використання свого монопольного права монетарного регулювання шляхом застосування обов’язкових резервних вимог, здійснюють це на платній основі (Єврозона, Польща, Угорщина, Словаччина, Туреччина) або ж не застосовують цей інструмент узагалі (Канада, Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Швейцарія); – усунення принципу диференціації розміру норми обов’язкового резервування за існуючим критерієм валюти залучених коштів (по мірі зниження впливу доларизації економіки та наявних структурних дисбалансів в активних і пасивних операціях на ліквідність банківської системи, а також посилення гнучкості курсоутворення). Внутрішньоденні кредити. У багатьох зарубіжних країнах, наприклад, Європейського союзу, Словаччині, а також такій постсоціалістичній країні як Росія, для регулювання ліквідності банків центральними банками надаються внутрішньоденні кредити. Використання цього виду кредиту зазначеним країнам дозволяє оперативно підтримувати миттєву ліквідність банків протягом одного робочого дня. Його запровадження позбавило банки необхідності підтримувати значні залишки коштів на кореспондентських рахунках для проведення поточних розрахунків, що позитивно вплинуло на зниження рівня надлишкової ліквідності банківської системи. Внутрішньоденні кредити не відносяться до монетарних операцій центрального банку. Вони надаються на умовах безоплатності в межах операційного дня та переведення 114
до категорії кредитів овернайт без відповідних штрафних санкцій. Використання зазначеного інструменту дозволяє підвищити ефективність управління банківською ліквідністю та розрахунків в економіці, вивільнити кошти банків для проведення інших активних операцій, прискорити оборотність їх коштів та підвищити ефективність банківської системи в цілому. На нашу думку, наявність в арсеналі інструментів Національного банку України внутрішньоденних кредитів дозволило б при запровадженні вимоги зберігання коштів обов’язкових резервних вимог на окремому рахунку в Національному банку України, як це передбачено чинними нормами права [66], забезпечити ефективне управління ліквідністю банківської системи України у разі виникнення надзвичайних обставин та суттєвого погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку. Кредити рефінансування овернайт (бланкові). Удосконалення інструментарію грошово-кредитної політики вимагає припинення практики надання Національним банком України кредиту рефінансування овернайт бланкового (без забезпечення). Щоправда, фактично через ряд обмежувальних умов1, визначених у Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 26 вересня 2006 р. № 378, надання незабезпеченого кредиту овернайт не несе надмірних ризиків для Національного банку як кредитора, проте у контексті світового досвіду цей інструмент є неринковим. З огляду на це, Національний банк України зменшив застосування кредитів овернайт: рефінансування банків через надання кредитів овернайт становило у 2006 році 67 %, а у 2007 – 17 % в структурі обсягів кредитів, наданих Національним банком України для підтримання ліквідності банків України проти 93 % у 2005 році (див. табл. 2.8). Слід зазначити, що в Україні бланковий овернайт був запроваджений з метою посилення впливу Національного банку УкраЗастосування НБУ при одержанні бланкового кредиту овернайт режиму блокування коштів на кореспондентському рахунку банку-позичальника в сумі наданого кредиту та процентів за користування ним, встановлення частоти звернень банків за кредитом овернайт та його максимального розміру, визначення в генеральній кредитній угоді права НБУ щодо безспірного списання коштів із кореспондентського рахунку в разі неповернення кредиту. Нині кредит овернайт може надаватися не більше 10 разів протягом календарного місяця в розмірі не більше 40 % від суми визначеного та сформованого банком обсягу обов’ язкових резервів за попередній звітний період резервування [110]. 1
115
їни на процентні ставки на міжбанківському ринку. Проте підвищення дієвості грошово-кредитної політики Національного банку України щодо управління грошово-кредитним ринком вимагає відходу від практики видачі бланкових кредитів овернайт, а також кредитів під забезпечення майновими правами та запровадження ринкових інструментів регулювання ліквідності банківської системи, що базуються на ліквідному забезпеченні із справедливою вартістю. Проте сучасна ситуація з наявністю стандартних заставних інструментів, таких як ОВДП, є проблематичною через нерегулярний випуск таких інструментів урядом та орієнтованості їх, головним чином, на іноземних інвесторів. За таких умов Національний банк змушений розширювати перелік видів забезпечення за кредитами рефінансування. Зокрема, Національний банк здійснює рефінансування шляхом проведення тендера з лютого 2008 року додатково під забезпечення облігаціями підприємств, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та іпотечними облігаціями за кредитами рефінансування строком до 14 днів. Із травня 2008 року Національний банк України протягом трьох місяців у порядку