За змістом вирок повинен бути не тільки законним, обґрунтованим та справедливим, а й так мотивованим, щоб переконував кожного в правильності прийнятих його рішень. Безперечно, він мусить бути написаним чіткою та ясною мовою, зрозумілою не лише юристу-професіоналу, а й кожному пересічному громадянину, необізнаному з юриспруденцією. З метою забезпечення названих властивостей закон встановлює досить чіткі вимоги як до структури, так і до змісту вироку. Вирок повинен складатися з трьох частин: вступної, мотивувальної та результативної; жодна з яких не є головною, а кожна має тільки їй властиве юридичне значення. Вступна частина вироку не торкається питань, які згідно зі статтею 324 КПК вирішуються при його постановленні, але містить цілий ряд відомостей, що мають важливе процесуальне та матеріально-правове значення. Суди України постановляють вироки ім’ям України (ст.321 КПК) і починається вступна частина саме з цього. Постановлення вироку ім’ям України надає цьому акту правосуддя особливого значення, адже жоден інший акт у кримінальному судочинстві і жоден інший державний орган не виносить своїх рішень іменем держави. Отже, даний елемент структури та змісту вироку сприяє утвердженню авторитету суду та правосуддя в цілому. Далі зазначається сама назва акта (вирок), назва суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім’я і по-батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний (ст. 333 КПК). Назва суду у вступній частині наводиться повна (наприклад, місцевий суд Острозького району Рівненської області), його склад із зазначенням прізвища та ініціалів суддів та народних засідателів (про запасного народного засідателя у ви220
Глава 7. Постановлення вироку
року не вказується), хто був головуючим суддею, його посада. Щодо військових суддів вказується також його військове звання. Коли функцію секретаря судового засідання виконували кілька осіб, вказуються прізвища та ініціали всіх їх у тій послідовності, у якій вони здійснювали цю функцію. Називаючи прокурора в ролі державного обвинувача, обов’язково зазначається посада, яку він займає, щодо представників військової прокуратури – військове звання. Якщо у справі брали участь захисники, вказується правова підстава їх участі у справі (адвокат, фахівець у галузі права, близький родич, який саме, опікун, піклувальник). Щодо адвокатів, обов’язково зазначається їх правовий статус – захисник підсудного, представник потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача. Всі ці дані заносяться до вступної частини не тільки як обов’язкові атрибути вироку, який відображає дійсний стан речей, а й для можливості перевірки законності складу суду, законності підстав участі учасників процесу у розгляді даної справи. Місцем постановлення вироку вказується населений пункт, де він фактично постановлювався (місто, село), а часом – день підписання вироку суддями. Обов’язковими елементами вступної частини є також вказівки на те, що кримінальна справа була розглянута у відкритому (чи закритому) судовому засіданні, по обвинуваченню яких саме осіб. Точні дані про кожного підсудного з процесуальної точки зору наводяться для того, щоб не було помилки у визнанні винною іншої особи і щоб покаранню була піддана саме та особа, яка справді скоїла злочин. З матеріально-правової точки зору точні дані про особу важливі як щодо визначення суб’єкта злочину, так і для призначення їй покарання, тобто як обтяжуючі чи пом’якшуючі покарання обставини, підстави для звільнення від відбування покарання. Причому стаття 333 КПК не дає вичерпного переліку даних про підсудного, які зазначаються у вступній частині вироку, лише обов’язкові. Залежно від характеристики особи підсудного, доведеного обвинувачення, конкретних обставин кожної окремої справи, вони можуть бути різними як за своїм характером, так і за обсягом. Дати їх ви221
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
