Об'єкти права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; поняття та особливості
1. Ліквідація в умовах ринкової економіки права виключної державної власності на землю і перехід до різноманітних форм власності на земельні ділянки дає можливість по-новому підійти до сутності землі як об'єкта земельних відносин, використання її як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та місця проведення будь-якої діяльності. Тому закріплення землі у власність або в користування окремих суб'єктів повинно здійснюватися за особливими законодавчими правилами, які враховують природні риси землі як об'єкта господарювання, а обіг земельної нерухомості повинен правильно поєднуватися з природними законами функціонування землі як об'єкта природи. Земля як об'єкт земельних відносин займає домінуюче положення в складі природного комплексу. У земельно-правовій літературі визнається, що земля за своїми специфічними властивостями займає особливе місце як у системі природного комплексу, так і в економічній сфері, але автори по-різному підходять до визначення поняття "землі". О. А. Забелишенський розглядає поняття "землі" в трьох значеннях, а саме: як об'єкт природи, як об'єкт права власності та як об'єкт господарювання. На його думку, ці фактори визначають її сутність як економі ко-екологічної категорії.' М. В. Шульга пропонує розглядати землю як "найважливішу складову частину навколишнього природного середовища, що є частиною поверхні земної кори, яка є просторовою основою ландшафту, розташовану над надрами, що використовується як засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві або як місцерозташування різноманітних об'єктів". Треба відзначити, що визначення поняття "землі" як основи ландшафту, вже пропонувалося в літературі і є правомірним, тому що це відповідає ролі землі як головного елементу природного комплексу. ' Забельішенский А. А. Концептуальньїе основьі земельного права и его преподава- ния // Вестник МГУ. Серия 11 Право. - 1994. - № 2. - С. 61. Шульга М. В. Вказ. праця. -С. 16. 3 Див.: Забельішенский А. А. Правовое обеспечение ландшафтного подхода к органи- зации использования земель // Развитие правового регулирования природоохранньїх и сельскохозяйственньїх отношений. - Свердловск, 1988. - С. 46-56. 105 РОЗДІЛ 7 Найчастіше поняття "землі" визначається в двох варіантах: широкому і вузькому. У широкому значенні земля визначається як найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується просторовими межами, рельєфом, ґрунтовим покровом, рослинністю, надрами, водами, що є головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення всіх галузей народного господарства. Як об'єкт природи Земля - планета, земна куля, частина космічної матерії. Земля при цьому виступає умовою і передумовою всіх процесів праці і виробництва, всіх видів господарської діяльності. У вузькому значенні під землею розуміється земна поверхня. Г. В. Чубуков таким чином пояснює цей підхід: "...у тому випадку, коли земля, з точки зору економічної вагомості, визнається об'єктом господарювання, під цим терміном розуміється частина земної кори, що розташована над надрами та поіменова-на ґрунтовим шаром або територією".2 У зв'язку з тим, що поняття "земля" є багатозначним як в загальному спектрі природних наук, так і в юридичному аспекті, який тісно пов'язаний із природними факторами цього об'єкта та з Його різними соціальними функціями, Н. І. Титова бачить необхідність у розмежуванні поняття "земля" і "землі", оскільки їхня економічна, екологічна і З її ~ юридична сутність є різною. На наш погляд, такий підхід до поняття "землі" правильний, він є певним доказом необхідності регулювання правовідносин стосовно земель сільськогосподарського призначення в межах земельного законодавства, а не цивільного, і це цілком справедливо. При цьому очевидна необхідність закріплення в законодавчому порядку поняття "землі". С. В. Разметаєв, аналізуючи чинне законодавство, зробив висновок про те, що під землею як об'єктом права власності слід розуміти верхній ґрунтовий шар, що використовується для сільськогосподарського І лісогосподарського виробництва, дно морів (в межах державного кордону) та інших водоймищ, а також іншу поверхню земної кори в межах територіальних кордонів України. 1 Чубуков Г. В. Земельная недвижимость в системе Российского права // Государство и право. - 1995. - № 9. - С. 42. 