Правові основи загальнообов’язкового соціального страхування
Загальнообов’язкове соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: • пенсійне страхування; • страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; • медичне страхування; • страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; • страхування на випадок безробіття; • інші види страхування, передбачені законами України. Джерела соціального страхування: закони України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням чи похованням”. З 2004р. вступили в дію Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та „Про недержавне пенсійне забезпечення”. Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах держаної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; 2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів. Громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: 1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві; 2) необхідності догляду за хворою дитиною; 3) необхідності догляду за хворим членом сім’ї; 4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає цю дитину; 5) карантину, накладеного органами санітарно-епідемічної служби; 6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу; 7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; 8) санаторно-курортного лікування. Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу). Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога. Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні: 1) дружини (чоловіка) 2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків – за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою навчання – до 23 років; 3) батька, матері; 4) діда та баби за прямою лінією спорідненості. Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: 1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; 2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби; 3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; 5) у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних із таким сп’янінням; 6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правові основи загальнообов’язкового соціального страхування» з дисципліни «Основи правознавства»
