Обвинувальна промова прокурора являє собою викладення та обгрунтування тези обвинувачення, сформульованої в постанові про притягнення особи як обвинуваченого та в обвинувальному висновку, а в разі зміни ним обвинувачення під час судового розгляду до закінчення судового слідства, тези нового обвинувачення, сформульованій ним у відповідній постанові (ст.277 КПК). Обвинувальна промова прокурора повинна грунтуватися на даних саме судового слідства, а на матеріалах досудового слідства лише тією мірою, якою вони були підтверджені в результаті належної перевірки на суді. Прокурор, державний обвинувач, у жодному разі не має права в судових дебатах підтримувати державне обвинувачення «ради обвинувачення’’, ради захисту «честі мундира». Він зобов’язаний відкинути все те, що, на його переконання, було спростоване під час судового слідства, не підтвердилося, виявилося сумнівним. Прокурор, державний обвинувач – юрист-професіонал, а тому його промова завжди мусить бути професійно грамотною, 181
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
аргументованою, об’єктивною, переконливою як для суду, так i для присутніх на суді, відзначатися високим рівнем культури. Звідси прокурор в yciх випадках повинен вичерпно знати матеріали справи та ретельно підготуватися до судових дебатів. Навряд чи можна давати рекомендації щодо структури обвинувальної промови, яка б підходила для всіх випадків. Швидше вона залежить від особливостей кожної конкретної кримінальної справи. Не другорядне значення тут мають i особисті якості прокурора. Але в будь-якому разі прокурор повинен висловитися з ycix питань, які суду належить вирішувати в нарадчій кімнаті. Коли прокурор за результатами судового слідства прийде до переконання в доведеності обвинувачення, зміст його промови на суді зводиться щонайменше до: 1) детального аналізу вcix досліджених на суді доказів; 2) висновків із цих доказів про доведеність обвинувачення; 3) доводів та висновків щодо кваліфікації злочину; 4) характеристики ступеня тяжкості злочину та особи винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання; 5) пропозиції щодо міри кримінального покарання; 6) аналізу причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Не думаю, що прокурор має давати так звану суспільно-політичну характеристику справи. Це не входить у його функції. Але слід ще раз наголосити, що наведені елементи схеми змісту промови прокурора не є сталими i виголошуються саме у такій послідовності. Як правило, вони переплітаються. Зазвичай промова прокурора у дебатах (як i інших учасників процесу) здійснюється у чітких формах логічного доказування, де тезою доведення (чи спростування) виступає формула обвинувачення в цілому чи певний її фрагмент, а її підтвердженням – належні, допустимі та достовірні, на переконання прокурора, добуті в ході судового слідства докази. Тобто, у своїй промові прокурор переконує суд у підтвердженні в суді достатньою сукупністю доказів у першу чергу фактів та обставин предмета обвинувачення, передбачених в пунктах 1 та 2 статті 64 КПК: 1) події злочину (часу, місця, способу та інших обставин вчинення злочину); 2) винності обвинуваченого у вчиненні злочину i мотивів злочину. Якщо на судовому слідстві досліджувалося кілька вepcій події та участі чи неучасті у цій події обвинуваченого, кілька 182
Глава 6. Судові дебати (дебати сторін) і останнє слово підсудного
версій його винуватості чи невинуватості, обов’язок прокурора детально проаналізувати їx вci, та на доказовому матеріалі продемонструвати достовірність (істинність) єдиної, тієї , яку він вважає абсолютно доведеною. Коли ж прокурор дійде до висновку про спростування в суді раніше висунутим обвинуваченням твердження про їх існування або про недоведеність сукупності цих фактів та обставин, він у судових дебатах, на мій погляд, не має права відмовитися від обвинувачення, а зобов’язаний обґрунтувати свій висновок та просити суд поновити судове слідство для відмови від підтримання державного обвинувачення на судовому слідстві. Річ у тому, що, по-перше, тільки в ході судового слідства можна з’ясувати у потерпілого його бажання скористатися правом, передбаченим частиною другою статті 267 КПК (ч.2 ст.282 КПК), а по-друге, закрити справу на підставі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення суд має право лише на даному етапі судового розгляду кримінальної справи. Вирішення справи за цією виключно процесуальною підставою вироком суду не передбачено (ст.327 КПК). Доказуючи перед судом фактичну сторону обвинувачення, прокурор подібним логічним шляхом одночасно обґрунтовує кримінально-правову кваліфікацію злочину, використовуючи, зокрема, формулу категоричного силогізму, де більшим засновником служить норма кримінального закону, яка визначає склад злочину, меншим – заснований