Мета і завдання організації і нормування робіт У великій гамі параметрів, за допомогою яких намагаються описувати стан систем, у тому числі
Дані параметри є об’єктом організації і нормування робіт, виконуваних у рамках тієї чи іншої операційної системи. Якісна оцінка таких характеристик можлива лише за використання системного підходу до організації і поліпшення способів виконання регламентованих системою робіт. У світовій практиці відомий підхід під назвою SREDIM, утвореною від великих літер англійських слів: select (вибір), record (запис), examine (вивчення), develop (розробка), install (впровадження), maintain (підтримка). Тобто цим ілюструється своєрідний семантичний алгоритм вивчення організації робіт будь-якої системи і, очевидно, через нормування останнього. Нормування робіт певним чином пов’язане з організацією робочого процесу операційної системи, попри те, що дуже часто її використовують для оцінювання і прийняття правильних рішень операційним менеджером. Сама суть нормування робіт у контексті операційного менеджменту складається зі збору інформації для прогнозування й наступного обчислення потужності операційної системи у вигляді оцінювання терміну виконання виробничих операцій. Очевидно, що, крім описаного призначення, нормування переслідує і ряд інших цілей. Наприклад, складання калькуляції на вироблену операційною системою продукцію, регулювання оплати праці виконавців, оцінювання деяких функцій системи. Таким чином сутність організації і нормування робіт полягає в розподілі основних і допоміжних функцій на технологічно завершені (з погляду продукту і його компонентів) операції, включення даних операцій в обов’язки підрозділів, ланок, працівників, а також встановлення кількісних та якісних вимог до стиків між окремими операціями таким чином, щоб була досягнута системна цілісність усіх працівників і підрозділів (рис. 3.11). Процес організації і нормування робіт можна розглядати як багаторівневий алгоритм (рис. 3.12) взаємоув’язаних функцій. 147
148 ТЕХНОЛОГІЯ Комплекс допоміжних операцій Вихід Комплекс допоміжних операцій Комплекс допоміжних операцій ТС
Комплекс допоміжних операцій
HP Операція 2 *** Операція 3
Вхід ТС ТС ТС
Операція 1
Операція n
KP
О. М. Сумець Основи операційного менеджменту
Р Е Ж И М
З О Б О В’ Я З А Н Ь
Р1
Р2
Р3
***
Рn
Рис. 3.11 Схема розподілу технології на операції: НР — необхідний ресурс; ТС — технологічний стик між основними операціями; Р — реалізатори операцій; КР — кінцевий результат
Розділ 3 Методичні основи проектування операційних систем
Організація та нормування робіт
Розподіл граничного розподілу операцій та послідовність
Рівень 1
Зобов’язання
Рівень 2
Забезпечення стикувань (і вхід, і вихід)
Рівень 3
Рис. 3.12 Алгоритм процесу організації і нормування робіт у границях операційної системи
Слід зазначити, що найбільш розповсюдженим і найпрагматичнішим підходом до організації робіт є аналіз робочого часу як системи в цілому, так і її елементів, включаючи виконавців (реалізаторів). І, природньо, метою такого аналізу є розробка ефективних і раціональних процедур шляхом ретельного аналізу ситуації (однієї з ефективних процедур є згаданий вище SREDIM). Але головним у цьому аналізі є визначення стикування як входу (результат робіт має бути адекватним змісту робіт наступної ланки). Якщо наступна ланка будує свої функції винятково на основі фактичного результату попередньої ланки, то проблеми нормування не існує, а вся діяльність з керування зводиться тільки до встановлення черговості робіт. Загалом, така ситуація 149
О. М. Сумець Основи операційного менеджменту
можлива, але найчастіше конкретна технологія наближається до неї з тим або іншим ступенем відповідності. Тут можна виділити два основних моменти: по-перше, організація і нормування робіт детермінуються, в основному, кінцевим результатом і провідною технологією; у цьому плані більшість можливих організаційних рішень є органічними і рангованими. Як правило, існує не більше одного оптимального організаційного рішення за кількох гірших варіантів, але стикування забезпечує і кінцевий результат; по-друге, процес організації і нормування робіт у границях операційної системи — це якісна визначеність і обмеженість використання ресурсів, які треба оптимально розподілити. Попри те, що нормування ресурсної організації базується на методах забезпечення стиків, акценти в даному управлінському процесі інші. Завдання зводиться до