Утворений із етимологічно суперечливого сполучення "пост" (після) і "модо" (саме зараз) і наділений атрибутами, які можна простежити крізь усю історію модерної (сучасної) думки, але які набули сучасної форми лише після Другої світової війни, термін "постмодерність" нині довільно включає в себе (або певною мірою з ними пов'язаний) цілу низку рухів, іноді несумісних, що виникли в заможних країнах Європи і в країнах європейського походження в мис- тецтві, архітектурі, літературі, музиці, в суспільних та гуманітарних науках. Постмодерні підходи або описи "постмодерного стану", які описують стан нашого нинішнього знання, виникають на тлі модерністського пошуку влади (авторитету), прогресу, універсалізації, раціоналізації, систематизації та послідовних критеріїв оцінки претензій на наукові твердження. Як така, постмодерність передбачає радикальний сумнів щодо надійності основ, на які спираються претензії на наукові твердження, а отже, вона пов'язується з відчуттям визволення від колишньої обмежувальної практики. її розвиток спричинив виникнення цілком нових галузей наукового дослідження, таких, як культурні студії, феміністські студії (наприклад, дослідження Гекмен), жіночі студії, ґей-лесбіянсь-кі студії, ґендерні студії, теорія збочень, наукові студії та постколоніальна теорія (див. Ед-вард Саїд), хоч сьогодні вона сама вже перетворилася на панівну парадигму, яку нерідко беруть під сумнів за її практику, що будується на певних обмеженнях. Андреас Гусен припускає, що постмодерність виникла з розколу між двома модерністськими явищами, а саме, свідомо винятковим "високим" модернізмом та історичним авангардом, що, як і постмодерність, ставив під сумнів естетичні поняття, пов'язані з уявленням про те, що висока культура самодостатня. Постмодерність — це лише один із багатьох "пост"-рухів, включаючи постколоніаль-ні студії та постмарксизм; її часто плутають із постмодернізмом, який є радше етикеткою певного періоду, що навішується на культурні продукти, які виявляють або показують рефлективність, іронію, іноді грайливу суміш високих та низьких елементів. Постмодерність також споріднена з постструктуралізмом, який піддав радикальній критиці структуралістів (Ґреймаса, Ґолдмана, Кристеву, Тодорова), наратологів (Баля, Женета) і семіотиків (Еко, Пірса), які в 1960 — 1970-х pp. описували лінгвістичні структури як вочевидь стабільні і спроможні віддзеркалювати рух розуму.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Постмодерність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