на доказах висновок прокурора про дійсні фактичні обставини справи. А тому від прокурора вимагаються не лише вміння працювати з кримінально-процесуальними доказами, не лише навички логічного доказування, а й глибокі знання в кримінальному праві. Прокурор не має права пропонувати суду кваліфікувати дії підсудного на власний розсуд чи пропонувати кілька варіантів кваліфікації’. Така позиція прокурора по справі є непереконливою, а тому неприпустимою. Прокурор мусить чітко сформулювати у судових дебатах кваліфікацію злочину за такою-то статтею i за таким-то пунктом (частиною) статті Кримінального кодексу, а в необхідних випадках – у поєднанні з нормами Загальної частини Кримінального кодексу про стадії, співучасть у вчиненні злочину тощо. Доведення прокурором останніх обставин та їх матеріально-правова оцінка важливі, до речі, i з точки зору обґрунту183
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
вання перед судом загальних засад призначення покарання, зокрема для характеристики ступеня тяжкості вчиненого злочину, характеру участі обвинуваченого у його вчиненні, особи винного, які поряд з обставинами, що пом’якшують та обтяжують покарання будуть враховані судом при обранні його конкретного виду та розміру (ст.65-68 КК). Обов’язковим елементом змісту промови прокурора, при наявності для цього підстав, повинні бути i висновки та пропозиції про необхідність призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, про призначення покарання за сукупністю злочинів чи вироків (ст.69-71 КК). Але у більшості випадків прокурору небажано вимагати від суду призначення точних розмірів та строків окремих видів покарань, зокрема таких, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, утримування в дисциплінарному батальйоні, позбавлення волі на певний строк. Це виняткова прерогатива суду. Прокурор мусить обґрунтовувати, як правило, тільки вид покарання та обставини, які згідно із законом враховуються при його призначенні. Лише у виняткових випадках, наприклад, при наявності підстав для призначення підсудному максимального розміру покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК, прокурор може твердо наполягати на призначенні саме такого його розміру. До речі, такої точності від прокурора не вимагає i закон, вказуючи в цій частині, що прокурор, керуючись вимогами закону i своїм внутрішнім переконанням, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, «викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону i міри покарання щодо підсудного» (ч.2 ст.264 КПК). Якщо в ході судового розгляду справи були встановленні обставини, які згідно із законом є підставами для звільнення засудженого від покарання та його відбування (ст.76-80, 85,104 КК), прокурор не має права залишити їx поза увагою суду, а мусить дати їм належну кримінально-правову оцінку також. При пред’явленні або підтриманні прокурором цивільного позову, якщо цього вимагає охорона прав фізичних, юридичних oci6 або державних інтересів (ч.4 ст.264 КПК), він зо184
Глава 6. Судові дебати (дебати сторін) і останнє слово підсудного
бов’язаний висловити i обґрунтувати в судових дебатах свої міркування i з цього приводу. В необхідних випадках прокурор повинен зупинитись на питаннях долі майна, описаного для забезпечення цивільного позову i можливої конфіскації майна, речових доказів, зокрема грошей, цінностей та інших речей, нажитих злочинним шляхом, на судових витратах i їx розмірі, на запобіжному заходу щодо підсудного, необхідності застосування до підсудного примусового лікування, заходів безпеки. Нарешті, прокурор, державний обвинувач у судових дебатах обов’язково мусить проаналізувати причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, та при наявності для цього потреби запропонувати суду винести на предмет їx усунення відповідну постанову (ухвалу). Промова потерпілого i його представника, її характер, зміст та юридичні наслідки залежать від того, розглядається справа приватного чи публічного обвинувачення. У справах приватного обвинувачення, передбачених частиною першою статті 27 КПК, промова в судових дебатах потерпілого i його представника може мало чим відрізнятися від промови прокурора, особливо у справах, у яких потерпілий чи його представник є юристами – професіоналами. Відмінність у їхніх промовах може полягати лише у тому, що прокурор у судових дебатах зобов’язаний висловитися з ycix зазначених вище питань, а дані учасники мають право, але не зобов’язані цього робити, за винятком підтримання приватного обвинувачення. Коли потерпілий у своїй промові заявить про відмову від обвинувачення чи про намір помиритися з підсудним, це зобов’язує суд повернутися до судового слідства для вирішення питання про необхідність закриття кримінальної справи з наведених процесуальних підстав. Подібний зміст та правові наслідки може мати промова потерпілого та його представника у справах публічного обвинувачення в разі відмови прокурора від обвинувачення в повному обсязі, а потерпілий та його представник скористались правом вимоги продовжувати розгляд справи та підтримання обвинувачення (ч.З ст.264, ч.2 ст.267 КПК). У таких випадках прокурор у судових дебатах участі не бере. Функцію обвинувачення в судових дебатах здійснюють вони самі. 185