забезпечення суворого додержання технологічної дисципліни за ресурсного забезпечення технології, і тому по кожному виду ресурсів призначений відповідальний. Ресурсна сторона керування операціями виявляється як сукупність норм витрат, трудовитрат та інших обов’язкових коефіцієнтів і показників, що характеризують обов’язковий, середній чи граничний рівень використання ресурсів для даної роботи. Пошук основ для встановлення системної єдності всіх робіт повинен вестися у двох напрямах: 1) розбивка, формалізація і системне описування кінцевого результату. Нормування робіт тут йде зверху вниз (формалізоване подання практичних функцій і обов’язків економіста підприємства, побудова на цій основі навчального плану і формування програмних дисциплін); 2) рух від необхідних і фактично наявних ресурсів. Планування кінцевого результату на основі наявної послідовності технологічних стадій руху цих ресурсів (наприклад, планування навчального плану «Економіки підприємства» у вузі на основі професійних переваг і схильностей педагогічного складу). 150
Розділ 3 Методичні основи проектування операційних систем
У разі організації і нормування робіт вихідною процедурою повинно бути виділення чинних ненормованих аспектів операційної діяльності. 3.5.2 Методи нормування і типи норм Вимірювання операцій — одне з найскладніших завдань операційного менеджменту, хоча найпростішим способом вважають нормування як вимір фактичного часу виконання операції. Вважається, що це зручно для планування і контролю. Однак для цього необхідна велика база даних, яка б зв’язувала попит ринку в одиницях готової продукції і потужність операційної системи у вигляді наявного фонду строків. З метою збору цих даних застосовуються різні методи нормування робіт. Так, наприклад, розрахунок норм можливо робити безпосередньо, коли тривалість операцій визначається в процесі спостереження і проводиться суб’єктивне оцінювання темпу роботи виконавця або системи в цілому. Також застосовуються синтетичні методи розрахунку норм, коли використовуються готові таблиці тривалості різних рухів чи процесів. Елементне нормування застосовується, коли весь операційний цикл розбивається на приватні дрібні елементи, трудомісткість яких визначається по так званих запатентованих таблицях. Відповідно до перерахованих методів нормування розрізняють типи норм: N загальні (єдині); N специфічні (аж до індивідуальних). Робота з керування операціями починається з виявлення опису загальних норм, вона не носить специфічного характеру (як правило, відображає тип технологій). Загальні норми, попри їх універсальний характер, повинні бути розміщені і змінені. Кількість обов’язкових норм має відповідати числу загальних обов’язкових умов і чинників технологічних процесів — і не більше того. 151
О. М. Сумець Основи операційного менеджменту
Організація спеціальних і специфічних норм базується на врахуванні своєрідностей обраної технологічної схеми, ресурсів і кінцевого результату (тобто полем для специфічних норм виступають індивідуальні відхилення від універсальних умов, що дуже позначаються на організації робіт). Якщо ці відхилення негативні (діють умови, що погіршують і сам результат), то норми повинні компенсувати або нейтралізувати ці відхилення. Для керівника, який зіштовхується з необхідністю ліквідувати негативні відхилення, можливі такі шляхи: а) побороти усі відхилення усередині тієї ланки, де вони вперше виникають; б) створити своєрідний пул витрат, коли тягар ліквідації відхилень розподіляється на кілька останніх ланок; в) в окремих випадках є сенс утворити додаткову ланку, що буде відповідати за доведення «входу» до необхідних кондицій. У разі ухвалення рішення про вибір однієї з альтернатив необхідно враховувати дві групи критеріїв — витрати і якість результатів. Якщо домогтися належної якості не вдається в межах варіантів а чи б, значить, варто зупинитися на варіанті в. Норми, що характеризують результат, і норми, що визначають витрати, повинні обов’язково закріплюватися за конкретними керівниками, підрозділами і виконавцями. 3.5.3 Нормування як метод керування операціями У рамках будь-якої операційної системи організація і нормування робіт як процес є: 1) методом планування діяльності операційної системи. Норми є основою інформаційної бази планування, засобом для розрахунку основних показників витрат і результатів, а також передумовою планування інновацій; 152
Розділ 3 Методичні основи проектування операційних систем