2 Чубуков Г. В. Вказ. тв. - С. 42. 1 Титова Н. Землі як об'єкт правового регулювання // Право України. - 1998. - № 4. -С 10. 4 Разметаєв С. В. Вказ. тв. - С. 22. 106 Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення Більш докладно поняття "земля" в юридичному значенні, згідно з чинним законодавством, дає В. І. Андрєйцев: "земля - це головна територіально-просторова частина довкілля в межах території України як матеріальна основа її суверенітету і національної безпеки, що характеризується особливістю природної структури - ґрунтового покриву, розміщення, розповсюдження рослинності, водних об'єктів, корисних копалин і інших ресурсів".1 Доцільно при розгляді питання про землю як об'єкта господарської діяльності на праві приватної власності громадян використовувати визначення, що дав Ю. О. Вовк, який вважав, що "землею є та частина земної поверхні, що є засобом виробництва, продуктивним чинником в сільському і лісовому господарстві, а також місцем розташування різноманітних об'єктів виробничого, культурно-побутового і іншого характеру"." Тобто мова повинна йти про частину земної поверхні або іншими словами - земельну ділянку. Роль землі визначається її якісним призначенням І тією метою, для якої земля надається у власність або користування різним суб'єктам в окремих галузях господарства. У літературі не раз виділялися особливості землі. Частіше серед таких визначалися наступні чинники: її роль як просторового операційного базису і головного засобу виробництва; обмеженість землі за площею і незамінність; використання її пов'язане зі сталістю місця; родючість. Г. В. Чубуков вважає характерними рисами землі як природного ресурсу її незмінність, обмеженість за територією (розмірами), локальність за місцем розташування і нерухомість. Обмеженість виявляється в тому, що поверхню землі не можна ані додати, ані зменшити, користування відбувається об'єктивно певною територією, що зумовлена природою. Локальність визначена тим фактором, що кожна окрема земельна ділянка знаходиться в певній географічній точці, незалежно від зміни власників, володільців, користувачів, орендарів. Земельна ділянка як природний об'єкт не може бути переміщена в іншу частину земної поверхні, тому що кожна земельна ділянка має фіксоване положення, не може переміщатися в просторі. Земельна ділянка не може бути пересунута або перенесена на 1 Андрєйцев В. И. Земельная реформа: Приватизация. Зкология. Право / Сборник зксклюзивньїх очерков и нормативно-правовьіх актов. - К., 1997. - С 46. 2 Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей средьі: Общая часть. - X., 1986. - С. 35. і Чубуков Г. В. Вказ. тв. - С. 44. 107 РОЗДІЛ 7 інше місце не тільки без "розмірної шкоди", але й абсолютно. Цей момент має важливе значення для характеристики самого об'єкта, а також для міжнародного приватного права. М. О. Сиродоєв вважає, що земля має такі унікальні властивості як "непереміщенІсть, незнищеність, невідтворюваність. Вона дійсно нерухома за своєю природою".' Тільки земля за своїми властивостями може давати іншим нерухомим об'єктам конкретну і постійну адресність. Він же до цих трьох важливих властивостей також додає обмеженість (незмінність кількості) І практично невичерпність продуктивної сили землі. 2. У правовому значенні поняття "землі" і "земельної ділянки" не співпадають. Згідно з Земельним кодексом України, земельна ділянка як об'єкт права власності являє собою частину земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79). У науковому плані М. В. Шульга пропонує визначитися з поняттям "земельної ділянки" як об'єкта земельних відносин, який є частиною поверхні земного грунту, основою ландшафту, має фіксовану площу, межі і місцезнаходження, а також характеризується певним якісним станом і притаманним йому правовим статусом. На думку С. В. Размєтаєва, земельна ділянка - це розташована над надрами частина земної поверхні, нерухома за місцезнаходженням, індивідуально визначена на конкретній місцевості за розмірами, межами, цільовим призначенням, встановленими законом, адміністративним актом чи договором, правами та обов'язками щодо неї громадян та юридичних осіб.4 Таким чином, у приватній власності можуть знаходитися тільки індивідуально визначені, виділені в натурі на місцевості земельні ділянки, що мають чіткі межі і розрізняються за своїм цільовим призначенням. Тобто правовий режим земельної ділянки включає цільове при- 1 Сьіродоєв Н. А. Регистрация прав на землю и другое недвижимое имущесгво // Государство и право. - 1998. - № 8. - С. 92. 