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
При підтриманні прокурором державного обвинувачення потерпілий, як суб’єкт сторони обвинувачення, у разі, коли їхні точки зору збігаються, зазвичай погоджується з промовою державного обвинувача в судових дебатах та висловлює лише власну точку зору на міру покарання підсудному. Іноді він зупиняється на тих моментах в оцінці доказів, кваліфікації злочину тощо, у яких не згоден з прокурором чи в яких вважає за необхідне доповнити державного обвинувача. Істотна ж різниця в змісті судових промов прокурора i потерпілого та його представника з головних питань предмета судових дебатів має місце лише у випадках, коли прокурор під час судового слідства змінює обвинувачення i формулює нове, у якому ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин чи про зменшення обсягу обвинувачення, а потерпілий та його представник скористалися правом підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі. У таких випадках у судових дебатах суб’єкти – сторони обвинувачення – проголошують дві різні за своїм характером та змістом судові промови, лише одну з яких або навіть жодної з них суд у нарадчій кімнаті може не визнати обґрунтованою та переконливою. Промова цивільного позивача та його представника. Цивільний позивач і його представник згідно із законом мають право в судових дебатах висловлюватись щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків» (ст.268 КПК). Отже, цивільний позивач і його представник у своїх виступах не обмежені питанням підтримання чи непідтримання цивільного позову. Їхні пояснення в ході судового слідства мають доказове значення в частині розгляду цивільного позову в кримінальній справі. Тому ці учасники процесу мають право у виступах обґрунтовувати підстави та розміри цивільного позову, а отже, доводити вчинення злочину підсудним, спричинення його діяннями матеріальної та (чи) моральної шкоди, розмір такої шкоди, тобто сукупності фактів та обставин, пов’язаних з цивільним позовом, які є однією із складових предмета промов прокурора та потерпілого. Позиції даних учасників процесу в розглядуваному плані збігаються. Томуто всі вони і є стороною обвинувачення при судовому розгляді кримінальних справ. 186
Глава 6. Судові дебати (дебати сторін) і останнє слово підсудного
У своїх промовах у судових дебатах цивільний позивач та його представник можуть торкатися й інших питань, пов’язаних з цивільним позовом, в тому числі стосовно юридичної оцінки злочину. Вважаю, що вони не мають права висловлюватися лише стосовно міри покарання та питань, пов’язаних з нею. Промова цивільного відповідача та його представника також обмежена рамками цивільного позову і має ту ж правову природу. Але її зміст, як правило, протилежний змісту виступів цивільного позивача та його представника і зводиться до заперечення здійснення злочину підсудним, спростування наявності безпосереднього причинного зв’язку між його діянням та наслідками, що наступили, доведення відсутності матеріальної та (чи) моральної шкоди або меншої її за розміром, обґрунтування відсутності обов’язку цивільного відповідача відшкодувати збитки (шкоду), заподіяні підсудним (неналежність цивільного відповідача) і т.п. Промова захисника. Виступ у судових дебатах захисника означений в законі як його право (п.9 ч.2 с.48 КПК). Але оскільки він зобов’язаний1 використовувати передбачені в законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, та надавати їм необхідну правову допомогу (ч.І ст.48 КПК), а виступ в судових дебатах є одним із таких засобів, це право є одночасно його обов’язком. Захисник – адвокат за загальним правилом не може відмовитися від виконання своїх обов’язків (ч.7 ст.48 КПК), тобто від захисту підсудного, а тому зобов’язаний виголосити захисну промову. Регламентуючи структуру та зміст промови захисника в дебатах сторін, закон вказує, що він висловлює суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом’якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання (ч.2 ст.266 _______________ 1
У статті 48 КПК обов’язки захисника в кримінальному процесі сформульовані як правові. Точніше ж їх слід було б розглядати професійними, особливо коли йдеться про професійні обов’язки захисника-адвоката. Адекватне визначення професійних обов’язків захисника-адвоката відповідає російському терміну «профессиональный долг».
