Присутність — це термін, який застосовується в метафізиці, щоб визначити проблематику Буття і в просторовому (присутність об'єктів), і в часовому (присутній момент) сенсі. Відоме в історії філософії на всьому протязі, що тягається від платонівського аналізу мовлення й письма у "Федрі" та Аристотелевого розгляду проблеми часу у "Фізиці" (IV) до постмо-дерності, поняття присутності стосується багатьох проблем, які обговорюються в праці Мар-тіна Гайдеґера "Буття і час" та входять до запропонованого Жаком Дерида поняття декон-струкції. Використовуючи різні стратегії, і Гайдеґер, і Дерида досліджували метафізичне коріння присутності з метою перебудувати весь фундамент західної думки. Філософія, яка має справу з цим терміном, натрапляє на своєрідні труднощі, з огляду на полівалентність цього слова як означника присутності та темпораль-но-присутнього, тобто як різновиду свідомості в просторі, з одного боку, та одиниці часу — з другого. З погляду Гайдеґера Гайдеґерів аналіз темпоральності Буття-тут (Dasein) підходить до проблеми присутності з кількох напрямків. Як вважає Гайдеґер, цей термін може означати "бути присутнім поруч" (Vorhandenheit), тобто йдеться про теоретичне споглядання об'єкта, "присутній" (Gegenwart) час і "присутність" (Anwesenheit) Буття. Саме в цих двох останніх значеннях Гайдеґерове застосування терміна набуло значущості для постмодерністських досліджень, що ставлять під знак запитання основи метафізики. У своїй статті "Ousia і Gramme": зауваження до однієї примітки в «Бутті і часі»" Дерида запропонував своє прочитання поглядів Гайдеґера на неоднозначне ставлення філософії протягом її історії до поняття часу. Як показав Дерида, ця примітка, подана майже в самому кінці "Буття і часу", повідомляє нам, що "присутній" може означати те, що Гайдеґер, слідом за Аристоте-лем, називає nun, — або теперішній момент, — тобто це такий присутній, який завжди віддаляється, який існує лише як "більше не" минулого або "ще не" майбутнього. Таким чином, по суті, аналіз Гайдеґера визнає, що в термінах метафізики ніякого темпорального присутнього не існує. Минуле символізує застарілість, а майбутнє передбачає "скоро", яке має реалізуватися. Для Гайдеґера такий підхід до часу не є автентичним, оскільки він не визнає власної історичності, а також визвольних та візіонерських можливостей присутнього також і в значенні "теперішнього". Проте Дерида вважає, що Гайдеґер у своїй праці починає усвідомлювати, що сама філософія завжди санкціонувалася "надзвичайним правом" присутнього. У своїй книжці "Про граматологію" Дерида пояснює, що західна думка розуміє присутність як "значення буття взагалі" і що присутність означає присутність речей, темпоральну присутність як точку в часі, присутність як істинну сутність і присутність як свідомість у картезіанському розумінні. Таким чином, для Дерида гайдеґерівський аналіз темпоральності в "Бутті і часі" наближається до деконструкції метафізики присутності, але в кінцевому підсумку лише накреслює межі онто-теології, яку він сподівається зруйнувати. Тобто Дерида визнає, що класична онтологія "тріпотить" у "Бутті і часі", але кінець кінцем певні бінарні опозиції (див. бінарні опозиції) (присутність проти відсутності, мовлення проти письма) лишаються незаторкнутими, бо вони потрібні для Гайдеґерового аркового проекту протиставлення неавтентичного Споконвічному. Хоча книга 337 "Буття і час" започаткувала критичне дослідження понять присутності (presence) і тепері-шньості (presentness), що допомогло б відкриттю логоцентризму, вона зрештою зупинилася на півдорозі цього свого деконструктивного заходу і натомість зосереджена на спогляданні Споконвічного Буття. З погляду Дерида Логоцентризм означає віддання переваги мовленню над письмом, але цей термін також вказує на уявлення про те, що всі слова, ідеї та системи мають фіксовані значення, закорінені в авторитетній присутності певного центрального або L/r-мовця (пра-мовця). Ранні праці Дерида деконструюють ці бінарні опозиції між мовою і письмом, присутністю і відсутністю. На відміну від Гайдеґера, Дерида запозичує свої ідеї зі структуралістської лінґвістики Шердинана де Сосюра, який постулював, що мова — це система відмінностей. Таким чином, на відміну від мислителів герменевтичної традиції, Дерида може дивитися на мову як на систему, структуру, що, в якомусь розумінні, витворює суб'єктів. Логоцентрична думка віддає перевагу мовленню, тому що коли відбувається мовлення, мовець присутній і може прояснити, уточнити і з'ясувати значення промовлених слів. Західна думка віддає перевагу мовленню над письмом, тому що присутність мовця забезпечує передачу правильного, не сфальсифікованого значення акту мови, тоді як письмо і відсутність — це відкриті для розмноження — або розсіяння — неконтрольовані, полівалентні значення слова. Хоч Дерида знаходить логоцентризм навіть у де Сосюра, він застосовує поняття мови як системи, щоб зосередити увагу на стиранні присутності, але для постструктураліста, такого як Дерида, ця система ніколи не є ані непорушною, ані монолітною. В аналізі Дерида мова цитує минулі значення та контексти, але у своєму цитуванні вона також повторює і змінює минуле, співвідносячи давні значення з нинішніми ситуаціями; таким чином, мова є формою цитування та повторювання, що варіюється в міру того як виголошується, і змінюється, коли повторюється. Цей процес є тим самим, на що Дерида вказує як на логіку доповнення. Ми не можемо перебувати поза мовою як власне присутні картезіанські суб'єкти, тому що ми завжди вже витворені мовою і знову витворюємо мову, завжди цитуємо, повторюємо й доповнюємо її. Тобто, в міру того як мова конструює суб єктів, суб єкти постійно змінюють і фраґментують мову. Далі Дерида пояснює, що коли мова — це система, яка передує суб'єктові, тоді вся комунікація спирається на цитаційну, ітеративну структуру письма. Для деконструкції письмо — це не тільки те, що написано на аркуші паперу, а й будь-яка диференціальна структура сліду, і цю структуру, яка усуває авторську присутність мовця, можна виявити також у мовленні. Як доповнення і структура сліду, мова не-контрольована, позбавлена автора і, як пояснює Дерида у своєму прочитанні Платонового "Федра", вона стає фармаконом; це грецьке слово, що має подвійне значення — і ліків, і отрути. Таким чином, мова без авторського центру містить у собі елемент небезпеки. У своєму прочитанні Платона Дерида твердить, що структура мови виключає можливість повертатися думкою назад, до поняття первісної — або метафізичної — присутності, яка могла б гарантувати і верифікувати значення. Присутність стала концептом, який часто є предметом суперечок учених і критиків, що належать до багатьох різних дисциплін, які включають (але в жодному разі ними не обмежуються) деконс-трукцію, фемінізм (див. фемінізм і постмодернізм), ґендерні студії, герменевтику та структуралізм.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Присутність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