одним з основних засобів керування персоналом операційної системи. Формулювання завдань і оцінювання їхнього виконання здійснюють у формі нормативів витрат і результатів для додаткового робочого місця; 3) нормування робіт є передумовою розбивки технології на сукупність робочих місць. Робоче місце — це підпорядковані конкретному виконавцю ресурси, посадові обов’язки і необхідний результат, визначений як стикова форма; 4) організація і нормування робіт будуються на основі декомпозиції, місії і стратегії операційної системи. У цій своїй якості нормування можна розглядати як важливий допоміжний інструмент керування операційною системою. За своєю суттю стратегічне керування виходить за межі нормування тому, що стратегія припускає істотні зміни стиків і (або) ресурсів. Нормування ні в якому разі не може розглядатися як основний елемент стратегічного планування, але може використовуватися як допоміжний інструмент (для приблизного розрахунку ресурсів чи прогнозування результатів). Якщо стратегічний план будується на основі переважно нормованого підходу, то, швидше за все, ми маємо справу не зі стратегією; 5) нормування є дійсним інструментом стимулювання і мотивації працівників в операційній системі. При цьому важливо виходити з «теорії справедливості», відповідно до якої працівник усвідомлено або підсвідомо установив для себе норматив співвідношення «зусилля/винагорода». Його можна описати і як коефіцієнт справедливості Кспр = зусилля/винагорода. Даний коефіцієнт є перетвореною формою співвідношення «результат/ресурси», тому, здійснюючи нормування на рівні робочого місця, варто пам’ятати про необхідність дотримання в цілому даного 153
2)
О. М. Сумець Основи операційного менеджменту
співвідношення як неформального коефіцієнта справедливості. Чому? У випадку, якщо виконавець вважатиме, що для нього це співвідношення не дотримується, він внутрішньо налаштується на відновлення співвідношення шляхом зменшення зусиль. Проблема нормування робіт як способу стимулювання і мотивації містить ще і суб’єктивно психологічний процес, тобто коефіцієнт справедливості є ще і функцією самооцінювання працівника й інших. У практиці операційного менеджменту прийнято вирішувати цю проблему, видаючи заробітну плату в конвертах, хоча це змушує підозрювати несправедливість навіть там, де її немає; 6) дуже серйозно представлені норми в такому аспекті як інвестування й інновації. Саме норми виступають методичним містком між поточною діяльністю системи і її перспективним розвитком; 7) норми і нормативи організації робіт є полем інформатизації й інформаційних обмінів. Сьогодні існують надійні машинні методи нормування робіт. Стандарти і нормативи є також і сферою інноваційних процесів.
3.6 Продукти і процеси в контексті операційного менеджменту Добір, проектування і визначення продукту (товару) мають значення для всіх наступних операційних рішень. Операційні менеджери повинні представляти і забезпечувати ресурсами процес розвитку продукту. 3.6.1 Продукт у системі цілей операційного менеджменту Одне з основних завдань операційного менеджменту полягає у підготовці або доборі системи правил — процедур, що забезпечують реальну єдність усіх ланок і підрозділів. 154
Розділ 3 Методичні основи проектування операційних систем
Продукт у системі цілей виступає, свого роду, генератором функціонування і взаємодії всіх елементів операційної системи. Тому вихідне завдання формування операційної системи зводиться до визначального аналізу і проектування продукту. Професійна характеристика продукту припускає використання дисциплінарної матриці термінів, позначок процедур, прийнятих в даній професійній сфері. Прив’язка загальних принципових положень операційного менеджменту до реального технологічного й організаційного середовища завжди залишає ланки і процеси, не охоплені відомими й апробованими методиками і підходами. Тому будь-яка операційна система містить у собі унікальні й інноваційні процеси. У той же час це не означає, що ці інноваційні аспекти можуть скасовувати загальні принципи і підходи. Аналітичне подання продукту: 1) характеристика його функціонального призначення. Починаємо з установлення загальних границь і рамок функціонального призначення продукту. Корисно ці границі встановлювати в негативній формі: «не можна», «не буває». Це відразу відкине безліч непотрібних або несуттєвих функціональних характеристик продукту. У той же час таке відображення шляхом відомої трансформації може бути поширено і на характеристику процесу, тобто непотрібну властивість не слід і відтворювати. Такий простий підхід може слугувати однією з операційних основ, що забезпечує керування витратами, оскільки: N непотрібні якості і властивості споживач не оплачує; N у випадку, якщо в технологічному процесі є непотрібні характеристики, зрозуміло, що лише частково використовуються можливості та ресурси для забезпечення істотних і важливих якостей продукту; 2) після визначення границь факторних характеристик розглядається завдання аналітичного опису маси важливих і 155
