Опір, за З.Фрейдом, - це сила, що створює бар'єр несвідомому на шляху до свідомості. Він виникає як спроба уразливої людини уберегти себе від психологічного болю (того, що вона хотіла б приховати від себе), і долається за допомогою опрацювання та інтерпретацій. Опір в консультуванні, як і в психотерапії, - не таке вже й рідкісне явище. Класичними ознаками опору є запізнення, забування, заяви про те, що нічого вартого уваги не спадає на думку. Часто опір виражається в раціональності суджень та відсутності афективних переживань, в атмосфері нудьги та низькій енергетизованості зустрічі, в непродуктивному мовчанні, або в повній згоді, в уникненні обговорення важливих тем і переживань, в неясному формулюванні своїх симптомів, в зведенні на жарт серйозних моментів бесіди. Не становлять винятку ситуації, в яких спрацьовують психологічні захисти клієнта: він забуває, „пропускає мимо вух" чи не помічає в розмові того, що є для нього травматичним, перебиває, вступає в суперечку, не погоджується з тим чи іншим положенням, відходить від теми розмови, пропонує для обговорення те, що прямо від нього не залежить, подає ситуацію як проблемну для когось (рідних, близьких), але заперечує свою роль в її ескалації тощо. Загалом такі випадки не шкодять розгортанню консультативного процесу, однак створюють прецедент роботи з опором, який вимагає від консультанта певного рівня професійності. Помітивши подібні прояви, важливо відразу показати, що в людини є мало усвідомлені нею внутрішні сили, які протидіють розгортанню процесу. Секрети ефективного консультанта Ознаки опору служать корисними вказівками, що виявляють теми, до яких чутлива особистість, проблеми загального прогресу консультування. 201 Серед консультативних стратегій подолання опору можна виділити такі: - концентрація уваги: віддзеркалення консультантом реакцій клієнта таким чином, щоб він помітив і прояснив те, що відбувається. Наприклад: „ Ви знову почуваєте себе зніяковіло", „Ви помітили, що ще раз змінили тему?", „Ну ось, ми знову відхилилися від внутрішньої роботи"; - підсилення: загострення деяких моментів так, щоб показати їх абсурдність або шкідливість; - знехтування: психолог, помітивши опір клієнта, переключає його увагу на інші питання, щоб не втрачати темпу і контакту, накопичити достатньо аргументів для переконливої демонстрації опору та роботи з ним; - роз'яснення ефектів опору: клієнт помічає свій опір, але консультант поки що вказує лише на безпосередній ефект, що обмежується даним моментом, наприклад, втрата глибини емоційного переживання в умовах неможливості говорити про мотиви цього явища; - роз'яснення не випадковості опору: коли клієнт пересвідчиться в наявності опору, можна перейти до пояснення, наприклад, показати, що це не просто погана мовленнєва звичка, а вмотивована дія; - демонстрація альтернатив типовим патернам поведінки: наприклад, клієнтці, у якої зніяковіння блокувало самозаглиблення, рекомендують затриматись на зніяковінні, побути в ньому, в такий спосіб добиваючись ефекту самозаглиблення; - роз'яснення функцій опору - аргументація користі, яку приносить опір; - вивільнення і переміщення: зрозумівши цінність набутого досвіду, клієнт починає відкривати в собі нові блоки; - розуміння глибинної цілі опору: сприймаючи в ході роботи опір як частину себе, клієнт набуває здатності бачити свої вибори (Бюдженталь Дж., 2001.-С. 177-185). З.Фрейд вказував, що опір може випливати з різних джерел і мати безліч причин. Найчастіше проявляються п'ять форм опору: • опір-витіснення імпульсів, згадок, відчуттів, щоб не зазнати повторного травмування; • опір-перенесення як боротьба з інфантильними імпульсами та створення ситуації заміщення з включенням консультанта в якості ідеалізованої фігури; • опір - вторинна вигода: прагнення якнайдовше залишатися предметом турботи та опіки; • ід-опір - опір інстинктивних імпульсів будь-яким змінам у способах їх прояву; • опір Супер-его, що випливає з почуття провини або потреби в покаранні. Форм, яких може набувати опір, чимало, адже функціонально психологічний захист є досить звичною інструментальною підструктурою психіки, такою ж необхідною, як здібності чи характер. Тому варто не забувати про неминучу його присутність при будь-якій роботі з психікою та
