Моральна філософія або етика є, разом із епістемологією та метафізикою, однією з багатьох галузей філософії. Часто звана "наукою про мораль", етика звертається до цінностей, завдяки яким люди можуть дивитися на себе, на інших та на світ природи як на об'єкти морального осмислення. Якщо говорити конкретніше, етика складається з систематично викладених міркувань другого порядку на тему вірувань та методів першого порядку, що окреслюють межі та складники добра, чесноти і справедливих вчинків. Найадекватніше розуміння етики — це розгляд її як філософське вивчення моралі. Етика звичайно ділиться на три частини: нормативну етику, метаетику та прикладну етику. Нормативна етика, прагнучи знайти переконливу відповідь на запитання "що я повинен робити?", формулює моральні принципи, практику та методи раціонального мислення, покликані знайти правильні розв'язання моральних дилем. Оскільки нормативна етика дошукується найвищих критеріїв для визначення доброче- стя та правильних дій, ключовою характеристикою будь-якого морального принципу чи системи є універсальність. Утилітаризм, аристотелів-ська етика доброчесності та антионтологічна моральна теорія Імануїла Канта — це приклади етичних систем, постульованих нормативною етикою. Проте існують розбіжності в думках щодо того, котра з різних нормативних систем дає найліпші критерії для визначення доб-рочестя. Метаетика аналізує раціональні обґрунтування та виправдання етичних принципів і систем. Таким чином, вона прагне сформулювати відповідь на запитання: "Чому я повинен робити те, що я начебто зобов'язаний робити?" Ця категорія також аналізує етичну мову, досліджуючи значення таких моральних понять, як "добро", "вільна воля", "обов'язок" та інших. Крім того, метаетика звертається до проблем такого типу: чи моральні судження віддзеркалюють об'єктивні істини, чи вони є просто вираженням суб'єктивних поглядів, бажань та настроїв особи? Якщо ми здатні знайти остаточні розв'язання моральних проблем, то чи ми досягаємо цього через конкретне застосування раціонального розуму, чи покладаємося на певний різновид морального чуття? Чи є моральні цінності відносними у стосунку до різних культур, історичних періодів або обставин? Прикладна етика намагається зазирнути у складність конкретних моральних проблем. Нерідко вона має на меті дати моральні настанови тим, хто опиняється в неясній і суперечливій із цього погляду ситуації. Аборти, евтаназія, права тварин, сексизм, воєнні злочини, смертна кара та расизм ілюструють приклади тем, які становлять інтерес для дослідників прикладної етики. Етика підпадає під загальну критику епістемології, що дістала свій розвиток у постмодернізмі, з її підозріливим ставленням до претензій авторитарного знання. Фактично постмодер-ністська перспектива нерідко наштовхує на думку, що значна частина проблем, які досліджує етика, є химерами, простим залишком притаманної модернізмові віри в проґрес, його відданості гуманізмові та довіри до раціонального розуму. Фундаментальні засади, на яких формулюються ідеї постмодерністської критики, дають 270 підстави для такої оцінки. Загалом кажучи, постмодерністська перспектива позначена низкою заперечень. Так, постмодернізм вважає, що не існує жодної системи, за правилами якої нам могли б відкриватися об'єктивні істини; не існує також єдиної й абсолютної основи (такої, як Бог, Природа або людський розум), на якій можна було б побудувати класифікацію цінностей та знань; історія не розгортається в поступальний, теологічний спосіб, який у кінцевому підсумку можна було б відкрити; людська свідомість не є корінням усяких значень та цінностей; і жодна сутнісна картина людської природи та діяльності не передасть адекватно чи безпомилково того, що складає людську суб'єктивність. Таким чином, постмодернізм розглядає нормативну етику як таку, що займається безплідним пошуком єдиного морального принципу або раціонально послідовної системи, оскільки єдиної етичної системи просто не може бути. Тому жоден конкретний етичний метанаратив не заслуговує на епістемологічну довіру. LLJo стосується метаетики, то ми не можемо знати, чому ми повинні сповідувати ті або інші моральні принципи. Постмодернізм обґрунтовує думку, що мораль не обов'язково повинна бути раціональною, що не існує такої основи, яку міг би відкрити раціональний розум і яка могла б виправдати якусь конкретну етичну систему, що немає такої нейтральної перспективи, з якої можна було б вишикувати в ряд моральні принципи та системи; моральні цінності та вірування радше суб'єктивні, аніж об'єктивні, і не існує "істинної" людської природи, яка за допомогою розуму могла б знайти своє вираження із засвоєнням тієї чи іншої етичної системи; автономність та раціональність не можуть бути ідентифіковані як ідеальні та визначальні характеристики особи через моральний суб єкт. А що постмодернізм відкидає етичну універсальність, то він вочевидь схиляється до морального релятивізму: тобто до уявлення про те, що моральні вірування, цінності й підходи змінюються від культури до культури, від одного історичного періоду до іншого, а можливо навіть, від ситуації до ситуації. Таким чином, відповідь на запитання "що я повинен робити?", в тому разі, якщо воно справді має якусь значущість, змінюється відповідно до обставин, у яких перебуває той, хто запитує. Проте не існує також ніякого постмодерністського рецепту щодо того, як ми маємо мислити моральний релятивізм. Тривога з приводу застосування спектра нігілізму та радикального скептицизму витає над працями Джеймсона та Іґлтона. Цілий спектр інших постмодерністських перспектив заперечує неминучість нігілізму та подібних негативних позицій. Рорті, наприклад, твердить, що хоч певні моральні зобов'язання є не більш як культурно визначеними та силоміць накинутими кодами поведінки, певні коди є ліпшими від інших з практичного погляду. Лаклау та Муф, Габермас, а також Дерида у своїх останніх політичних розвідках, хоч і мають досить принципові розбіжності поглядів, проте одностайно говорять про цінність застосування моральної мови та моральної концептуалізації кращих способів життя. Інші теоретики, такі, як Левінас, Фуко, Бауман та деякі представники фемінізму (див. фемінізм), наприклад, Кристева, пропонують заново радикально сформульовані варіанти етики. Ідеальний автономний чинник, етична об'єктивність та наголос на дії, спрямованій на іншого, відкидаються на користь моделі зустрічей віч-на-віч, поняття двозначності, концептів психоаналізу, практики письма та віддання переваги самостійному формуванню суб'єкта. Чи зможуть такі постмодер-ністські альтернативи уникнути звинувачень в есенціалізмі, що їх так прагне уникнути постмодернізм, залишається питанням, відкритим для дискусії. Такі постмодерністські виклики на адресу філософської етики не дозволяють нам, проте, як зазначає Ліотар, перестати себе запитувати, як нам жити й навіщо? Тому необхідність мати щось подібне до прикладної етики не відпала. Такі проблеми як ВІЛ/СНІД, тероризм, сексуальність, генна інженерія, світова війна та розумне/нерозумне використання природного середовища, безперечно, зберігають свою настійну актуальність у нашому постмодерністському світі. Додаткова література
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Моральна філософія» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