187
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
КПК). Тобто вимоги до промови захисника в основному ті ж, що і до промови обвинувача. Він мусить висловитися практично з тих же питань, що й прокурор, але з протилежної точки зору, а саме з точки зору інтересів підсудного, оскільки саме захисник «сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів» (ч.І ст.266 КПК). Іншими словами, якщо предметом доказування обвинувача в дебатах сторін с формула обвинувачення, то для захисника вона є формулою спростування. Позиція захисника у кожній конкретній справі залежно від її фактичних та правових обставин може бути різною, а саме: а) захисник може спростовувати обвинувачення в цілому, наполягаючи на виправданні підсудного за відсутністю події, складу злочину чи недоведеності його участі у вчиненні злочину: б) спростувати обвинувачення в певному обсязі, в тому числі по окремих епізодах та пунктах, і також наполягати на виправданні підсудного в цій частині; в) заперечувати кваліфікацію злочину, наполягаючи на більш м’якій, не спростовуючи фактичної сторони обвинувачення; г) не заперечуючи фактичної та юридичної сторін обвинувачення доводити наявність пом’якшуючих покарання обставин, спростовувати обтяжуючі, наполягати на меншому ступені тяжкості вчиненого злочину, позитивних характеристиках особи підсудного, а в кінцевому підсумку – на пом’якшенні покарання, ніж запропоноване прокурором. Причому названі елементи в захисній промові можуть переплітатися та поєднуватися. Суттєва відмінність захисної промови від обвинувальної (при єдності їх методологічних, морально-етичних основ та підходів) полягає також у тому, що захисник, на відміну від прокурора, не зобов’язаний довести перед судом невинуватість підсудного чи меншу його вину. Йому достатньо продемонструвати слабкі місця обвинувачення, ненадійність доказів, неправильність кваліфікації тощо, тобто показати необґрунтованість тверджень та висновків обвинувача, дискредитацію обвинувачення, суть якої полягає у тому, що недоведеність вини підсудного з огляду на презум-пцію невинуватості є доведеністю його невинуватості. Однак сказане зовсім не означає, що захисник у своїй промові лише ставить під сумнів, спростовує обвинувачення та 188
Глава 6. Судові дебати (дебати сторін) і останнє слово підсудного
доводи обвинувача, покладені в його основу. Захисник активний та ініціативний суб’єкт доказування. Він може висувати і часто висуває іншу версію події, участі у ній підзахисного, наводить іншу систему доводів на її підтвердження і саме таким чином, у позитивній формі доказує неспроможність обвинувачення. Захисник, як і прокурор, мусить використовувати лише законні засоби захисту, не перекручувати факти, не застосовувати недозволені прийоми, не йти по шляху неправди навіть тоді, коли йому це нав’язує підсудний. Хоча захисник є представником підсудного, він не повністю зв’язаний з волею та позицією останнього, він у той же час є самостійним учасником процесу. Захисник, захисник-адвокат зокрема у своїй діяльності повинен виходити з професійного обов’язку точно і неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства і використовувати лише передбачені законом засоби та способи захисту прав та законних інтересів підзахисних. Захисник обирає позицію відповідно до даних, які досліджені на судовому слідстві, та своїм процесуальним статусом, і насамперед саме цим, визначає зміст своєї захисної промови. Звичайно, захисник обговорює та узгоджує свою позицію з підсудним. Між ними можуть бути розбіжності. Але такі розбіжності в жодному разі не можуть проявлятися в діяльності, у промові захисника на підтримання обвинувачення, особливо у разі заперечення підсудним своєї вини. Захисник не може виступати з обвинувальною промовою незалежно від ступеня доведеності обвинувачення та правильної кваліфікації. «Завдання захисника в даній ситуації в тому і полягає, щоб виявити, підкреслити, продемонструвати суду все, що суперечить, не відповідає версії обвинувачення, добути зі справи і протиставити цій версії все, що підтримує показання підзахисного, все, що може бути використано на користь його невинуватості»1. Як свідчить адвокатська практика, при підготовці до судових дебатів захисники та підзахисні, як правило, приходять до порозуміння та узгодження своїх позицій щодо змісту промов. Лише у тих нечисленних випадках, коли підзахисні наполяга_______________ 1
