Теоретики та практики постмодерністського театру в деяких випадках відмовлялися від ідеї театру на користь поняття сценічної діяльності як первинної інтелектуальної парадигми. Галузь студій сценічної діяльності часто говорить про театр як про буржуазну естетику, обмежену імітацією, психологією та наративом, тоді як сценічна діяльність розуміється як ширший термін, що охоплює перформативну природу культурних побудов на кожному з рівнів людської поведінки. Сценічна діяльність у дискурсі мистецтва в XX ст. справляла глибокий вплив. Історія євро-американського авангарду принесла цілу низку сценічних експериментів: символістський та експресіоністський театр, футуристський serate та дадаїстську soirée, сюрреалістичну драму, гепенінґи та сценічне мистецтво {performance art). Такі критики, як Генрі Сайр та Нік Кей розглядають сценічну діяльність як ідеальну форму розриву модерністських понять (запропонованих теорією мистецтва, яку розробили Клемент Ґрінберґ та Майкл Фрид) автономного мистецького об'єкта, усунутого від феноменів театральності та матеріальності тіла в часі й просторі. Феномени сценічної діяльності поширюються далеко за межі театру та мистецьких Галерей, включаючи в себе загальний потік телевізуальної, місцевої сценічної діяльності, інтертекстуальність постмодерністської втечі з міста, в рамках якої ми повсякденно щось інсценуємо, післяорганічну сферу віртуальних се- редовищ та кіберпростір. Важливість сценічної діяльності, і як практики, і як теорії, широко визнається в естетиці постмодернізму, оскільки вона пропонує руйнівну силу міждисциплінар-ності, залежності від часу та тіла. Проте, якщо вірити театральному теоретикові Гербертові Блау, саме театр постійно працює в рамках сценічної діяльності, а не навпаки. Репрезентація неминуча. "Автентичність" сценічної діяльності, її близькість і присутність можуть виявитися ще однією ілюзією театральних технологій репрезентації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Театр чи сценічна діяльність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
