Органи місцевого самоврядування, як правило, розраховують на три головні джерела надходжень, які становлять законну основу діяльності місцевого самоврядування, а саме: субсидії на послуги, покладені на них центром, майнові податки для послуг, пов'язаних з майном, і збори з отримувачів послуг. Перше є надійною основою надходжень, які визначаються й отримуються на місцях. У багатьох європейських країнах традиційним джерелом місцевих прибутків залишається податок на нерухомість. Деякі країни розробили механізм спільного користування, прибутками податками який дає субнаціональним утворенням можливість встановлювати додатковий податок, котрий центральна влада збирає для них. Загалом, сукупність податків, які можуть стягуватися органами місцевого самоврядування, встановлюється у законах, якими визначаються органи місцевого самоврядування, їхні повноваження й сфера відповідальності. У цих визначених законом межах рішення про запровадження, внесення змін і доповнень та скасування муніципального податку приймаються переважно місцевою радою. Така постанова місцевого органу регулює введення й збирання податків. Оскільки надходження від будь-якого податку є добутком бази на податкову ставку, та постанова повинна визначати базу оподаткування, спосіб її обчислення, податкову ставку, яку буде введено, дату набуття податком чинності та всі інші питання, пов'язані з оподаткуванням і стягненням податків. Існує досить довгий список податків, що стягуються місцевими органами влади на Заході. Рішення про необхідність встановлення цих різноманітних податків повинні спиратися на результати оцінки низки критеріїв, що, як правило, розцінюються як бажані ознаки будь-якого податку. До найбільш поширених ознак належать наступні: Справедливість Податок має бути справедливим. Справедливість є досить суб'єктивною якістю. Якщо виходити з того, шо справедливий податок завжди повинен накладатися на статки, то найсправедливішим податком є податок на вартість прибутку або майна, або і на те, й друге, оскільки їх, як правило, можна конвертувати одне в одне. Звичайно, застосовуються два критерії справедливості, а саме: (1) за, по суті, однакових обставин для платників податків має установлюватися однаковий податок (горизонтальна справедливість), і (2) за різних обставин до платників податків слід ставитися неупереджено (вертикальна справедливість). Проблема полягає МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД 3 4 у визначенні, що є подібними, а що — відмінними обставинами. Тут теж застосовуються два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватися однакова сума; коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього (чи з неї) має стягуватися більша сума податку. Альтернативою принципу справедливості, орієнтованого на платоспроможність, є принцип користування благами. Звичайно, податки витрачаються на надання комунальних послуг, якими користуються місцеве населення й компанії. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, які одержують однакову вигоду від якоїсь комунальної послуги, повинні стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб, відповідно до принципу користування благами, ті платники податків, що одержують більше благ від користування комунальними послугами, повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватися критерію вертикальної справедливості. Крім того, різні податки по-різному відбиваються на громадянах, що переконливо свідчить про необхідність введення цілої низки податків з метою згладжування нерівності, котра виникає внаслідок цього.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОПОДАТКУВАННЯ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ» з дисципліни «Місцеве самоврядування: світовий та український досвід»