проведення експерименту приймає в забезпечення кредитів рефінансування акції власників істотної участі банків [75]. Слід зазначити, що нині до березня 2008 року в умовах надлишкової ліквідності за невеликих обсягів рефінансування банків, порівняно із стерилізаційними операціями, проблема ліквідного забезпечення була не настільки гострою, але із зміною ситуації на протилежну, тобто переважанні обсягів операцій із підтримання ліквідності, питання наявності надійної застави банків набуває надзвичайного значення. Тому невідкладного розв’язання потребує питання стимулювання розвитку фондового ринку, насамперед ринку державних цінних паперів. Окремої уваги також потребує питання нерозвиненості фінансового, в першу чергу, міжбанківського ринку. Нині він не здатний перерозподіляти надлишкові чи недостатні обсяги ліквідності. Тому при наявній вільній ліквідності в банківській системі Національний банк змушений проводити операції з рефінансування банків, що не відповідає світовій практиці, коли в умовах надлишкової ліквідності центральні банки проводять лише операції із стерилізації ліквідності, а в умовах її дефіциту – лише операції із підтримання ліквідності (рис. 4.2). 116
Депозитні операції. Важливим інструментом регулювання ліквідності банківської системи на сучасному етапі її розвитку, який характеризується надлишковою ліквідністю, є депозитні операції. Відповідно до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 26 вересня 2006 р. № 378 у механізмі депозитних операцій відбулися певні зміни. Вони стосувалися створення постійно діючої лінії проведення тендерів із розміщення депозитних сертифікатів, відміни інструмента проведення депозитних операцій шляхом укладання депозитних договорів та зміни строковості розміщення депозитних сертифікатів. До введення в дію нової редакції цього Положення Національний банк проводив депозитні операції із використанням депозитних сертифікатів терміном на один день (депозити овернайт) й на 31-365 днів та шляхом укладення депозитних договорів терміном на 2-7 днів, 8-21 день, 22-30 днів; проведення операцій зворотного репо терміном до 30 днів. 15000 10000
Мобілізація коштів, млн. грн. Рефінансування банків, млн. грн. Сальдо мобілізаційних та кредитних операцій Національного банку України, млн. грн.
Рис. 4.2. Динаміка обсягів операцій Національного банку по регулюванню ліквідності банків України у 2005-2008 рр. Джерело: побудовано за даними Національного банку України [53]
Проведений аналіз депозитних операцій Національного банку України в розрізі їх строковості свідчить про прогресивні зміни в депозитних інструментаріях, які відбулися з листопада 2006 р. Так, до жовтня 2006 р. Національний банк України вилучав надлишко117
ву ліквідність банківської системи шляхом проведення депозитних операцій терміном на 7, 8, 14, 15, 28, 29, 30, 57, 58, 59, 60, 87, 88, 90 днів. В один день проводилися від 3-5 видів депозитних операцій з різною строковістю, депозитні ставки коливалися від 0,3 до 2 %. При цьому депозитні операції овернайт не проводилися. Із листопада 2006 року широкий набір депозитних інструментів було спрощено та стандартизовано. Інструментами стерилізації надлишкової ліквідності, що можуть використовуватися Національним банком в межах чинного правового поля, є депозитні сертифікати овернайт, двотижневі депозитні сертифікати та до 365 днів, а також операції зворотного репо терміном до 60 днів [68]. Проте з кінця березня до вересня 2007 р. Національним банком було призупинено проведення депозитних операцій, тобто в цей період ліквідність банківської системи не регулювалася жодним депозитним інструментом. Із 6 вересня 2007 р. Національний банк відновив проведення мобілізаційних операцій, а з березня 2008 року спостерігається чітко виражена тенденція переважання операцій Національного банку з рефінансування банків над обсягами мобілізаційних операцій (див.рис. 4.2). Проте, у цьому випадку, не йдеться про зміну позиції структурної ліквідності з дефіцитної на профіцитну. У банківській системі є постійно вільна ліквідність банків (обсяг коштів на коррахунках в НБУ за виключенням обсягу сформованих обов’язкових резервних вимог) (рис. 4.3). Йдеться про суттєве зниження ліквідності банківської системи з березня 2008 року через кумулятивний вплив таких чинників, як зростання обсягів обов’язкових резервів, накопичення коштів на Єдиному казначейському рахунку Уряду в Національному банку України, зростання обсягів готівки поза банками та проведення окремими банками необґрунтованоризикованої політики кредитної експансії та надмірного очікування на підтримку ліквідності центральним банком. За таких умов, як свідчить світовий досвід, з метою стимулювання розвитку міжбанківського ринку та проведення більш зваженої кредитної політики окремими банками Національному банку варто розглянути можливість щодо обмеження застосування протягом одного дня кредитних та депозитних операцій та перехід до застосування в кінці дня чистих операцій – кредитних або мобілізаційних, залежно від стану ліквідності.
