Європейський вибір України як вирішальний чинник повернення соціального оптимізму українській людині
Суспільне самопочування сучасної української людини, пе- ресічного подорожнього на життєвій ниві нині характеризує- ться цілою низкою визначальних ознак. Це передусім ті випробування долі, які з’явилися у пере- січного українця у зв’язку із закриттям багатьох виробництв та згортанням житлового будівництва, особливо у райцентрах249 та на селі, у якому великотоварне виробництво за останні 18 років просто було знищене. Відтак — це проблема масового без- робіття, а отже, і пошуку кращої долі у великих містах та за кордоном. Далі, це кардинальна проблема найнижчого у Європі від- сотку заробітної платні у долі ВВП: 30—40% — у країнах Цент- ральної Європи, 40—60% — у країнах Європи Західної і 6—9% — у нас. Відповідно, за одну й ту ж саму працю наші наймані працівники одержують реальну заробітну платню у 3—4 рази меншу, аніж такі ж працівники у Центральній Європі та у 4—6 разів меншу, аніж у Європі Західній. А інформаційне поле нині через телебачення є загально- доступним, та й бувають у тій же Європі, хай і не від добра, а через заробітчанство та човникову торгівлю, щороку кілька мі- льйонів людей. Бувають і усе бачать на власні очі. Це питання, питання про підвищення відсотку вартості ро- бочої сили в собівартості продукції, пов’язане із надзвичайної ваги соціокультурною обставиною, яка має прямий стосунок до сфери антропокультурного. Йдеться також про те, що ук- раїнська економіка носить нині експортно орієнтований ха- рактер, а це є ненормальним. Нормальна економіка будь-якої країни — це збалансована в експорті та імпорті економіка. Тоді вона є незалежною від зовнішньоекономічних ризиків, а найголовніше, це означає достатньо ємний внутрішній ринок. Зрозуміло, що останній може утвердитися на підставі (окрім кредитування як додаткової підстави) лише одним спо- собом — коли є гідна, така як у Європі, хоча б у Центральній, заробітна платня. Тому питання саме про таку заробітну плату — це не лише економічне і соціокультурне питання, а питання, яке носить пряму антропокультурну спрямованість: людина може бути за- доволеною, відчувати певну радість буття, коли її праця оці- нюється гідно, так як вона оцінюється — за ту ж саму за кількості та якості працю — у Європі, хоча б Центральній. Бачать, але тепер уже усі наймані працівники України, реальну відсутність в Україні діючого, як є в усіх європейсь- ких країнах, закону 1:10, коли заробітна платня директора250 підприємства не вища, аніж у 10 разів, ніж у прибиральниці. Яка ця вилка на українських підприємствах — неважко здо- гадатися. Не знає більшість пересічних українців про систему прог- ресивного оподаткування, яка діє в усіх без винятку країнах Європи, окрім України, завдяки якій пересічний громадянин будь-якої країни Європи може взяти уже в молодому віці кре- дит і на навчання у вузі, і на придбання житла. І завдяки чому розв’язується маса нагальних питань пересічних громадян країн Європи: оновлення громадського транспорту — у містах та міжміського, будівництво швидкісних залізниць, оновлення парку літаків, оновлення медичного обладнання і т. д., і т. п. Тобто йдеться про усе те, що асоціюється із соціальною рин- ковою економікою та соціальною державою, які уже півсто- річчя існують на європейських теренах. Не знає пересічний українець про систему прогресивного оподаткування, яка вже давно впроваджена у Європі і зовсім не діє в нас (і навіть проекту якої немає у Верховній Раді), не знає, але щодня, щогодини відчуває це у своєму бутті, у своєму життєсвітові. Не слід забувати і про здобутки європейської цивілізації також у сфері демократії та свободи. У Європі відбувається взаємодія, у тих чи тих формах, влади та людини: і через сис- тему відкритих партійних списків на виборах, коли людина може обирати прийнятну для неї партійну платформу, модель антропо- та соціокультурного розвитку, і водночас знає, з кого спитати за її виконання, бо голосує на виборах за конкретну людину. Пересічний громадянин європейської спільноти відчуває залученість до світу і через систему дискурсу — постійного пуб- лічного обговорення, із залученням експертів, найнагальніших проблем його буття. Що вже говорити про інноваційні технології, із якими щодня має справу пересічний європеєць як у себе на вироб- ництві, так і в громадському транспорті й у побуті. За всіма цими параметрами і відсутністю можливості різ- новекторного впливу на розв’язання своїх нагальних проблем, і через змушеність працювати на застарілому обладнанні і ко-251 ристуватися таким же застарілим й екологічно брудним транс- портом, пересічний українець живе зовсім у іншому світі, аніж європеєць. Плюс до цього додаються і бюрократизм та корупція, із якими доводиться стикатися щодня, і усі екологічні негаразди, які так чи так розв’язуються в Європі, але щодня навалюю- ться на українську людину, і неможливість нормального від- починку для значної частини людей, і проблеми із масовим молодіжним спортом (відсутність майданчиків, безоплатних спортивних секцій тощо). Далі, йдеться