Система фінансового забезпечення інвестування інновацій
Основною проблемою недостатньої активності українських підприємств є відсутність фінансових ресурсів. Саме тому вагомого значення в інноваційному менеджменті набувають питання пошуку можливих джерел фінансування інноваційної діяльності. Для цього, перш за все, необхідно вивчити можливі джерела фінансування інновацій та оцінити потребу в коштах. В комплексі шляхів підвищення ефективності інноваційного механізму найбільш динамічними є фінансові. Фінансування інновацій включає забезпечення ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції, що виражаються в грошовому еквіваленті, у тому числі основні й оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування і т.п. Процес здійснення інноваційної діяльності допускає участь у ньому фінансових капіталів різних юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, а також держави і міжнародних організацій. Характеризуючи інвестиційні ресурси інноваційної діяльності, слід звернути увагу на специфічні риси сфери, до якої відбувається їх залучення: ъ інвестиції в інновації мають орієнтацію на довгострокові результати; ъ підвищений ступінь ризику, пов’язаний із непередбачуваністю результатів; ъ потенційно високі прибутки. Порядок фінансування і структура інвестиційних джерел, що використовуються залежать від багатьох факторів: к виду інновацій; к типу підприємства за виконуваною інноваційною діяльністю; к країни розміщення; к кон’юнктури ринку та ін. Класифікація джерел фінансування інноваційних програм здійснюється за наступними ознаками: за відносинами до власності: ъ власні;. ъ залучені; ъ позикові. за видами власності джерела: ъ державні інвестиційні ресурси; ъ інвестиційні - включають власні і залучені засоби підприємств, а також колективних інвесторів, у тому числі інвестиційних фондів і компаній, пайових інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній та ін.; ъ інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави, міжнародні фінансові й інвестиційні інститути, окремі організації, інституціональні інвестори, банки і кредитні установи). за рівнями власників : - на рівні держави і регіонів джерелами фінансування інновацій є: ъ власні засоби бюджетів і позабюджетних фондів; ъ залучені засоби державної кредитно-банківської і страхової систем; ъ позикові засоби у вигляді державних міжнародних запозичень, державних облігаційних, боргових, товарних та інших позик. - на рівні організації джерелами фінансування інноваційних програм є: ъ власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних і оборотних коштів, нематеріальних активів та ін.); ъ залучені засоби, у тому числі внески і пожертвування, засоби, отримані від продажу акцій та ін.; ъ позикові засоби у вигляді бюджетних, банківських і комерційних кредитів (на процентній і безпроцентній, поворотній і безоплатній основі). - нарівні інноваційної програми джерела фінансування поділяються на: ъ засоби бюджетів держави і регіонів, позабюджетних фондів: ъ засоби суб'єктів господарювання - вітчизняних підприємств і організацій, колективних інституціональних інвесторів. ъ іноземні інвестиції в різних формах. Типовою для світової практики є структура інвестиційних ресурсів, яка включає три головні елементи: - держане фінансування; - кошти підприємств; - іноземні інвестиції. Державне фінансування – це фінансування інноваційної діяльності суб’єктів господарювання на безповоротних засадах за кошти бюджету і позабюджетних фондів. Бюджетні кошти у більшості країн світу є головним джерелом фінансування інноваційної діяльності. Державні кошти використовуються переважно на фінансування фундаментальних наукових досліджень, державних наукових програм з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, на дотації науково – дослідним організаціям та вищим навчальним закладам, а також на підтримку наукових працівників, включаючи стипендії видатним вченим. Кошти, які виділяються із державного бюджету, спрямовуються на формування державних інноваційних фондів, державних цільових інноваційних програм і високоефективних інноваційних проектів, а також програм державної інноваційної підтримки. Участь держави в фінансуванні інноваційних проектів може відбуватися у різних формах: - централізованих інвестиційних кредитів на основі поверненості; - закріплення за державою частини акцій підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність; - державних гарантій за інвестиційними кредитами, що надаються вітчизняними і зарубіжними кредитно – фінансовими закладами. З метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проблем, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції можуть створюватись і позабюджетні фонди фінансування НДДКР і підтримки інновацій. Такі фонди можуть створюватися в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у рамках концернів, холдингів, ФПГ. Кошти підприємств включають: чистий нерозподілений прибуток, спрямований на інноваційний розвиток; амортизаційні відрахування, іммобілізовану в інвестиції частину оборотних коштів, реінвестовані шляхом продажу частини основних фондів та ін. В випадку, коли власних фінансових ресурсів для інноваційної діяльності не вистачає, підприємство їх залучає із – зовні. Для залучених інвестиційних ресурсів характерними є великі обсяги, необхідність контролю використання за їх використанням, складність залучення, втрати частки в управління в разі емісійного випуску. Варто відзначити, що структура залучених ресурсів в фінансуванні інновацій є різною залежно від організаційно – правової форми власності, а також від рівня розвиненості ринкової інфраструктури країни. Так, в промислово – розвинутих країнах на акціонерний капітал та приватні фірми припадає 80% - інноваційного фінансування, в Україні цей показник коливається на рівні 1 – 2%. Це ж стосується і такого джерела як безкоштовне надання державними органами та комерційними структурами коштів на цільове інвестування. Спонсорське фінансування є більш поширеним на Заході та обмеженим через дефіцитність державного бюджету в Україні. Ще одним суттєвим джерелом фінансування інновацій є позикові інвестиційні ресурси. Позикові інвестиційні ресурси використовуються в основному для фінансування інноваційних проектів із низьким ступенем ризику та чітким обґрунтуванням шляхів реалізації проекту і включають: кредити банків, нагромадження фізичних осіб, податковий інвестиційний кредит, емісія облігацій компанії, інвестиційний лізинг та ін. Частка позикових інвестиційних ресурсів на Заході складає 25%, в Україні – 3 - 10%. Широкого поширення на Заході набули такі форми фінансування як вкладення фізичних осіб та інвестиційний лізинг. Поширеним інструментом фінансування інноваційної діяльності у розвинених країнах є венчурне фінансування, яке реалізується венчурними фондами та компаніями. Венчурні фонди організовуються з метою отримання високого доходу від інвестицій, які можна використовувати для створення нових високотехнологічних виробів та технологій, збільшення оборотного капіталу, придбання інших фірм чи поліпшення балансу підприємства. Венчурні капіталісти в широкому розумінні слова це посередники між фінансовими інститутами, що надають капітал, та інноваційними фірмами, які використовують його. До виникнення венчурного капіталу у світі були відомі три джерела фінансування малого та середнього бізнесу: банківський капітал, великі корпорації і багаті люди, яких називали "ангелами бізнесу" (business angels). До 50-х років венчурна інвестиційна діяльність була монополією багатіїв та інвестиційних банків. Процес інституціалізації венчурного капіталу привів до появи нових типів венчурних фірм. У світовій практиці можна виділити чотири їх типи: - малі інвестиційні фірми, які поєднують приватні капітали та державні фонди і вкладають їх у нові або новостворені малі фірми. Цим інвестиційним фірмам надають податкові пільги і державні субсидії; - відділення венчурного капіталу при великих корпораціях. Це так звані внутрішні венчури; - регіональні фонди венчурного капіталу, їх підтримують органи місцевої влади, однак за умови, що ці фонди певну частку інвестицій вкладають у фірми регіону. Діяльності інвестиційних компаній та фондів венчурного капіталу має суттєві відмінності. За прямого інвестування зачіпаються питання власності бізнесу. При цьому колективний інвестор купує акції, не беручи участі у керуванні компанією, тому він не зацікавлений у створенні додаткової вартості. Що стосується венчурного капіталу, то він виходить із розміщення довгострокових фінансових ресурсів у фірмах, створених для реалізації інноваційних проектів. Венчурний капіталіст обов'язково купує пакет акцій, щоб увійти до складу ради директорів і мати можливість контролювати розвиток компанії, щоб за використання свого досвіду, зв’язків, можливостей тощо якнайшвидше повернути свої кошти шляхом продажу компанії іншим корпоративним інвесторам або менеджерам. В зв’язку із цим в компанії проводиться значна робота, оскільки венчурний капіталіст для забезпечення свого капіталу повинен бути в курсі всіх внутрішніх справ компанії.
