Диґітальна культура — це культура, опосередкована і трансформована електронно-обчислювальними технологіями (компакт-дисковими пристроями запам'ятовування, стільниковими телефонами, універсальними цифровими дисками, кишеньковими комп'ютерними довідника-ми-записниками), які об'єднують свої результати і подають їх у цифрову обчислювальну машину (комп'ютер). Комп'ютер та його головна функція, обробка інформації у формі абстрактних електронних сигналів, і є визначальною технологією диґітальної культури. У своїй книжці "Людина Тьюрінґа" Девід Болтер висунув тезу, що визначальна технологія "розвиває зв язки, метафоричні або інші, з культурологією, філософією або літературою; вона завжди доступна для того, щоб використати її як метафору, приклад, модель або символ" (1984: 39). Комп'ютер дав поштовх широко розповсюдженим змінам суспільства та культури, творячи дематеріалізовану добу, за якої фундаментальною категорією стає вже не матерія, а інформація, що підлягає обробці. Перехід від аналогових до цифрових засобів, як вважають, зробив можливими революційні зміни, зокрема в таких галузях, як культура, мистецтво, політика і право. Аналогові засоби комунікації — це статичні і пасивні трансляційні засоби, побудовані на принципі відносин "один-до-багатьох", як правило, контрольовані урядом або бізнесом. Диґітальні (електронно-цифрові) засоби роблять можливими вузькоспрямовані потоки інформації, що виходять з принципу "багато-до-багатьох" і призначені для індивідів та невеличких груп. їхня невисока вартість, простота в користуванні та портативність уможливлюють значно більше їхнє поширення в культурі та імунітет від традиційних форм цензури та контролю. Прихильники диґітальної культури зображують її як вільно- 125 любну, децентралізовану, відкриту, неієрархіч-ну культуру, в якій інформація тяжіє до свободи, не знає кордонів і створює нову культуру знання, яка наділяє індивідів могутністю. Проте критики диґітальної культури характеризують її як електронну в'язницю, в якій індивідуальні свободи та приватні інтереси руйнуються під тиском нових форм електронного нагляду. Наголос на інформації, який робиться в ди-ґітальній культурі, разом із вірою в те, що все може бути раціонально проаналізоване в диґі-тальних термінах, трансформував такі науки, як генетика (гени порівнюються з ланцюжками електронно-цифрової інформації), неврологія (мозок розглядається як масивний пристрій для обробки інформації, що кодує диґітальні сигнали), коґнітивні наукові царини (галузі штучного інтелекту, психології та філософії передбачають дослідження тих самих основоположних принципів маніпуляцій із символами, незалежно від їхньої фізичної реалізації), бізнес та економіку (зростання багатонаціональних корпорацій та глобальної економіки на тлі занепаду колишнього значення географічних та політичних кордонів). Мінлива природа електронно-цифрових засобів комунікації та легкість, із якою можуть комбінуватися графіка, тексти, нерухомі й рухомі образи та звуки й можливість створення гіперпоєднаних документів дають поштовх дальшим трансформаціям у культурі. У своїй праці "Електронний світ" Ричард Ленгем твердить, що електронно-цифрове кодування відкриває майже математичну еквівалентність у мистецтвах, і це нагадує про велику мрію Платона про єдність усього знання, і прихильники диґітальної культури бачать відновлену міждисциплінарну культуру, що зводить воєдино всі мистецтва й науки (1993: 11). Інтерактивність електронно-цифрових засобів комунікації кидає виклик традиційним поняттям автора й читача, а зміна балансу між словами й образами підриває писемну освіченість, вимагаючи розвивати нову, оперту на риторику "диґітальну грамотність". Електронна пошта, чат-руми, діалоги користувачів створюють віртуальний електронний простір для розвитку нових культур і нових форм спільноти. Інформаційні мікросвіти та графічна репрезентація електронної інформації
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Диґітальна культура» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