10000 5000 0 -5000 -10000 -15000 -20000 -25000 Період
30000 15000 0 -15000 -30000
Залишки коштів на коррахунках, млн. грн Сума обов'язкових резервів, млн. грн. Обсяги інтервенцій НБУ (купівля -"+", продаж - "-"), млн. грн. Вихідне сальдо ЄКР (на кінець місяця), млн. грн. Сальдо мобілізаційних та кредитних операцій Національного банку України, млн. грн. М0, гроші поза банками (права шкала), млн. грн
Рис. 4.3. Динаміка кумулятивного впливу різних факторів на ліквідність банківської системи України у 2005-2008 рр. Іншим напрямом удосконалення депозитних операцій Національного банку України, на нашу думку, є спрощення та стандартизація депозитного інструментарію регулювання ліквідності. Із жовтня 2007 року мобілізація надлишкової ліквідності проводиться через депозитні сертифікати із різноманітною строковістю та ставками диверсифікованими від строку залучення коштів банків. Депозитні операції овернайт при цьому не проводяться, а мінімальні ставки за операціями з мобілізації коштів визначаються депозитними сертифікатами з 2,3 або 4 –денною строковістю. Як свідчить світовий досвід, наявність чисельних інструментів та процентних ставок не дає чітких та прогнозованих орієнтирів для суб’єктів грошово-кредитного ринку та є передумовою волатильності ринкових процентних ставок. 119
Для прикладу слід зазначити, що депозитні операції центральних банків зарубіжних країн, зокрема Словаччини, Угорщини, Чехії, Казахстану, Польщі, ґрунтуються на таких підходах. По-перше, наявність постійно діючого механізму депозитів овернайт дає можливість банкам щодня в кінці операційного дня вкласти надлишкові ліквідні кошти в центральний банк за мінімальною ставкою. Ця ставка є очікуваним орієнтиром мінімальної вартості депозитних ресурсів на грошовому ринку, використання цього інструмента наприкінці операційного дня стимулює розвиток міжбанківських відносин на грошово-кредитному ринку. По-друге, наявність регулярного депозитного інструмента, за яким вилучається основна маса надлишкової ліквідності, – операцій на відкритому ринку з 7- або 14-денним терміном, забезпечує прозору та прогнозовану діяльність центрального банку та стабілізує роботу міжбанківського ринку. По-третє, наявність операцій із цінними паперами власного боргу дають можливість вилучати надлишкову ліквідність банківської системи на більш тривалий термін (до 3 міс.) та слугують надійним забезпеченням при проведенні операцій рефінансування банків. Таким чином, удосконаленню інструментів регулювання банківської ліквідності, на нашу думку, сприяли б заходи, спрямовані на: • посилення ролі економічних нормативів через встановлення нормативу довгострокової ліквідності; • посилення ролі механізму обов’язкових резервних вимог у регулюванні стокової та валютної структури залучених коштів банків через звільнення від необхідності обов’язкового резервування зобов’язань банків у національній валюті терміном виконання понад 2 роки; • розширення в чинній нормативній базі наявного інструментарію підтримання ліквідності банків внутрішньоденними кредитами; • обмеження застосування протягом одного дня кредитних та депозитних операцій Національного банку та перехід до застосування в кінці дня чистих операцій – кредитних або мобілізаційних, залежно від стану ліквідності ринку; • спрощення та стандартизація депозитного інструментарію регулювання ліквідності шляхом використання депозитних сертифікатів овернайт та зменшення кількості депозитних інструментів у розрізі строків їх використання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Удосконалення інструментів регулювання ліквідності» з дисципліни «Ліквідність банківської системи України»