і про відомі проблеми, які не додають жит- тєрадісності та оптимізму пересічному українцеві: відомий со- ціокультурний розкол в українській спільноті, постійне протистояння гілок влади, корупція у її вищих ешелонах, під- міна конкуренції змістовних ідейно-політичних стратегій мі- жособистісними зіткненнями та з’ясуванням персональних стосунків тощо. Ну і нарешті, ще про одну, але вагому обставину, яка зов- сім не надає життєрадісності українській людині — це зовніш- ньополітичний стан Української держави. Тобто йдеться про небажання деяких провідних країн НАТО відкрити шлях до вступу у цю організацію, пробуксовка із питанням членства України у Євросоюзі, невизначеність із виведенням у 2017 р. російського Чорноморського флоту із Севастополя тощо. Усі вищезгадані обставини не можуть найнегативнішим чином не впливати на суспільне самопочування пересічного, середньостатистичного українця, значною мірою підриваючи соціальний оптимізм української людини, що є, по-перше, чи не найголовнішим показником нормальності антропокультур- ної облаштованості того чи того соціуму, а по-друге, не може сприяти консолідації зусиль нації, етнічної та політичної, для розв’язання найнагальніших проблем, котрі стоять на шляху подальшого суспільно-економічного, антропо- та соціокуль- турного поступу України. Відтак завдання повернення українській людині соціаль- ного оптимізму є головним стимулом до європейського вибору України. А що у цьому контексті потрібно робити, які кроки з облаштування внутрішньоукраїнського буття у відповідності252 до засадних європейських цінностей, стандартів та норм здійс- нювати — про це абрисно йтиметься у підрозділі далі. Але поряд із цим існують й інші надзвичайно вагомі чин- ники необхідності європейського вибору України. Йдеться пе- редовсім про розв’язання проблеми інтеграції України у світове співтовариство, економічної, політичної і соціокуль- турної, що дасть їй змогу піднятися до рівня серйозного гравця на міжнародній арені, із яким рахуються. А без цього не може йтися про жоден дійсний, а не просто задекларова- ний суверенітет. І друге — йдеться про суверенітет й соборність держави Ук- раїна назавжди. Зрозуміло, що без повноцінної інтеграції до світового співтовариства ця проблема зависає, ставиться під питання. А найпершим і найголовнішим кроком на шляху до інтег- рації у світове співтовариство і є європейський вибір України, є євроінтеграція за усіма параметрами, як зовнішньополітич- ного ґатунку, так і, що, мабуть, найголовніше — стосовно пе- реоблаштування внутрішньо українського буття у відповідності до засадничих європейських цінностей, норм та стандартів. Так чи інакше до різних аспектів проблеми європейського вибору України ми іще не раз будемо повертатися упродовж усього подальшого тексту. Зараз же коротко зупинимося лише на вихідних антропокультурних чинниках необхідності євро- пейського вибору України. Осмислення антропологічних чинників європейського вибору України є вагомим внеском у визначення магістральних шляхів розвитку українського суспільства на десятиліття наперед, при- служиться осмисленню його цивілізаційних перспектив. Питання цивілізаційних перспектив України надзвичайно загострилося після 2004 р. і постало перед українською люди- ною дійсно як проблема, як виклик часу і долі. Те, що до того було прихованим і протікало у латентній формі, вийшло на по- верхню. І серед інших на передній план, як доленосне, вийшло пи- тання цивілізаційного вибору України як питання, котре виз- начить долю української людини на десятиліття наперед, а може, й на віки. Бо це питання не просто зовнішньополітичних253 орієнтацій, а питання визначальних параметрів облаштування внутрішньоукраїнського буття, зорієнтованих чи то на кращі світові зразки, цінності та норми, передовсім європейські, чи то на цінності та зразки уже пройденого, минулого, драматич- ного й трагічного упродовж останніх понад трьох сторіч, цін- ності євразійські. Які ж визначальні антропокультурні чинники європейсь- кого вибору України? Означимо лише найголовніші із них. Перший. Україна завжди перебувала у Європі. І не лише географічно, але, що найважливіше, ментально, у своїй зако- ріненій у глибину віків історії, культурі, способі життєдіяль- ності та світовідчутті. Як у писаній історії, починаючи із Київської Русі, так і в історії прадавній — трипільців та антів, коли саме на нашій землі творилися зразки господарювання, облаштування поселень, ремесла та мистецтва, просякнуті гли- боким символізмом сакрального світу й міфології не останнього цивілізаційного ґатунку у світі. Другий. Спосіб облаштування суспільної життєдіяльності, громадянський та сімейний устрій завжди фундувалися на тра- диціях іще часів Київської Русі — традиціях соборності, суве- ренності, прагнення до волі, пошани до особистості, жінки — зокрема, які безсумнівно споконвіку належали саме до євро- пейської ментальної традиції. Та були протилежними до ба- гатовікової традиції північного сусіда — традиції деспотії, роз- топтування особистості, палкого прагнення до «звільнення» інших