Рис. 13. Типова структура венчурного фонду Венчурні фонди при успішній діяльності інноваційної фірми отримують високі прибутки підкріплені гарантією повернення первісного капіталу. Специфікою інноваційного інвестування є можливість отримання рівня рентабельності, що, як мінімум, має десятикратне збільшення суми вкладеного капіталу. В міжнародній практиці розрізняють особливості венчурного фінансування на різних стадіях становлення інноваційної фірми: § Seed (стадія інкубування) – коли є тільки проект чи бізнес – ідея необхідності отримання капітал (seed finance) для проведення додаткових досліджень і створення пілотних зразків перед виходом фірми на ринок; § Start up (стадія розвитку фірми) фірма тільки починає працювати на ринку і не має тривалої ринкової історії; § Early stage, infant/young firm (рання стадія розвитку фірми) – фірма уже має готову продукцію і поступово починає нарощувати об’єми продаж; § Expansion (розширення) - фірма уже має значний об’єм продаж, і їй потрібні додаткові інвестиції для розширення об’ємів виробництва і збуту, проведення додаткових маркетингових досліджень, збільшення основних фондів і робочого капіталу. Венчурні фонди використовують різні схеми фінансування інноваційного підприємництва(табл. 2). Венчурне фінансування вперше з’явилось у США і сприяло розвиткові таких процвітаючих на світовому ринку суперкорпорацій як Microsoft, Intel, Apple Computer, DEC, Compaq, Sun Microsystems, Genetech, Federal Express, Lotus і багатьох інших. В Україні для інноваційного розвитку економіки також важливим є створення і розвиток національного сектору венчурного капіталу. У 1992 р було створено перший венчурний фонд "Україна", в 1994 р. розпочав свою роботу Western NIS Enterprise Fund (з капіталом - 150 млн. дол. США), а в 1998 р. - Black Sea Fund (входить до складу компанії з управління активами Global Finance), у 1999 р. було створено компанію Evroventures Ukraine. Велика частка фінансування цими фондами (за виключенням Western NIS Enterprise Fund) здійснюється за рахунок Європейського банку реконструкції та розвитку. В Україні також мають своїх представників Commercial Capital Enterprise, Sosiete General Emerging Europe, Baring Vostok Capital та New Century Holdings. У 2001 р. було прийнято Закон України про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), який закладає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільною інвестування, особливості управління їх активами; встановлює вимоги до складу, структури та термінів зберігання активів; визначає особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття ними інформації з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Таблиця 2 Схеми фінансування, що їх використовують венчурні фонди Схеми фінансування Особливості кожної схеми Зародкове фінансування Формують підготовчий комплекс робіт для створення нового підприємства Фінансування на ранній стадії Фінансують комплекс маркетингових досліджень і продуктовий дизайн компаній, які тільки виходять на ринок Розширення бізнесу Фінансують підприємства, що мають фактичний балансовий прибуток. Фінансування використовують для поповнення оборотного капіталу, закупівлі обладнання, поліпшення якісних характеристик продукції Фінансування внутрішніми менеджерами (management by - out) Фінансування дає змогу команді менеджерів викупити фірму або її складову частину в колишніх власників Фінансування зовнішніми менеджерами (management by -іп) Фінансування дає змогу команді сторонніх менеджерів або інвесторів викупити фірму або її складову частину в колишніх власників Фінансування процесу реструктуризації Фінансують підприємства, що приватизували, і мають проблеми зі збутом своєї продукції Зміна капіталу (купівля акцій, що випущені за вторинної емісії) Купівля акцій компаній в іншого венчурного фонду або інвестора, у тому числі акцій, що були випущені за вторинної емісії Мезанінове (бріджеве) фінансування Цільове фінансування на період проходження компаніями процедури лістингу на фондовій біржі Закон має суттєвий