Гайдеґер, Мартін (Heidegger, Martin) Нар. 26 вересня 1889 p., Мескірх, Німеччина; пом. 26 травня 1976 p., Фрайбурґ, Німеччина. Філософ-феноменолог Гайдеґер є одним із найвпливовіших і найсуперечливіших філософів XX століття. Він був 78 студентом у Едмунда Гусерля, який допоміг йому влаштуватися у Фрайбурзькому університеті. Гайдеґер опублікував свою славетну книжку "Буття і час" у 1927 р. Після виходу "Буття і часу" Гайдеґер здійснив те, що було назване його kehre: "поворот" у власній філософії від екзистенціальної аналітичності "Буття і часу" до спрямування головного інтересу в бік мови. 1933 р. він був обраний ректором Фрайбурзького університету, причому обрали його за рекомендацією націонал-соціалістської (нацистської) партії. Через кілька днів після свого обрання ректором Гайдеґер став членом націонал-соціалістської партії і сплачував партійні внески до 1945 р. "Ректорська промова" Гай-деґера, виголошена 27 травня 1933 p., підкреслювала зв'язок між його філософською установкою, викладеною у "Бутті і часі", та ідеологією націонал-соціалізму. У травні 1934 р. Гайдеґер пішов з посади ректора Фрайбурзького університету. Після війни Гайдеґерові було заборонено викладати через його зв'язки з нацизмом, проте 1950 р. його професорське звання було поновлене. У 1951 р. він одержав звання заслуженого професора й повну пенсію, якої домагався. Попри той факт, що близкість Гайдеґера до нацистського руху була широко відома, гостра суперечка про те, як оцінювати зв'язок між його філософією та націонал-соціалізмом, виникла лише у 1987 p., коли у Франції було опубліковано розвідку Віктора Фаріа "Гайдеґер і нацизм" (1989), яка розколола інтелектуальний світ на два табори. Один табір, на чолі з Віктором Фаріа, твердив, що Гайдеґерова філософія глибоко закорінена в нацистській ідеології, і нагадував про те, що Гайдеґер свідомо зберігав мовчанку в питанні про антисемітизм та жорстокість нацистів. Другий табір доводив, що зв'язок між політичними та філософськими поглядами Гайдеґера є набагато складнішим, аніж це подано в аргументах Фаріа та інших, і що філософія та її вплив виходять далеко за межі всякої політичної заанґажованості. "Буття і час" містить аналіз питань фундаментальної онтології, тобто є спробою відповісти на запитання "що таке буття?". Підхід Гайдеґера — феноменологічний: він вивчає, як буття з'являється у світі або, в Гайдеґерових термінах, як воно розкриває себе (розкриття — це буквальний переклад грецького а-lе-theia (не-забуття), що означає істину). Гайдеґер постулює кардинальну відмінність між он-тичним і онтологічним. Онтичне — це тип дослідження, що застосовується у природничих науках; воно описує об'єкти та окремі існування в термінах властивостей та кількісних вимірів. Натомість онтологічне — це тип дослідження, притаманного філософії, при якому об'єкти та існування мисляться в їхній конкретності. Отже, саме через запитання, звернене до Буття, Буття розкриває себе онтологічно як Dasein, буття-тут, буття, закинуте у світ. Час формує онтологічний обрій дазайну; оскільки люди сприймають себе в часі й приречені вмерти, саме час є тією причиною, з якої порушується питання буття. Згідно з Гайдеґером, буття може розкривати себе дазайну або приховувати себе від нього в повсякденності; буття приховує себе тоді, коли ми надто заклопотані у своєму житті й намагаємося забути той факт, що ми смертні. З другого боку, буття розкриває себе в турботі (Sorge), тобто в нашій стурбованості (заанґажованості) проблемами світу, об'єктів та інших людей. "Буття і час" — це незавершена праця. Гайдеґер планував здійснити в наступній частині "феноменологічну деструкцію" історії філософії, інакше кажучи, поставив перед собою завдання піддати критиці всю структуру західної метафізики. Великі труднощі в розумінні Гайдеґерової філософії спричинені його увагою до мови; Гайдеґер незмінно звертався до грецької та німецької етимології, намагаючись ретельно описати значення своїх термінів. Після "Буття і часу" Гайдеґер майже цілком присвятив свою увагу проблемам мови, оскільки, як він твердив у "Листі про гуманізм", "у мисленні буття приходить до мови. Мова — це оселя буття" (1977: 193). Чимало з Гайдеґерових пізніших праць, зокрема його есе, опубліковані в збірнику "Поезія, мова, думка" (1971), в поетичному ключі трактують такі проблеми, як діяння мистецтва, місце перебування, нарешті, самі предмети. Однією з центральних проблем у пізнішій науковій діяльності Гайдеґера є технологія, яку він зіставляє з мистецтвом, оскільки обидві вони являють собою творчий акт. Гайдеґер відкидає 79 технологію, тому що вона віддає перевагу онти-чному дослідженню над онтологічним. Значення Гайдеґера для постмодернізму величезне; принаймні зацікавлення мовою та увага до етимології, наявні в більшості постструкту-ралістських праць, є наслідком прямого гайде-ґерівського впливу. Гайдеґерова "феноменологічна деструкція" західної філософії стала одним із головних зацікавлень теорії постмодернізму; це передусім можна сказати про деконс-трукцію Жака Дерида, метою якої є демонтаж західної метафізики. Серед інших мислителів, які зазнали на собі впливу Гайдеґера, можна назвати Жана-Поля Сартра, Герберта Марку-зе, Ганну Арендт, Філіпа Лаку-Лабарта, Жа-на-Люка Нансі, Емануеля Левінаса та, меншою мірою, Жана-Франсуа Ліотара, Жака Лакана та Моріса Бланшо. Значення Гайдеґера для постмодерністської думки щільно пов'язане з проблемою, яку його належність до нацистської партії зробила актуальною для багатьох мислителів, інакше кажучи, — з проблемою взаємозв'язку між філософією та політикою. Справа Гайдеґера, як і аналогічна суперечка навколо Поля де Мана, свідчать про не завжди приємний зв'язок теорії постмодернізму з генезисом її ідей та з історією.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гайдеґер, Мартін» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