Ларин А.М.Презумпция невинности. – М.: Наука, 1982. – С.81
189
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
ють на застосуванні захисниками явно протиправних засобів та способів захисту, питання узгодження позицій переходить у площину роз’яснення підсудному його права в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Але захисник повинен чітко і однозначно визначитися у своїй позиції в дебатах сторін. Він не має права проголошувати так звану альтернативну промову, наприклад, виступати про виправдання підсудного, «але якщо суд все ж визнає його винним», пропонувати призначити мінімальне покарання. Захисна промова підбиває підсумки всієї роботи захисника по справі, часто ще з досудового слідства. Тому кінцевий висновок захисника повинен бути лише один. Альтернативні пропозиції, по-перше, малопереконливі, а по-друге, суперечать самій суті професійного захисту в кримінальному судочинстві. У захисній промові захисника є неприпустимими не тільки висновки та пропозиції про винуватість підзахисного, а й висловлювання на пряме чи непряме підтвердження його вини. Промова підсудного за своїм змістом обмежена лише межами розглядуваної справи. Він може будувати промову на свій розсуд і висловлюватися з будь-яких питань справи. Причому сама участь підсудного у дебатах сторін є його правом, а не обов’язком, і він може взагалі відмовитися від промови. Зазвичай характер та зміст промови підсудного залежить від трьох моментів: а) здійснює він захист самостійно чи за допомогою захисника; б) визнає себе винним у пред’явленому обвинуваченні чи ні; в) його власного рішення – скористатись промовою у судових дебатах чи висловити свої доводи та прохання в останньому слові. При здійсненні захисту спільно із захисником підсудний здебільшого обмежує свою промову в дебатах погодженням та підтримкою доводів та пропозицій останнього. Але це, як правило, при здійсненні захисту захисником-професіоналом, належно підготовленим до судових дебатів. Буває, що промова підсудного, і це залежить в основному від його особистих якостей, за своєю аргументованістю та ефективністю мало чим (а то й у кращий бік) відрізняється від промови захисника. Іноді, досконало знаючи матеріали справи та закон (і, зрозуміло, справжній стан речей) підсудний у виступі в судових дебатах піддає ґрунтовному аналізу добуті по справі докази в повному 190 їх обсязі, вміло та переконливо спростовує доводи та висновки обвинувача, юридично грамотно дає правову оцінку встановленим по справі фактам, а в кінцевому результаті переконливо доводить перед судом свою правоту, необхідність прийняття саме такого, правильного та справедливого, на його погляд, судового рішення. Трапляється, що в промові підсудний висловлюється з приводу тих чи інших, на його думку, неправильних чи неточних висловлювань, тверджень та пропозицій свого захисника. Це його право. Підсудний, рівно як і інші учасники дебатів сторін, може бути зупинений головуючим у судових дебатах лише в тих випадках, коли він у промові виходить за межі розглядуваної справи (ч.4ст.318 КПК). У разі здійснення захисту підсудним самостійно, структуру та зміст промови він завжди визначає самостійно, на власний розсуд.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Промови сторін» з дисципліни «Судовий розгляд кримінальної справи»