черпний перелік неможливо. Наприклад, при визначенні покарання щодо жінок іноді необхідно вказувати на вагітність, наявність малолітніх дітей, при застосуванні Закону про амністію – на участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, на наявність батьків похилого віку і факт їх утримання тощо. Важливо, щоб усі без винятку дані про підсудного заносилися до вступної частини вироку лише при достовірному їх встановленні в судовому засіданні, аналогічно фактичній стороні обвинувачення. Кримінальний закон, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, вказується з точним зазначенням його статті, частини, пункту. Структура та зміст вступної частини обвинувального та виправдального вироків однакові. У мотивувальній частині як обвинувального, так і виправдального вироку суд повинен обґрунтувати всі рішення, які він прийняв по справі. Причому закон зобов’язує суд мотивувати обидва види вироків. Мотивування вироку – це викладення в ньому заснованих на розглянутих у судовому засіданні доказів і заснованих на законі міркувань щодо їх оцінки, які пояснюють висновки суду з усіх питань, вирішених вироком, та шлях, яким суд до таких висновків дійшов. На підтвердження обвинувачення чи його спростування суд повинен посилатися у вироку не на джерела фактичних даних про обставини справи, а на докази як такі та їх зміст (ч.1 2 ст. 65 КПК), тобто, не тільки на свідка, потерпілого, ті чи інші речові докази тощо, а й на те, що показав даний свідок потерпілий, про що свідчать речові докази і т. д. При цьому суд зобов’язаний навести мотиви, з яких він кладе в основу вироку одні докази, інші ж відкидає. Мотивувальна частина вироку повинна відображати роботу суду з усіма доказами, розглянутими в судовому засіданні. Це, по-перше, важлива гарантія правильності вироку, оскільки при викладенні мотивів судді ще раз перевіряють обґрунтованість своїх висновків. По-друге, така логічна форма роботи суддів з доказами дає можливість сторонам встановити, які з наведених ними міркувань суд брав до уваги і чому, а які відхилив, і в залежності від переконливості суддівських мотивів погодитись з ними чи не погодитись шляхом подачі апеляції, при222
Глава 7. Постановлення вироку
чому апеляції, яка має конкретний предмет (тезу) спростування. По-третє, повністю мотивований вирок дає вищестоящим судам можливість його ефективної перевірки та полегшує її. Мотивувальна частина обвинувального вироку передусім повинна містити формулювання обвинувачення, визначеного судом як доведене, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину 1. У цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою – підстави для цього (ч. 1 ст. 334 КПК) 2. У цій частині обвинувального вироку суд зобов’язаний також мотивувати: 1) призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі; 2) звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті особливої частини Кримінального кодексу України, або перехід до іншого, більш м’якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; 4) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років; 5)звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 2 ст. 334 КПК). Інших видів покарань, які обирає суд, та інших пов’язаних з ними питань закон мотивувати у вироку не зобов’язує, _______________ 1
Цю частину вироку, яка по суті є формулою, визнано судом обвинувачення доведеним, іноді називають описовою, а власне мотивувальною - все решту. Так це питання врегульоване і в КПК деяких пострадянських держав. Очевидно, це правильно, оскільки надає вироку ще більш чіткої логічної побудови. 2 На сьогодні відпадає необхідність всесторонньої мотивації лише стосовно формулювання обвинувачення (та й суд здійснювати такої не має права – про що говорилося вище) щодо підсудних, справа яких розглядалася за спрощеною процедурою (ст. 299 КПК). У таких випадках вона зводиться до посилання на показання одного підсудного, який визнав свою вину.