2 Аграрное право: Учебник / Огв.ред. Г. Е. Бьісгров, М. И. Козьірь. - М.: Из-во Юрист, 1996. -С. 192. Шульга М. В. Актуальньїе проблеми правового регулирования іемельньїх отноше- ний в современньїхусловиях: Дис... докт. юрвд. наук: 12.00.06. -X., 1998.-С. 29. Екологічне право України: Підручник // За ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. - X., 2001.-С. 103. 108 Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення значення, дозволене використання і зареєстроване у встановленому порядку право власності на цю земельну ділянку. Чинне земельне законодавство чітко визначає лише поняття цільового призначення категорії земель, а не конкретних земельних ділянок, розглядаючи їх як рівнозначні. Цільове призначення є одним з головних принципів регулювання земельних відносин. Із цільовим призначенням земельних ділянок пов'язано багато правових норм, які регламентують різні правові аспекти використання земельних ділянок. Для земель сільськогосподарського призначення як засобу виробництва головною характеристикою є Ґрунтова характеристика. Коли йдеться "про виконання землями сільськогосподарського призначення функцій основного засобу виробництва", то мається на увазі реалізація природної властивості родючості саме грунтів, які з прийняттям ЗК України 2001 р. вперше в земельному законодавстві визнано "об'єктом особливої охорони" (ст. 168). У відповідності до земельного законодавства України об'єктами права приватної власності на землю виступають земельні ділянки для 1) ведення фермерського господарства (ст. 31); 2) особистого селянського господарства (ст. 33 ЗК); 3) садівництва (ст. 35 ЗК). Крім того, згідно з п. З ст. 22 ЗК, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Основним суб'єктом товарного сільськогосподарського виробництва з правом приватної власності на землю є фермерське господарство. Розміри земельних ділянок чітко визначені Земельним кодексом. Безоплатно з земель державної або комунальної власності можуть передаватися земельні ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району (ч. 1 п. а ст. 121 ЗК). Для ведення особистого селянського господарства розмір земельної ділянки, яка передається безоплатно, не повинна перевищувати 2,0 гектара (ч. 1 п. б ст. 121 ЗК). Але розмір таких земельних ділянок може бути збільшено у разі отримання громадянином в натурі (на місцевості) земельної частки 1 Титова И. І Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України. - 2002. - № 4. - С. 72. 109 РОЗДІЛ 7 (паю) (ч. 2 ст. 121 ЗК). Для ведення садівництва розмір земельної ділянки становить не більше 0,12 гектара (ч. 1 п. в ст. 121 ЗК). Аналіз ЗК України свідчить про те, що більшість земельних ділянок надається громадянам України в приватну власність із земель сільськогосподарського призначення. Згідно зі ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення є землі, які надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої Інфраструктури або призначені для цих цілей. Чинне земельне законодавство, як і раніше, базується на пріоритеті правового регулювання земель сільськогосподарського призначення. І це цілком справедливо, враховуючи кількість і якість цих земель. Таким чином, землі сільськогосподарського призначення на сьогоднішній день є основною категорією земельного фонду України, яка забезпечує проведення земельної реформи. Земля як об'єкт права приватної власності виступає у вигляді "індивідуально визначеної за розміром, місцезнаходженням, географічними координатами та іншими критеріями земельної ділянки". Тому правильним було б дещо точніше визначити юридичне поняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення як об'єкта земельних відносин, а саме: як обміряну частину земної поверхні, що повинна бути зафіксована в державному кадастрі та яка характеризується притаманним їй правовим режимом використання І є визначальним виміром при застосуванні права приватної власності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Об'єкти права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; поняття та особливості» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