недолік, а саме: венчурні фонди віднесено ним до недиверсифікованих інститутів спільного інвестування. Відповідно, неврахованими залишились особливості такого роду інституцій, невизначеними є зв’язки між ними та іншими учасниками венчурного фінансування; не розглянуто питання створення фіскального і правового регулювання венчурної діяльності, зниження ступеня ризику і стимулювання роботи венчурних фондів, надання податкових пільг для венчурних інвестицій, створення механізмів венчурного фінансування малих інноваційних фірм типів “seed” і “start up”. Отже, для активного розвитку венчурного фінансування в Україні необхідним є детальне дослідження і адаптування досвіду зарубіжного сектору венчурного капіталу. Іноземне інвестування включає приватні іноземні інвестиції, іноземні гранти, міжнародні програми та кошти іноземних наукових фондів. Неформальних індивідуальних інвесторів, які приймають участь в прямому венчурному фінансуванні, в зарубіжній практиці називають бізнес – ангелами (business angels). Бізнес – ангели – це, як правило, професіонали в області адміністрування чи інших інженерних і природничих дисциплін середнього чи старшого віку. Фінансування інноваційних проектів бізнес – ангелами має ряд переваг: к здійснюється підтримка малих фірм на ранніх стадіях їх розвитку; к рішення про інвестування приймається досить швидко, що робить фінансування інноваційного бізнесу динамічним; к забезпечується контроль над діяльністю проінвестованих фірм через надання комплексної підтримки з управління, маркетингу, визначення стратегічних пріоритетів, планування та комунікацій. Потенційними інвесторами для інноваційних проектів можуть бути як самі бізнес – ангели чи їх представники, а також: ъ інвестиційні фонди; ъ спеціальні відділи банків; ъ корпорації, що бажають придбати акції інших компаній задля їх приєднання. Вкладаючи свої кошти в інноваційні проекти, індивідуальні інвестори, як правило, розраховують на дохід у розмірі 30 – 40% від вкладеного капіталу через п’ять років. У США налічується приблизно 2 мільйони індивідуальних інвесторів, які розподіляють свої кошти майже між 30 тисячами венчурних фірм вкладаючи 10 – 20 млрд. дол. Бізнес – ангели, як правило діють автономно, не рекламуючи своїх зусиль із капіталовкладень, а тому доступ підприємців до потенційних неформальних інвесторів утруднений. Фактично, це означає нереалізованість значної частини попиту на ресурси бізнес – ангелів. Для вирішення цієї проблеми в зарубіжній практиці створюються мережі бізнес – ангелів (business angels networks, чи business introduction services). Головним завданням таких мереж є налагодження комунікаційних зв’язків між підприємцями і інвесторами через представлення інноваційних проектів широкому колу діючих і потенційних бізнес – ангелів. При цьому для бізнес – ангелів створюються умови для детального ознайомлення із проектами із забезпеченням анонімності доки вони не будуть готові до переговорів із підприємцями. Переважна частина мереж бізнес – ангелів діє на основі Інтернету, куди підприємцями чи організаціями з інкубування малих підприємств поміщаються проекти, які потребують фінансування. Мережі діють як не фінансові установи, метою яких є організація неформального ринку венчурного капіталу. Дохід мереж бізнес – ангелів формується за рахунок внесків користувачів мережі. Найбільшого поширення мережі бізнес – ангелів набули в США, Великій Британії, а також в Франції і Австралії. В Україні через фінансові труднощі та високу невизначеність економічного середовища вкладення коштів фізичними особами в інноваційні проекти не набуло значного поширення і має поодинокий характер. За останні роки спостерігається значне зростання лізингових операцій як засобу інноваційного інвестування. Інвестиційний лізинг став популярним не тільки серед дрібних і середніх фірм, які є обмеженими в фінансових коштах, але і серед транснаціональних корпорацій. Здійснення лізингу передбачає надання орендарю у тимчасове користування на умовах повернення і платності вартості, втіленої у машинах та обладнанні, за активної участі банків. Тобто. інвестиційний лізинг за своєю природою має ознаки довгострокового кредиту із натуральною формою. Головною превагою лізингу є можливість негайної реалізації рентабельного інноваційного проекту, що забезпечується через отримання необхідного обладнання без великих одноразових