О. М. Сумець Основи операційного менеджменту
необхідних властивостей продукту. Операційний менеджмент виходить з того, що дана численність завжди більша за число характеристик конкретного реального продукту. Завдання 100%-ї відповідності між істотними і реальними якостями продукту є нерозв’язним через цілий ряд економічних, організаційних та решти причин. Реальним є завдання оптимізації рівня цієї розбіжності (не мінімізації, а оптимізації), тобто досягнення такої величини цієї дельти, що, з одного боку, забезпечує нормальне функціонування операційної системи, а з іншого — гарантує міцні конкурентні позиції, тобто необхідний рівень конкурентоздатності продукції. 3.6.2 Тимчасова операційна структура продукту Для тлумачення поняття тимчасової струкури продукту звернемося до наступної ситуації. Припустимо, що операційному менеджерові компанії Боїнг Аіркрафт, необхідно спланувати виробництво одного літака за тиждень. Природно він має інформацію про потреби технологічного процесу в необхідних компонентах, тобто агретатах, вузлах, деталях ( літак Боїнг-767 складається із трьох мільйонів і ста тисяч деталей, які виготовляються і поставляються 800 компаніями з усього світу. Наприклад, частини фюзеляжу виробляються в Японії, центральні частини крил — у Південній каліфорнії, закрилки — в Італії і т. д.). Очевидним є те, що для безперебійного виробництва Боїнга операційний менеджер для кожного літака будь-якої моделі повинний скласти тимчасову операційну структуру або, як її ще називають, цикловий графік виготовлення виробу. Останній являє собою графічне зображення на якому проставлені час виготовлення або постачання суміжниками (постачальниками) окремих деталей і вузлів для зборки об'єкта. Ефективність управління процесом виробництва продукту залежить від того з яким 156
Розділ 3 Методичні основи проектування операційних систем
ступенем точності і раціональності операційний менеджер побудує цикловий графік. Саме цей графік надалі використовується для рішення важливих задач операційного менеджменту в сфері виробництва, а саме: • прогнозування потреби в матеріалах, комплектуючих, запасних частинах і т. д.; • визначення ритму виробництва; • розрахунку тривалості виробничого або операційного циклу; • установлення періоду запуску і випуску партій деталей, вузлів, агрегатів; • визначення розмірів заділів. Розрахунок тривалості виробничого або операційного циклу виготовлення продукту є безпосередньою задачею операційного менеджера, яку він може оперативно вирішити тільки при умові, якщо попередньо побудує тимчасову операційну структуру останнього. Вихідним моментом для побудови тимчасової операційної структури продукту (виробу) є наявність складального креслення або креслення зборки, специфікації відомості складу виробу і схеми технологічного процесу зборки виробу. Складальне креслення — це креслення, що містить зображення виробу (приладу, автомобіля, ручки, олівця і т. п.) і дані для його зборки і контролю. Креслення зборки — це так називане тривимірне креслення, відоме як ізометричне креслення, де відносне місце розташування компонентів показано по відношенню один до одного з метою вказівки як і в якій послідовності збирати виріб. Специфікацією називається таблиця, що містить перелік усіх складових частин (деталей), що входять у даний виріб, а також конструкторських документів, що відносяться до цього виробу і його складових частин. Вона є основним конструкторським документом, визначає склад складальної одиниці, комплексу, 157
О. М. Сумець Основи операційного менеджменту
