Усвідомленню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що має спиратися на соціально-психологічні ознаки. Соціальні психологи виділяють два різновиди конфлікту: внутрішньоособистісний та міжособистісний. Внутрішньоособистісний конфлікт являє собою зіткнення рівних за силою, але протилежних за напрямом інтересів, потреб, потягів в одній особистості. Міжособистісний конфлікт, який І с предметом нашого аналізу — це ситуація, де дійові особи мають несумісні цілі та реалізують протилежні цінності, або одночасно прагнуть досягнення такої мети, якої може досягти тільки одна зі сторін. Тут, виходячи зі складу учасників конфлікту, виокремлюють такі типи конфліктів: особистість — особистість, особистість — група, група — група. Отже, у соціально-психологічному плані учасники конфлікту характеризуються передусім протилежними мотивами, цінностями, настановами. Таке протистояння усвідомлюється учасниками конфлікту. Воно виникає у зв'язку з розв'язанням воїнами певних завдань у різних сферах військової діяльності. Але не будь-яка суперечність провокує конфлікт. Тільки суперечності, які зачіпають соціальний статус особистості воїна або групи, їхні матеріальні та духовні потреби, престиж, моральну гідність, можуть спровокувати конфліктні ситуації. У зв'язку з цим конфлікт між вошами являє собою таку суперечність, яка характеризується протиборством. Воїн вступає у конфліктну ситуацію тільки тоді, коли, на його думку, порушено справедливість, щось робиться не так, як він вважає правильним. Отже, причин для конфліктів може бути багато, але у всіх випадках є одна особливість — воїн вступає у конфлікт за ситуації для нього значущої, коли він не вбачає іншої можливості змінити її. Офіцерові доводиться розв'язувати міжособистісні конфлікти, які стосуються двох або кількох осіб — між індивідом та колективом, між начальником та підлеглим тощо. Отже, командирові необхідно добре знати класифікацію міжособистісних конфліктів та їхні причини. Ці знання допомагають своєчасно попереджати їх виникнення, ставити їм правильний діагноз, оптимально розв'язувати конфліктні ситуації тощо. У соціальній психології до класифікації конфліктів існують різноманітні підходи. Наприклад, О. Єршов пропонує класифікувати конфлікти за такими ознаками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типом вирішення, за формами вияву, за типом структури взаємин, за соціальною формалізацією, за соціально-психологічним ефектом, за соціальними результатами. М. Дойч класифікує конфлікти на основі співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у сторін конфлікту. Він виділяє такі види конфліктів: 1. Реальний конфлікт — такий, що об'єктивно існує і адекватно сприймається. 2. Випадковий (умовний) конфлікт — залежність від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються сторонами конфлікту. 3. Зміщений конфлікт— реальний конфлікт, за яким приховується інший, що є справжнім чинником конфліктної ситуації. 4. Помилково дописаний конфлікт — такий, що помилково тлумачиться. 5. Латентний конфлікт — має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється. 6. Хибний конфлікт — для його виникнення немає об’єктивних основ, але він виникає у свідомості сторін конфлікту через помилкове сприймання та розуміння ситуації. Н. Гришина здійснила класифікацію конфліктів на основі виділення причинно-мотиваційних зв'язків, тобто вона виділяє види конфліктів залежно від стосунків, які визначені спільною діяльністю, потреб у спілкуванні та належності до певної виробничої структури: 1. Конфлікти, що є реакцією на перепони щодо досягнення цілей соціально корисної виробничої діяльності. 2. Конфлікти, що виникають як реакція на перепони в досягненні особистої мети. 3. Конфлікти протидії окремих людей соціальним нормам. 4. Особистісні конфлікти.
У цій класифікації враховується спрямованість комунікацій, що здійснюється під час конфлікту (вертикальні та горизонтальні). Узагальнюючи різноманітні підходи до класифікації конфліктів,
їх різновиди можна графічно зобразити так (рис. 12-1). Більш докладно схарактеризуємо ті різновиди, які мають вияв у військовому середовищі. В основному всі міжособистісні конфлікти поділяються на ділові та емоційні. Діловий конфлікт має місце у процесі виконання службових обов’язків, коли деякі військовослужбовці неякісно виконують свої посадові обов'язки, покладаючи їх виконання на інших, тощо. Емоційні конфлікти характеризуються тим, що вони виникають у сфері міжособистісних взаємин через слабке виховання окремих воїнів, їхню психічну несумісність. У зв'язку з тим, що причини таких конфліктів криються в особистісних якостях учасників цих конфліктів, їх складно контролювати та виявляти їхні причини. Такі конфлікти офіцери мають швидко локалізувати і застосовувати заходи для примирення супротивних сторін. У протилежному разі вони можуть призвести до тяжких наслідків. Міжособистісні конфлікти можна класифікувати за ознаками — за результатом «корисності». Тобто на основі принципу доцільності і недоцільності конфлікту можна виділити конструктивні (позитивні) та деструктивні (негативні) конфлікти. Дослідження Л'юїса Козера і Мортона Дойча засвідчили, що конструктивний (стабілізувальний) конфлікт виконує в оптимізації організаційної структури персоналу інтегративну функцію [109]. Відомо: у певних умовах, стимулюючи ефективний вихід із ситуації, що склалася, конфлікт об'єднує воїнів. У неконструктивних конфліктах один з опонентів зазвичай застосовує морально осуджені методи боротьби, прагне психічно пригнітити партнера, дискредитує його в очах колег. Стабілізувальний конфлікт спрямований на усунення недоліків у житті підрозділу, відхилень від загальнолюдських та усталених колективом норм І правил поведінки тощо. При з'ясуванні ролі конфлікту слід виходити з конкретної ситуації, тому що один і той самий конфлікт може бути деструктивним в одному плані та конструктивним