народів. Історія України від часів Батия і до наших днів — це історія бездержавності чи напівдержавності, а отже, безперервної боротьби, гіркоти поразок і болю. Відтак і ни- нішня ситуація в Україні, коли значна і впливова частина жи- телів великих міст південного сходу України демонструють прихильність до євразійських цінностей та норм, — це ситуація нових значних випробувань, ситуація вибору, і вибору ради- кального. Це ситуація випробування волі, волі до влади, котра, зрештою, може бути або ж спрямованою на ствердження ук- раїнської ідентичності, або ж на руйнацію останньої. Третій чинник. Уся українська інтелектуальна та жит- тєсвітова традиція — писемна, звичаєва, пісенна — починаючи із Київської Русі, це традиція самобутнього філософування,254 але яке завжди базувалося на здобутках європейської циві- лізації: як античних часів, так і доби християнства та Нового часу. Четвертий. Як показав увесь понадтисячолітній історич- ний досвід, говорити про збереження державності, суверені- тету та соборності, як і про втілення на українській землі високих ідеалів свободи, солідарності, справедливості, можна лише за однієї обставини — якщо Україна назавжди зможе вийти із орбіти євразійства і закріпитися у європейській циві- лізації, особливо щодо розбудови в Україні демократії, стверд- ження громадянського суспільства, сфери відкритості, гідного людини рівня життя та пошанування людської гідності взагалі. Відтак чинник п’ятий, підсумковий та найголовніший. Усе щойно згадане є не просто благими побажаннями, а є пробле- мами. І проблемами не простими, а наріжними, доленосними, для розв’язання яких потрібно спрямувати як волю українсь- кого народу (а для цього він повинен сконсолідуватися), так і докласти немало інтелектуальних зусиль для осмислення шля- хів розв’язання болючих проблем. А саме — як розв’язання проблем повноцінного залучення до Євросоюзу та інших європейських структур, так і, що особ- ливо важливо, проблем ствердження громадянського суспільства та соціальної держави, сфери публічності та відкритості, пос- тійного функціонування суспільного дискурсу та ствердження етики відповідальності, підняття рівня життя хоча б до се- редньоєвропейського, подолання корупції, масове стверд- ження середнього класу як основи демократії і на цьому підґрунтті — подолання кланово-олігархічної моделі капіта- лізму та переходу до загальноєвропейської моделі соціальної ринкової економіки. Причому під середнім класом розумію- ться не лише дрібні підприємці та працівники банківської сфери, але й, що принципово, представники наймасовіших професій: вчителі, лікарі, викладачі вузів та технікумів, нау- ковці, кваліфіковані робітники, інженери, будівельники, пе- ресічні селяни тощо. Отже, одним із найвагоміших проблемних зрізів питання, котре підіймається в підрозділі, є реалізація сучасної євро-пейської моделі антропо- та соціокультурного облаштування буття, а саме — перехід на рейки соціально орієнтованої рин- кової економіки, яка й повинна, зрештою, стати українською національною ідеєю. Та де могли б бути створені усі умови для реалізації життєвих шансів кожного та водночас котра вела б до нормального співбуття людей, унормованого, неконфронта- ційного антропо- та соціокультурного середовища. Адже зро- зуміло, що лише соціальна ринкова економіка та соціальна держава є підставою для розквіту творчих, життєствердних сил людини, а дикий, кланово-олігархічний капіталізм — підста- вою для процвітання й у подальшому найгірших рис людсь- кого єства. Водночас ствердження людської гідності, особистісної ідентичності кожного із громадян України є неможливим поза ствердженням національної ідентичності, без зусиль із розв’язання проблем українського книговидання, кінемато- графа та кінотеатрів, української естради, поп- та рок-музики, історичного виховання, збереження пам’яток минулого та ку- льтурної спадщини у цілому, ствердження єдиної української помісної православної церкви, українськості не лише мовної, але й щодо ідейної спрямованості, вітчизняного телепростору. Відтак реалізація усіх щойно згаданих завдань є підставою для ствердження культурної самобутності України, а отже, її внес- ком у реалізацію такої вагомої цінності європейського та сві- тового співтовариства, як збереження культурного розмаїття на планеті. Отже, підсумовуючи, слід зазначити наступне. Європейсь- кий вибір України — це не чиясь забаганка, а життєво значуща і сенсоутворююча налаштованість для української людини й ук- раїнської спільноти. Лише до кінця пройшовши цей шлях, шлях європейської інтеграції, Україна зможе не лише забезпечити свою суверенність і соборність, але й розкрити усі можливості як для самореалізації кожного громадянина держави, так і для оптимістичного й життєствердного його самопочування, що й є головною ознакою нормальності антропо- та соціокультурного середовища будь-якого із соціумів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Європейський вибір України як вирішальний чинник повернення соціального оптимізму українській людині» з дисципліни «Інтелект у структурі людського буття»
