Основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»
У преамбулі до Закону України «Про міжнародний ко-мерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. зазначено, що цей За-кон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського су-ду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності ком-плексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбіт-раж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можли-вого використання державами у своєму законодавстві. Названий вище Закон складається з восьми розділів, в яких об’єднано 35 статей. У першому розділі Закону «Загальні положення» (статті 1—6) визначаються сфера його застосування, терміни та правила їх тлу-мачення, а також інші питання. Зокрема, як випливає зі ст. 1 даного розділу, цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо він знаходиться на території України. Однак поло-ження, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосову-ються і в тих випадках, коли арбітраж знаходиться за кордоном. До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають під час здійснення зовнішньо-торговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходить-ся за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвес-тиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на те-риторії України, між собою, спори між їхніми учасниками, а також їхні спори з іншими суб’єктами права України. У ст. 2 Закону дається визначення термінів та правила їх тлу-мачення. Так, «арбітраж» — це будь-який арбітраж (третейський суд), незалежно від того, утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним су-дом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України; «третейський суд» — одноособовий арбітр або колегія арбітрів; «суд» — відповідний орган судової системи держави. Щодо терміна «комерційний», то він тлумачиться широ-ко й охоплює питання, що випливають з усіх відносин торговель-ного характеру — як договірних, так і недоговірних. Відносини торговельного характеру включають такі угоди (не обмежуючись ними): будь-які торговельні угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торговельне представництво; факторні опе-рації; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об’єктів; на-дання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвес-тування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші фо-рми промислового або підприємницького співробітництва; пере-везення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами. У цій статті тлумачаться й інші положення Закону. Розділ другий «Арбітражна угода» (статті 7—9) містить пе-редусім норми, які визначають її суть. Арбітражна угода — це угода сторін про передання до арбітражу всіх або певних спо-рів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Вона укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена через обмін листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів елек-трозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або через об-мін позовною заявою та відзивом на позов, у яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. По-силання в угоді на документ, котрий містить арбітражне застере-ження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, яке робить згадане за-стереження частиною угоди. Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбіт-ражної угоди, повинен (коли будь-яка зі сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору) припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі пред’явлення позову арбітра-жний розгляд, однак, може бути розпочато або продовжено й ар-бітражне рішення може бути винесено, доки сперечання про під-судність чекають розв’язання у суді. У третьому розділі «Склад третейського суду» (статті 10, 11) регулюють питання, пов’язані з кількістю та призначенням арбі-трів, підставами для їх відбору та ін. Так, сторони можуть на вла-сний розсуд визначити кількість арбітрів. Якщо вони цього не зроблять, то призначаються три арбітри. Жодна особа не може бути позбавлена права виступати арбіт-ром через її громадянство, якщо сторони не домовилися про ін-ше. Сторони можуть за власним розсудом узгодити процедуру призначення арбітра чи арбітрів. У разі відсутності такої угоди при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одно-го арбітра, і двоє призначених у такий спосіб арбітрів признача-ють третього арбітра. Якщо сторона не призначить арбітра про-тягом 30 днів після отримання прохання про це від другої сторони або якщо двоє арбітрів протягом 30 днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третього арбітра, на прохання будь-якої сторони, арбітр призначається президен-том Торгово-промислової палати України. А при арбітражі з од-ним арбітром, якщо сторони не домовляться про вибір арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається також президе-нтом Торгово-промислової палати України. Якщо під час процедури призначення, узгодженої сторонами, одна зі сторін не дотримується такої процедури або сторони чи два арбітри не можуть досягти згоди згідно з такою процедурою, або третя особа, включаючи установу, не виконує яку-небудь фу-нкцію, покладену на неї згідно з такою процедурою, то будь-яка сторона може просити президента Торгово-промислової палати України вжити необхідних заходів, якщо тільки угода про проце-дуру призначення не передбачає інших способів забезпечення призначення. У разі звернення до будь-якої особи у зв’язку з її можливим призначенням як арбітра ця особа мусить повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо її неупередженості або незалежності. Арбітр з моменту його при-значення і протягом усього арбітражного розгляду повинен без зволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не повідомив їх про ці обставини раніше. Відвід арбітру заявляється тільки в тому разі, якщо існують обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, або якщо він не має квалі-фікації, обумовленої угодою сторін. Сторона може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у призначенні якого брала участь, лише з причин, які стали їй відомі після його призначення. У статтях 13—15 цього розділу регулюються питання щодо процедури відводу арбітра, припинення його повноважень та призначення нового арбітра. Четвертий розділ має назву «Компетенція третейського суду» статті 16—17). У ст. 16 цього розділу зазначається, що третейсь-кий суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застере-ження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не означає з огляду на закон недійсності арбітражного застереження. Заява про відсутність у третейському суді компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. При-значення стороною арбітра або її участь у його призначенні не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, має бути зро-блена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може у будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою. Третейський суд може винести постанову щодо заяви або пи-тання попереднього характеру або в рішенні стосовно суті спору. Розділ п’ятий «Арбітражне провадження» (статті 18—23) мі-стить норми, що стосуються однакового ставлення до сторін, ви-значення правил процедури, місця арбітражу, мови провадження та інших питань. Так, до сторін має бути однакове ставлення і кожній стороні повинні бути надані всі можливості для викла-дення своєї позиції. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру розгляду справи третейським судом. У разі відсутності такої зго-ди останній може з дотриманням положень Закону вести арбіт-ражний розгляд у такий спосіб, який він вважає належним. Пов-новаження, надані третейському суду, включають повноваження на визначення допустимості, належності, істотності й значущості будь-якого доказу. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про місце арбіт-ражу. У разі відсутності такої угоди останній може з дотриман-ням положень Закону вести арбітражний розгляд так, як він вва-жає належним. Повноваження, надані третейському суду, включають повноваження на визначення допустимості, належності, іс-тотності та значущості будь-якого доказу. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про місце арбіт-ражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу ви-значається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін. Що стосується мови, то сторони можуть на свій розсуд домо-витися про мову чи мови, які використовуватимуться в арбітраж-ному розгляді. У разі відсутності такої домовленості третейський суд визначає мову або мови, які повинні використовуватися під час розгляду. Така домовленість або визначення, якщо в них не обумовлено інше, стосуються будь-якої письмової заяви сто-рони, будь-якого слухання справи та будь-якого арбітражного рішення, постанови чи іншого повідомлення третейського су-ду. Третейський суд може дати розпорядження про те, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувалися пере-кладом на мову або мови, про які домовилися сторони або які визначені третейським судом. Розділ шостий «Винесення арбітражного рішення та припи-нення розгляду» (ст. 28—33) регламентує питання, пов’язані з ви-несенням арбітражного рішення та припиненням арбітражного розгляду. Так, третейський суд вирішує спір згідно з такими но-рмами права, які сторона обрала як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави по-винно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до мате-ріального права цієї держави, а не до колізійних норм. Водночас в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умо-вами угоди і з урахуванням торговельних звичаїв, що стосують-ся даної угоди. При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення третейського суду, якщо сторони не домовили-ся про інше, виноситься більшістю арбітрів. Проте питання про-цедури можуть вирішуватися арбітром, що є головою третейсь-кого суду, якщо його уповноважать на це сторони або всі члени третейського суду. Якщо у процесі арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах. Арбітражне рішення виноситься у письмовій формі та підпи-сується одним арбітром або арбітрами. При колегіальному арбіт-ражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причин відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні зазначаються мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору і витрат у справі, їх по-зовних вимог, сума арбітражного збору і витрат у справі, їх роз-поділ між сторонами. Крім того, у ньому зазначаються його дата та місце арбітражу. У ст. 32 визначаються ситуації, за яких припиняється арбітра-жний спір. Так, третейський суд приймає постанову про припи-нення арбітражного розгляду, коли: 1) позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і третейський суд не визнає законного інте-ресу відповідача в остаточному врегулюванні спору; 2) сторони домовляються про припинення розгляду; 3) третейський суд ви-знає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотріб-ним або неможливим. У розділі сьомому «Оспорювання арбітражного рішення» (ст. 34) закріплена норма, яка стосується подання клопотання про скасування як виняткового засобу оспорювання арбітражного рішення. Арбітражне рішення може бути скасоване судом лише у випадку, якщо: сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за зако-ном, якому сторони цю угоду підпорядковували, а в разі відсут-ності такої вказівки — за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд, або з інших поважних причин вона не могла подати своє пояснення; або рішення винесено щодо не передбаченого арбіт-ражною угодою спору чи такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбіт-ражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не містять постанови з питань, не охоплених арбітражною угодою; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому поло-женню Закону, від якого сторони не можуть відступати, або за відсутності такої угоди не відповідали цьому Закону. Крім того, арбітражне рішення може бути скасоване, коли суд визначить, що об’єкт спору не може бути предметом арбітражно-го розгляду за законодавством України або що арбітражне рі-шення суперечить публічному порядку України. Клопотання про скасування не може бути заявлено після за-кінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання — з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання. Суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражно-го рішення, може, якщо визнано це належним і якщо про це про-сить одна зі сторін, зупинити провадження з питання про скасу-вання на встановлений ним строк, з тим щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення. І останній, восьмий розділ «Визнання та виконання арбітра-жних рішень» (ст. 35—36). У ст. 35 цього розділу, зокрема, за-значено, що арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно винесено, визначається обов’язковим і в разі подання до компетентного суду письмового клопотання виконується. Сторо-на, що опирається на арбітражне рішення або порушує клопотан-ня про його виконання, має подати оригінал належним чином за-свідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рі-шення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову. У ст. 36 визначені підстави для відмови у визнанні або у вико-нанні арбітражного рішення. Така відмова може бути лише: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або ви-конання, доказ того, що: одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за зако-ном, якому сторони цю угоду підпорядковували, а в разі відсут-ності такої вказівки — за законом держави, де рішення було ви-несено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра або про ар-бітражний розгляд чи з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено стосовно спору, не передбаченого арбітражною угодою, чи такого, що не підпадає під її умови або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішен-ня, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді між сторона-ми чи за відсутності такої не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення, що не стало обов’язковим для сторін чи було скасоване, або його виконання зупинено судом держави, в якій чи згідно із законом якої воно було прийнято. Якщо суд визнає, що об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України, або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Якщо в суді заявлено клопотання про скасування або зупи-нення виконання арбітражного рішення, суд, в якому запитується визнання або виконання, може, якщо визнає це належним, від-класти винесення свого рішення і може також, за клопотанням тієї сторони, яка просить про визнання або виконання арбіт-ражного рішення, зобов’язати іншу сторону надати належне забезпечення. Такі основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
