Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи
Розвинуті країни світу створили свій організаційно-правовий механізм валютних відносин. Його структурними лан-ками є, насамперед, самі держави або уповноважені ними відпо-відні державні органи. Сьогодні спостерігається тенденція поси-лення впливу окремих держав на міжнародні валютні відносини. Це пояснюється тим, що держави з метою уникнення кризових явищ намагаються розумно поєднувати стихійний розвиток ва-лютних відносин з їх державним регулюванням. Уряд цих країн відіграє значну роль у визначенні державної валютної політики і проведенні її через свої державні (центральні) банки. Наприклад, у США цю політику здійснюють Федеральна резервна система, в якій об’єднані державні банки; в Англії — Банк Англії, у Фран-ції — Французький банк, у ФРН — Німецький федеральний банк, в Україні — Національний банк. У виробленні й реалізації валютної політики важливу роль ви-конують і неурядові структури міжнародного і національного ха-рактеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо). Так, ще за ініціативою Д. Рокфеллера (керівника фінансово-промислового угруповання ряду країн) була створена Тристороння комісія, до складу якої входили представники ділових і політичних кіл США, країн Західної Європи і Японії. Її рекомендації, зокрема з питань валютної політики, враховували уряди багатьох країн. Провідні країни вишукують найефективніші форми координа-ції своєї валютної політики. Серед них — щорічні зустрічі керів-ників країн великої «сімки» (США, Англії, Франції, ФРН, Італії, Канади, Японії). У 1997 р. до цієї групи увійшла Російська Феде-рація і група почала називатися група «вісімки». На зустрічах лі-дерів цієї групи обговорюються питання скоординованої валют-ної політики та шляхи її реалізації, розробляється загальний економічний курс, виробляється єдиний підхід стосовно ключо-вих проблем світогосподарських зв’язків. Так, на зустрічі лідерів великої «вісімки» в Бірмінгемі в травні 1998 р. був прийнятий за-ключний документ стосовно питань стану і розвитку світової енергетики, проблем світової торгівлі, організованої злочинності та ін. Є вже групи «великої п’ятірки», «десятки», «тридцятки», які розв’язують певні валютні проблеми. Значну роль у розвитку міжнародних валютних відносин віді-грають міжнародні кредитні організації і фонди, котрі, як прави-ло, поділяють на шість груп. 1) Організації і фонди як спеціалізовані заклади ООН (Міжнарод-ний валютний фонд — МВФ, Міжнародний банк реконструкції і роз-витку — МБРР, Спеціальний фонд ООН — СФ, Фонд капітального розвитку ООН — ФКР, Міжнародна фінансова корпорація — МФК); 2) Міжнародні організації європейського континенту (Банк міжнародних розрахунків — БМР, Європейська валютна система — ЄВС, Європейський інвестиційний банк — ЄІБ, Північний інвес-тиційний банк — ПІБ, Міжнародний кооперативний банк — МКБ, Європейська федерація асоціацій кредитних інститутів — ЄФАКІ); 3) Азіатські міжнародні організації (Азіатський банк розвит-ку — АзБР, Ісламський банк розвитку — ІБР, Азіатський кліринговий союз — АКС, Фінансова корпорація АСЄАН); 4) Африканські міжнародні організації (Африканський банк розвитку — АфБР, Африканський фонд розвитку — АфФР, Західноафриканський банк розвитку — ЗБР і Банк розвитку держав Центральної Африки — БРЦА, Західноафриканська клірингова палата — ЗАКП); 5) Міжнародні організації країн Латинської Америки (Міжамериканський банк розвитку — МАБР, Карибський банк розвитку — КБР, Центральноамериканський банк економічної інтегра-ції — УАБЄР, організації Андської групи: корпорація розвитку, резервний фонд, зовнішньоторговельний банк); 6) Міжнародні організації арабських країн (Арабська інвести-ційна компанія — АІК, Арабський банк економічного розвитку Африки — АБЕРА, Арабо-африканський міжнародний банк — ААМБ, Арабо-латинський банк — АЛБ, Союз арабських і францу-зьких банків — САФБ, Арабський фонд економічного і соціально-го розвитку — АФЕСР, Саудівський фонд розвитку — СФР, Спе-ціальний фонд арабських країн для надання допомоги Африці). Ці міжнародні кредитні організації і фонди створені на основі міжнародних угод відповідних держав, і їх функціонування регу-люється міжнародно-правовими актами. Вони, як правило, мають право від свого імені укладати договори як із країнами-учасницями, так і з іншими країнами. Звичайно, діяльність кожного з цих суб’єктів міжнародних ва-лютних відносин має свої специфічні особливості, які виплива-ють з поставлених перед ними завдань. Для прикладу розглянемо діяльність Міжнародного валютного фонду. Це — міжурядова валютно-кредитна організація, створена на основі угоди 44 країн ще у 1944 р. Нині до МВФ входить біля 190 країн світу. Кошти МФВ становлять близько 300 млрд дол. Фонд покликаний сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері та розширенню і збалансованому зростанню між-народної торгівлі і відповідно зростанню зайнятості і поліпшен-ню економічних умов країн-членів. Він забезпечує функціону-вання Міжнародної валютної системи через погодження і координацію валютної політики, підтримання валютних курсів, а також забезпечує упорядковані відносини у валютній сфері між країна-ми-членами. МВФ допомагає країнам-членам через надання позик і кредитів в іноземній валюті для регулювання платіжних балансів і стабілізації валютних курсів, а також виконує інші функції. Країни-учасниці, які підписали угоду про МВФ, взяли на себе зобов’язання у міжнародних валютних відносинах визнати особли-ву роль долара США, який прирівнювався до золота (35 дол. за одну трійську унцію чистого золота). Установлення і підтримання фіксо-ваних курсів валют має здійснюватися відносно долара США. Угода про МВФ включає 20 статей: вступна стаття, квоти і підписка, паритет валют, угоди з Фондом, переказування капіта-лів, дефіцитні валюти, загальні зобов’язання країн — членів Фо-нду, статус, імунітети та привілеї, відносини з іншими міжнарод-ними організаціями, контори і депозитарії, перехідний період, вихід із Фонду, положення про надзвичайні обставини, тлума-чення угоди про Фонд, визначення термінів, заключні положення. У 1992 р. до МВФ були прийняті 14 із 15 республік колиш-нього СРСР (крім Азербайджану). Це відкриває їм шлях до захід-них кредитів. МВФ був створений для сприяння міжнародному співробіт-ництву в галузі валютно-фінансових і торговельних відносин пе-редусім країн-учасниць. Він надає кредити з активів Фонду, який формується за рахунок внесків країн-учасниць. Залежно від суми внеску (квоти) країни-члени мають відповідну кількість голосів, що має важливе значення для вирішення питань діяльності МВФ. Так, у 1993 р. США мали 18,2 % голосів, Англія — 5,1, ФРН — 5,6, Японія — 5,6, Франція — 5,1, Італія — 3,1 %. На 15 країн Європейського Союзу припадало 26,7 %. Вищий орган МВФ — Рада керуючих. Штаб-квартира розта-шована у Вашингтоні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