в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі розвитку й позитивну — на іншому. Основні вияви конструктивного конфлікту: — в особистісному конфлікті — сприяння позитивному розвитку особистості воїна у вигляді почуття невдоволеності, наприклад, результатами власної діяльності; — у міжособистісних конфліктах — запобігання стагнації життєдіяльності військового підрозділу; — сприяння його розвитку та формуванню позитивного морально-психологічного клімату; — утвердження нової мети, норм, ціннісних орієнтацій, прийомів, способів і форм колективної діяльності; — звільнення від руйнівних факторів життєдіяльності військового підрозділу; — згуртування перед зовнішньою небезпекою. Отже, конструктивний конфлікт у житті військового колективу виконує такі позитивні функції: пізнавальну, розвивальну, коригувальну, стабілізаційну і основну — інтегративну. Відповідно до цих різноманітностей конфліктів виділяють два види мотивації конфліктів: позитивну і негативну. Конфлікт позитивно мотивований тоді, коли він спрямований на затвердження істини та усунення недоліків життєдіяльності військового колективу, на об'єктивне розв'язання проблем, наявних як у офіційній, гак і в неофіційній сфері вояцьких взаємин, на оптимальне розв'язання проблем бойової та гуманітарної підготовки, які мають місце у життєдіяльності військового підрозділу. До негативно-мотиваційних конфліктів належать також конфлікти, які вносять розбрат у структуру управління підрозділом, погіршують якість бойової та гуманітарної підготовки, створюють умови для здійснення різноманітних антисуспільних вчинків тощо. За обсягом конфлікти класифікуються так: широкі —стосуються інтересів великих груп воїнів, та локальні — не виходять за межі інтересів сторін конфлікту. За керівництвом: керовані (регульовані) та некеровані (нерегульовані). Офіцер як керівник військового підрозділу має вміти управляти конфліктом. Управлінський аспект цієї проблеми, крім розв'язання, запобігання і послаблення конфліктів і ліквідації наслідків, охоплює також їхню симптоматику, діагностику, прогнозування та контролювання. Це допомагає офіцерові своєчасно виявляти ознаки конфліктної ситуації, брати її перебіг під власний контроль, формувати до відповідного стилю поведінки та довести до позитивного розв'язання. За часовим фактором конфлікти розділяють на короткострокові (вони можуть мати вибуховий характер), довгострокові, разові та повторні. За кількістю учасників виділяють певні різновиди конфліктів: особистість — особистість, особистість — група; дві або більше груп одного військового колективу. У процесі військової праці воїни реалізують різноманітні завдання або, маючи одну й ту саму мету, вбачають різні шляхи її досягнення. Спільна службова діяльність зводить воїнів з різними рисами характеру, інтелекту та ступенями вихованості. У ряді випадків вони не можуть дійти взаєморозуміння один з одним через психологічну і психофізичну несумісність. Конфлікт між особистістю та групою можливий у випадках, коли очікування особистості не збігаються з усталеними нормами поведінки групи. Такі випадки часто мають місце, коли змінюється командир підрозділу або через якісь суб'єктивні чи об'єктивні причини змінюється склад підрозділу. Тут також велику роль відіграє вихованість всіх членів групи. Інколи конфлікт між офіцером і керованим колективом може виникнути у випадках необ'єктивного ставлення командира до своїх підлеглих, необ'єктивності у заохоченнях та стягненнях, неоднакової вимогливості до різних членів колективу тощо. У міжгруповому конфлікті протистоять групи з одного військового підрозділу. Ці групи можуть бути формальними та неформальними. У більшості випадків ініціаторами неконструктивних конфліктів виступають неофіційні групи з негативною спрямованістю, які за рахунок інших воїнів прагнуть задовольняти свої інтереси, нав'язувати негативні традиції, правила поведінки тощо. За джерелами виникнення конфлікти бувають об'єктивні та суб’єктивні, істинні та хибні. За формою вираження — вербальні та невербальні, внутрішні й зовнішні, організаційні та неорганізаційні, навмисні й спонтанні тощо. За типом структурних взаємин — конфлікти «по вертикалі» (між начальником та підлеглим) і «по горизонталі» (коли в конфлікт втягнені військовослужбовці на рівнозначних посадах). Небезпека горизонтальних конфліктів полягає в тому, що вони можуть перерости у вертикальні. За силою емоційного впливу на учасників конфлікту — сильні, які стосуються соціального статусу особистості, її гідності, престижу, і слабкі, які не стосуються основних принципів існування особистості. Завершальною, узагальнювальною основою класифікації конфлікту є його результативність: позитивний та негативний. Конфлікт оцінюється позитивно, якщо він сприяє усуненню причин самого конфлікту, залагоджується об'єктивно, утверджується істина й усуваються недоліки в житті військового колективу. Тому офіцерові деколи потрібно спричинити такий конфлікт, щоб змінити стиль діяльності підрозділу, усунути наявні недоліки і вчасно вирішити назріваючий у підрозділі конфлікт. Нажаль, у житті військового колективу через різні об'єктивні та суб'єктивні причини не всі конфлікти вирішуються вчасно. У таких випадках вони вносять розлад у систему взаємин військовослужбовців, порушують здорову морально-психологічну атмосферу колективу. Загалом до таких самих негативних наслідків призводить і часткове вирішення конфлікту. Негативними наслідками також можна вважати порушення статутних вимог, конформізм, різноманітні психічні розлади окремих військовослужбовців тощо. Уникнути таких негативних наслідків міжособистісних конфліктів допомагає знання причин виникнення конфліктів. Безумовно, всі причини вказати неможливо, бо скільки учасників конфлікту, стільки і причин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Класифікація міжособистісних конфліктів» з дисципліни «Військова психологія»