201 вишукувати способи його подолання. Першою спробою обійти опір в історії психотерапії був гіпноз. З.Фрейд, щоб зламати опір, використовував інтерпретацію, В. Райх з тією ж метою працював над розпусканням м'язового панциря, С.Гроф впровадив холотропне дихання, Ф.Перлз заставляв "перебільшувати" - ампліфікувати, а М.Еріксон вдавався до наведення трансу. Відповідно до психоаналітичних розробок, можна говорити про кілька етапів роботи з опором: 1) фаза розпізнавання (опір помічає поки що лише консультант); 2) фаза демонстрації (консультант, дочекавшись слушної миті, вказує на існування опору, не аналізуючи його змісту та джерел виникнення); 3) фаза прояснення важливих нюансів виникнення опору (якщо клієнт не хоче визнати свого опору, можна вдатися до конфронтації). Істотним моментом є не стільки подолання опору (в багатьох випадках захист є доцільним і навіть необхідним, так само як закладена в проект опірність мосту є основним його достоїнством), а саме усвідомлення його психологічного механізму, бо зазвичай він виникає там, де проявляються слабкості его-захисної функції. Тільки, усвідомлюючи свій опір, людина зможе долати перешкоди і просуватися далі у своєму розвитку. Психологічна компетентність консультанта передбачає, що з проблемою трансферу та контр-трансферу він теж знайомий не тільки теоретично, але й практично. Трансфер, або перенесення - це переміщення почуттів чи уявлень клієнта на психотерапевта та наділення його значущістю іншої людини, з якою він мав стосунки в минулому. Таким чином клієнт ставиться до терапевта як до об'єкта зі свого минулого, вимагаючи від нього специфічного ставлення. Наприклад, уже через кілька годин після нелегкого консультативного процесу клієнт телефонує консультанту, мотивуючи це своїм занепокоєнням тим, що погано працював на сесії. На питання, чому він так вважає, заявляє, що хвилюється через реакцію консультанта, бо той був явно не задоволений його роботою, і він це відчув. Така реакція клієнта вказує на перенесення і ставить перед необхідністю скрупульозного аналізу стосунків буквально на наступній зустрічі. Поки існує невизначеність, а клієнт перебуває в подібних афективних станах, прориву в його самоусвідомленні очікувати годі. Секрети ефективного консультанта Тільки розтотожнення з тінями минулого повертає людину до реальності. Помилково думати, що лише консультант впливає на клієнта. Консультативний діалог це інтенсивний процес взаємовпливу, взаємних змін у почуттях і досвіді. Якщо консультант не помічає впливу клієнта, він не розвивається. К.Юнг взагалі вважав, що психотерапевт виступає в ролі провідника у внутрішній світ особистості, тому клієнт не зможе "пройти далі", ніж пройшов сам консультант. 203 В розширеному значенні трансфером позначають будь-яке емоційне ставлення, яке виникає в клієнта до консультанта. А контр-трансфером, відповідно, вважають емоції, які формуються у консультанта по відношенню до клієнта. З точки зору психоаналітиків опрацювання трансферних стосунків сприяє побудові хорошого робочого альянсу, а контр-трансфер може стати перешкодою в розгортанні психотерапевтичного процесу. Трансферні стосунки не обов'язково мають форму інфантильних очікувань любові від значущих дорослих зі свого дитинства, як вказували психоаналітики. Вони, як писав К.Юнг, можуть набувати інших архетипіч-них форм, а саме: учитель-учень, майстер-підмайстер, рятівник-грішник, ведучий-ведений, просвітлений - той, що на шляху до просвітлення тощо. Якщо консультант не помічає роботи трансферу, то він працює наосліп, не усвідомлюючи, що робить. Невизначені стосунки чи неопрацьований безликий трансфер можуть призвести до негативних зрушень в особистості самого консультанта (див.: мана-особистість по К.Юнгу).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Робота з опором та переносом» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
