Бенвеніст, Еміль (Benveniste, Emile) Нар. 25 травня 1902 p., Алеппо, Сирія; пом. З жовтня 1976 p., Париж, Франція. Мовознавець Хоча скликаний 1966 р. симпозіум Джонса Гопкінса з проблем структуралізму запам'ятався передусім критикою, якій Жак Дерида піддав структуралістську мрію про об'єднання гуманітарних наук, його учасники віддали належне й іншому дослідникові мови, лінгвістові, який, починаючи з 30-х років, присвятив свої зусилля з'ясуванню вад загальної лінгвістики, опертої на сосюрівську теорію знаку. Цим лінгвістом був Еміль Бенвеніст, професор Колеж де Франс, що спеціалізувався на порівняльних студіях граматики індоєвропейських мов. На відміну від Сосюра, який віддавав перевагу la langue (мові), Бенвеніст у своїх статтях звертався переважно до лінґвістики мовного акту (la parole). Перевидані 1966 p. y вигляді книжки під назвою "Problèmes de linguistique générale" ("Проблеми загальної лінґвістики"), ці студії дали поштовх розвиткові ідей, що дістали назву постструктуралізму й, зокрема, сприяли виникненню "текстуальної" теорії суб'єктивності, висвітленої наприкінці 1960-х pp. зусиллями групи "Тель-Кель", до якої входили Ролан Барт, Жак Дерида, Жан-Жозеф Гу, Юлія Кристева та Філіп Солерс. З публікацією в 1939 р. своєї праці "Nature du signe linguistique" ("Природа мовного знаку"), Бенвеніст перетворився на суперечливу постать серед послідовників Сосюра, твердячи, що семіологія, оперта на довільний зв'язок між означуваним і означником, відвертає уваїу від стрижневого семантичного відношення між знаком і реальністю: "Сказати, що мовний знак є довільним — це те саме, що сказати, ніби поняття жалоби є довільним, оскільки в Європі воно символізується чорним кольором, а в Китаї — білим" (1971: 44). Ця аналогія свідчить про інтерес Бенвеніста до мовного акту, як до місця розташування лінгвістичного значення. Як первісний об'єкт досліджень, мовлення виводить лінгвістику поза межі Сосюрового конвенціоналізму (що його Бенвеніст пояснював самозаспокоєністю історизму XIX століття) і висуває на передній план нелегке запитання "physei чи thesei?" (природний закон чи традиційний закон?). Ця алюзія віддзеркалює думки, що їх Бенвеніст запозичив у поглядів стоїків на зв'язок між речами й назвами. Thesis стоїків (що водночас означає "довільне визначення" і "позиція ") відлунює в усій науковій творчості Бенвеніста, зокрема в його дослідженнях "висловлювання", що мали великий вплив. Інтерес Бенвеніста до "висловлювання" виник у 1950-х pp., під час його співпраці з Жаком Лаканом. "Remarques sur la fonction de langage dans la découverte freudienne" ("Зауваження про функцію мовлення у відкритті Фройда") (1956) містить розгляд психоаналізу як моделі діалогічної структури мовних подій і визначає цю структуру як діалектичний зв'язок мовець/слухач, "розташовуючи" суб'єкта мовлення (thesis): "суб'єкт користується актом мовлення й дискурсу, щоб "зобразити себе" собі самому так, як він хоче себе побачити і як він звертається до "іншого", щоб той подивився на 42 нього" (1971: 67). "De la subjectivité dans le langage" ("Про суб'єктивність у мові") (1958) зосереджує увагу на лінгвістичних ресурсах, які визначають суб'єктивність. "Саме в мовленні й через мовлення людина конституює себе як суб'єкт..." (1971: 224). Цей процес висловлювання здійснюється через займенники, які визначають співрозмовників ("я" і "ти") та їхній просторово-часовий контекст (вказівні та відносні займенники, дієслівний час). "Les relations de temps dans le verbe français" ("Відношення часу y французькому дієслові") (1959) вводить рудиментарну типологію дискурсу, засновану на ступені характеристик висловлювання. Озброївшись дослідженнями Бенвеніста, Барт заявив на симпозіумі Гопкінса, що "письменник тепер не той, хто щось пише, а той, хто пише, — в абсолютному розумінні" (1986: 18).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бенвеніст, Еміль» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