комплекту і необхідна для їхнього виготовлення, комплектування конструкторських документів і планування запуску у виробництво зазначених виробів. Схема технологічного процесу зборки являє собою умовне зображення послідовності включення окремих деталей, складальних груп і підгруп у зборку виробу. Ця схема визначає точку виробництва, де елементи попадають у складальні вузли й у так називані кінцеві вироби. Відомість складу виробу представляє перелік визначених кількостей елементів, інгредієнтів і матеріалів, які необхідні для виготовлення виробу. Деталі, що повинні бути зроблені, часто специфікуются за допомогою саме відомості складу виробу. По суті своєй відомість складу виробу визначає його ж структуру (від лат. structure — будівля, розташування, порядок, взаємозв’язок складових частин) і, більш того, розвиток цієї структури, поступового її поглиблення, виявляючи вимоги для кожного окремого елемента (довідка: цей момент ще в другій половині ХХ століття був описаний і формалізований за допомогою матричної алгебри). Служба менеджменту, зокрема операційні менеджери, у своїй практичній діяльності для побудови тимчасової структури будь-якого продукту (виробу) частіше користуються кресленням зборки, відомістю складу виробу і схемою технологічного процесу зборки. Процес формалізації тимчасової операційної структури виробу розглянемо на прикладі відомого вузла автомобільного двигуна — шатунно-поршневої групи (ШПГ). Приклад. Операційний менеджер, одержавши в технічному відділі заводу необхідні креслення зборки (див. додаток И), відомість складу ШПГ (див. додаток К) і схему технологічного процесу зборки (див. додаток Л), проводить аналіз наступного змісту. 158
Розділ 3 Методичні основи проектування операційних систем
Кожна шатунно-поршнева група складається з одного поршня й одного шатуна. Кожен поршень вимагає двох одиниць кілець компресійних, одну одиницю кільця маслоз’ємного, одну одиницю пальця поршневого і дві одиниці кілець стопорних. Далі, шатун вимагає одну одиницю втулки шатуна, одну одиницю кришки шатуна, дві одиниці вкладиша шатунного і дві одиниці елемента кріплення кришки шатуна. При цьому кожна одиниця елемента кріплення кришки шатуна вимагає одну одиницю болта шатунного й одну одиницю гайки болта шатунного. Зробивши такий аналіз, операційний менеджер може сконструювати структуру виробу (шатунно-поршневої групи) у відносних одиницях потреби складових елементів (деталей). У даному випадку вона буде мати вигляд, представлений на рис. 3.13.
Рис. 3.13 Структура виробу
З рис. 3.13 видно, що структура шатунно-поршневої групи має чотири рівні: нульовий (0), перший (1), другий (2) і третій (3). 159
О. М. Сумець Основи операційного менеджменту
У даному випадку маються «батьки»: шатунно-поршневі групи, поршень, шатун, елемент кріплення кришки шатуна. Одиниці «поршень, шатун, елемент кріплення кришки шатуна, болт шатунний і гайка болта шатунного» є «дітьми» тому, що кожна одиниця має принаймні один рівень над нею. У цій структурі «поршень, шатун, елемент кріплення кришки шатуна» являються одночасно і «батьками», і «дітьми». У сконструйованій структурі виробу число в круглих дужках указує, яку кількість штук цієї окремої одиниці необхідно мати, щоб виготовити одиницю, що слідує відразу ж вище неї: наприклад, для віготовлення елементу кріплення кришки шатуна необхідно мати один болт шатунний і одну гайку шатунну і т. д. Маючи розгорнуту структуру виробу, операційний менеджер може визначити необхідну кількість штук кожної одиниці, що необхідні для задоволення потреби і, головне, визначити тривалість виробничого (операційного) циклу виготовлення спроектованого продукту. 3.6.3 Розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення продукту У практичній діяльності будь-якого підприємства виробничопланова служба визначає момент часу, коли елементи кожного конкретного найменування потрібні, тобто коли їх закуповувати або виготовляти і збирати виріб. Іншими словами, операційний менеджер разом з технічним відділом визначає час чекання, руху, черговість, час переналагодження і час виготовлення кожного елемента (деталі). Будучи згрупованими разом, сума часу називається операційним часом циклу виготовлення виробу або окремого елемента. Визначення операційного часу досить нелегка задача. Сьогодні відомі два методи визначення операційного часу — це метод розрахунку, що базується на основі тимчасової структури виробу і аналітичний метод.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мета і завдання організації і нормування робіт У великій гамі параметрів, за допомогою яких намагаються описувати стан систем, у тому числі» з дисципліни «Операційний менеджмент»