витрат. Лізинг виконує три функції: 1) виробничу, оскільки лізинг є прогресивним методом матеріально – технічного забезпечення виробництва, забезпечуючи доступ до передової техніки; 2) економічну, за рахунок того, що лізинг є формою вкладання коштів в виробничі фонди підприємства; 3) збутову - лізинг виступає як додатковий канал збуту виробленої продукції. Лізингові операції активно використовуються в практиці міжнародних економічних відносин, як форма залучення іноземних інвестицій. Цьому сприяли ряд факторів: - збільшення розривів між темпами морального старіння та фізичного зносу; - розширенням видової і асортиментної структури продукції; - зростання потреб тимчасового використання вузькоспеціалізованого устаткування; - ускладнення і подорожчання сервісного обслуговування прогресивної техніки. Переважна частина світового ринку лізингових послуг зосереджена в тріаді США – Західна Європа – Японія. Однак, безумовним лідером є США, де на долю лізингу припадає 25 – 30% загальних капіталовкладень у машини і обладнання. В Україні працює 16 лізингових компаній та 8 регіональних лізингових фондів. Однак, ситуація, що склалася на вітчизняному ринку лізингових послуг, характеризується переважанням попиту над пропозицією. На таку ситуацію вплинули фактори, серед яких виділимо найголовніші такі, як: недосконалість законодавчої бази, високі кредитні ставки, недосконала податкова політика. В зв’язку з цим вирішення потребують такі питання: к приведення у відповідність до норм міжнародного права положень Закону України “Про лізинг”; к врегулювання митних питань лізингу; к сприяння передачі до міжнародного лізингу української продукції; к державна підтримка формування лізингових фондів; к оптимізація кредитних ставок. Розвиток міжнародного інноваційного підприємництва привів до появи нових джерел, форм і методів фінансування спільних інноваційних проектів – франчайзингу та форфейтингу. Франчайзинг є однією із фінансових схем залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну сферу. Він поєднує в собі переваги кредиту і лізингу, оскільки передбачає надання за договором франшизи не тільки фінансових коштів, але і нематеріальних активів: технологій, ноу – хау, торгових знаків, репутації фірми. Яскравим прикладом успішного франчайзингу є корпорація McDonald’s, яка надає свої технології, торгову марку, імідж і репутацію іншим фірмам, які відкриваються по усьому світі як самостійні компанії. Вона також надає матеріальну допомогу, навчає персонал, забезпечує рекламу, організовує поставки обладнання та продуктів, зберігаючи за собою право контролю за діяльністю компаній і розірвання договорів франшизи. Форфейтинг – фінансові операції, що передбачають перетворення комерційного кредиту в банківський. За відсутності необхідних коштів для фінансування інновацій інвестор може виписувати векселі, термін погашення яких рівномірно розподілений в часі. Форфейтингові операції виступають своєрідним гарантом надійності фінансового партнера, оскільки інвестори отримують відстрочення в платежах та гарантії банку. Форфейтинг як банківська технологія використовується для фінансування спільних інноваційних проектів. Операції "а-форфе" є купівлею боргу, зазначеного в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Покупець боргу, або форфейтер, бере на себе зобов'язання про відмову - форфейтинг - від звернення регресивної вимоги до кредитора за неможливості отримання задоволення у боржника. При цьому покупка оборотного зобов'язання відбувається, як правило, зі знижкою. Механізм форфейтингу використовується у двох видах операцій: - при фінансових операціях - із метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань; - при експортних операціях - для сприяння надходженню наявних грошей експортеру, що надав кредит іноземному покупцеві. Як форфейтингові інструменти використовуються векселі - переказні й прості та акредитиви. Спершу форфейтування здійснювалося комерційними банками, але із збільшенням обсягу операцій "а-форфе" стали створюватися спеціалізовані інститути. Одним із основних центрів форфейтингу на сьогодні є Лондон. Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також і в Німеччині, причому відзначається щорічне збільшення таких операцій. Імпорт підприємницького капіталу означає вкладення зарубіжними фірмами і державами конкретних інвестицій у певні галузі національної економіки. Іноземні інвестиції можуть бути прямими і портфельними. Україна імпортує капітал у різних формах: підприємницькій, позиковій і міжнародній науково-технічній допомозі. У сучасному імпорті підприємницького капіталу в Україну важливу роль відіграють ТНК. Світова практика засвідчує, що інвестування економіки України (у розрахунку на душу населення) порівняно з іншими постсоціалістичними державами є недостатнім. Хоча за останні роки в об’ємах фінансування відбуваються суттєві позитивні зрушення. Сьогодні в Україні питаннями іноземних інвестицій займаються п'ять державних структур: Українська державна кредитно-інвестиційна компанія, Державний інвестиційно-кліринговий комітет, Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій, Консультативна рада з питань іноземних інвестицій та Національне агентство України з реконструкції та розвитку. Однак проблема формування привабливого інвестиційного клімату в країні ще не вирішена. Розвиток іноземного інвестування в Україні має такі головні тенденції та особливості: ъ нерівномірність розвитку інвестицій за регіонами та наростання потоків у промислові центри України: Запорізька, Одеська, Донецька, Київська область; ъ велика питома вага майнових внесків у загальних обсягах іноземних інвестицій; ъ орієнтація малих інвесторів на вигоду від разових фінансових операцій; ъ реалізація інвестиційних проектів переважно на двосторонній основі через спільні підприємства (близько 70% від загальних обсягів інвестування); ъ слабке використання для інвестування механізмів фінансового ринку; ъ орієнтація СП на сферу послуг(торгівлю, фінансово-кредитну сферу, зв'язок). Їх частка перевищує 35%. Фонди як організаційна структура та спосіб фінансування науки набули широкого поширення в багатьох країнах світу. Більшість таких фондів припадає на розвинуті країни: США, Західна Європа, Японія. Умовно організації, що надають гранти під наукові дослідження поділяють на декілька груп: 1) фонди крупних наукових товариств і державні фонди (Королівське товариство в Великобританії, фонд Олександра Гумбольдта в Німеччині, ІНТАС, ТАСІС, КОПЕРНІКУС); 2) фонди, засновані крупними фірмами чи компаніями (фонд Романс в США, фонд фірми Хітачі в Японії); 3) приватні та благодійні фонди; 4) фонди підтримки наукових закладів чи університетів для підтримки спільних проектів і досліджень. В залежності від джерела походження коштів фонди поділяються на ті, що безпосередньо надають кошти на певні програми (фонд МакАртурів, фонд Ендрю Меллона) і ті, які отримують кошти від інших фондів і державних структур – вторинних інвесторів, які називають себе організаціями “розпорядниками коштів” (funded – driven organizations). Прикладом останніх є фонд АЙРЕКС, який використовує кошти декількох фондів: фонду Ендрю Меллона, National Endowment for Humanities, а також державне фінансування через інформаційне агентство США (USIA). Під грантом розуміють будь – яку форму тимчасового конкурсного субсидіювання конкретного дослідження (незалежно від джерел фінансування), яка здійснюється на основі оцінки і відбору конкуруючих наукових проектів. Розрізняють і різні типи грантів. Найбільш поширеними є індивідуальні і групові гранти, які виділяються для проведення наукових досліджень у власній країні, за кордоном чи для спільних проектів, в яких беруть участь декілька країн. Прикладом фінансування спільного виконання проектів зарубіжними вченими та вченими “пострадянського” простору є програми Європейського союзу (ІНТАС, КОПЕРНІКУС), Міжнародного науково – технічного Центру (МНТЦ), Американського фонду цивільних досліджень і розвитку для незалежних держав колишнього СССР (CRDF). Дисциплінарна орієнтація міжнародних фондів включає: суспільні, гуманітарні науки та суспільно значимі дослідження (наприклад, з екології). Інвестування в Україні інноваційних програм здійснюється міжнародними фондами “Відродження”, “Євразія”, фондом Чарльза Стюарта Мотта, DF (спільний фонд Великої Британії та Південної Кореї), WSFHC (фонд захисту оточуючого середовища), а також іншими зарубіжними організаціями – Радою Міжнародних наукових досліджень і обмінів (IREX), благодійними трастами “П’ю”, інститутом “відкрите товариство” Фонду Сороса, всесвітнім банком та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Система фінансового забезпечення інвестування інновацій» з дисципліни «Інноваційний менеджмент»