223
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
але й не забороняє. Це залежить від особливостей обставин кожної окремої справи та розсуду суду. Закон зобов’язує, якщо суд відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України визнає за необхідне застосувати до підсудного примусове лікування, навести в мотивувальній частині вироку мотиви такого рішення (ч. 3 ст. 334 КПК). В мотивувальній частині обвинувального вироку, хоча в законі це окремо не оговорено, повинні бути наведені також мотиви кваліфікації злочину за тією чи іншою статтею Кримінального кодексу України. Як видно, виклад мотивувальної частини вироку – справа не з простих і не з легких, особливо тоді, коли обвинувачення багатоепізодне, з кількома обвинуваченнями, пов’язаними і не пов’язаними між собою спільністю дій. Дати загальні рекомендації щодо порядку, форми, структури мотивування, крім тих, що задані законом, тут очевидно неможливо. Все залежить від особливостей справи – предмета обвинувачень, їх взаємозв’язків, характеру та обсягу доказового матеріалу тощо і навіть від особистих якостей та навичок суддів. Але одне правило, пов’язане із забезпеченням права підсудного на захист, мусить бути дотримане: формулювання кожного окремого обвинувачення (визнаного доведеним) щодо кожного підсудного, аналіз, оцінка доказів стосовно даного обвинувачення та мотиви прийняття рішення мусять формулюватись та викладатись у зрозумілій та чіткій логічній послідовності, образно кажучи – як ланки одного ланцюга. І ще щодо викладання мотивувальної частини обвинувального вироку. По деяких справах, особливо справах про статеві та інші злочини, пов’язані з інтимними сторонами життя сторін, іноді свідків або навіть не суб’єктів процесу, фактичні обставини події та зміст показань осіб про цю подію не слід викладати в деталях, як їх зображають у поганих кінофільмах. Оскільки вирок завжди оприлюднюється, виходячи з гуманних та етичних міркувань, достатньо у вироку такі моменти та зміст показань виразити в загальній формі та літературною мовою. У справі про зґвалтування, наприклад, у жодному разі не можна в деталях описувати не тільки дії ґвалтівника, жертви, деякі інші обставини. Достатньо написати припустимо: «... і подолавши опір потерпілої, зґвалтував її». Все решта є в мате224
Глава 7. Постановлення вироку
ріалах справи, а отже, доступне для осіб, які мають право на апеляцію, та для судів, що перевірятимуть законність та обґрунтованість прийнятого судового рішення. Мотивувальна частина виправдального вироку, на відміну від вироку обвинувального, спочатку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному, і визнане судом недоведеним. Потім наводяться підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого, як уже зазначалось, не допускається ( ч. 4 ст. 334 КПК ). Правові та логічні правила роботи суду з доказами при мотивуванні виправдального вироку ті ж, що й при постановленні обвинувального вироку. Нарешті, у мотивувальній частині як обвинувального, так і виправдального вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову чи залишення його без розгляду, а також підстави для відшкодувальних матеріальних збитків, спричинених злочином. Резолютивна частина вироку повинна випливати з мотивувальної . Резолютивна частина обвинувального вироку починається здебільшого так: «на підставі наведеного, керуючись статтями 323, 324 КПК України, суд засудив ...». Далі в резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім’я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним, покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом, початок строку відбуття покарання, тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік досудового ув’язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка на порядок і строк оскарження вироку (ч. 1 ст. 335 КПК). У разі засудження за тяжкий чи особливо тяжкий злочин з позбавленням військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу на підставі статті 54 КК, у резолю225
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
тивний частині обвинувального вироку визначається рішення про звернення до відповідних державних органів про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ч.2 ст.335 КПК). У разі засудження підсудного, який має хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших, незалежно від призначеного покарання у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування (ст.96 КК- ч. 3 ст. 335 КПК). Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом. Коли підсудному було пред’явлено кілька обвинувачень, і деякі з них не були доведені, то в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, за якими з них засуджений виправданий, а за якими – засуджений. Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає це в резолютивній частині. Коли призначається покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України і зазначається обрана судом міра покарання. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79 і 104 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов’язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їхньою згодою або на їхнє прохання суд покладає обов’язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи (частина 4-8 ст. 335 КПК). У резолютивній частині виправдального вироку зазначається прізвище, ім’я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред’явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (частина 9 ст. 335 КПК). Якщо у справі був заявлений цивільний позов, то у резолютивній частині виправдального вироку, залежно від підстав 226
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Структура та зміст вироку» з дисципліни «Судовий розгляд кримінальної справи»
