Дотримання презумпції невинуватості є одним із найважливіших принципів, що істотно впливає на правове становище громадянина в демократичному суспільстві. Конституція України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості (ст. 62): «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». Положення даної статті віднесено законодавцем до сфери кримінального примусу. Натомість сфера адміністративного примусу, по суті, залишається без конституційного визнання презумпції невинуватості. Таке становище не є виправданим. Притягнення до адміністративної (як і до дисциплінарної) відповідальності має для особи негативні наслідки, часто істотно впливаючи на її соціальний, майновий і моральний стан. Навіть у випадках відносної незначущості застосовуваних санкцій притягнення до адміністративної відповідальності може стати підставою для серйозних моральних страждань. Ось чому необхідне поширення презумпції невинуватості на адміністративно-юрисдикційну сферу. Істотною ознакою презумпції невинуватості є те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні протиправного діяння. З цього випливає, що обов'язок доводити вину особи покладається на обвинувача, тобто на органи та посадових осіб, які встановили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі. Це означає також неможливість перекладання ініціативи в дослідженні всіх обставин справи на осіб, притягуваних до відповідальності на стадії розгляду справи, і обов'язковість дослідження всіх обставин справи стороною-ініціатором. Проте не можна не брати до уваги бажання громадянина, залученого до адміністративного процесу як особа, притягувана до відповідальності, самостійно брати участь у процесі встановлення об'єктивної істини в справі. У цьому виявляється не тільки природне бажання довести свою непричетність до вчинення правопорушення, а й активна громадянська позиція, прагнення допомогти виявити негативні прояви в діяльності окремих органів і посадових осіб з метою усунення недоліків, недопущення подібних ситуацій надалі щодо інших осіб. Тому активна позиція громадянина, котрий виступає в процесі як особа, притягувана до відповідальності, є своєрідним каталізатором процесу. Отже, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення, проте має право це робити способами й у порядку, встановленими законом. Ще однією ознакою, що характеризує презумпцію невинуватості, є віднесення права визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення до компетенції тільки уповноважених законом суб'єктів. І якщо в кримінальному процесі таким суб'єктом визнано тільки суд, то в сфері адміністративного процесу при здійсненні юрис-дикційного провадження до числа цих суб'єктів, крім суду, належать різні органи й посадові особи. Вичерпний перелік їх міститься в главі 17 КпАП. Саме ця обставина підтверджує позицію законодавця щодо реальності й необхідності втілення в життя цієї важливої ознаки презумпції невинуватості. Інакше кажучи, рішення в справі, ухвалене органом, не уповноваженим на те законом, слід безумовно визнавати незаконним, і відповідно жодних правових наслідків для громадянина, притягуваного до відповідальності, воно нести не може. Презумпція невинуватості істотно впливає на об'єктивність, неупередженість розгляду питання про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення на стадії розгляду і розв'язання справи по суті. Водночас ця презумпція повинна стати бар'єром для негативного ставлення до громадянина в інших суспільних відносинах у зв'язку з розглядом питання про його винуватість у вчиненні правопорушення. Неприпустимо, щоб громадянина обмежували в його правах або застосовували щодо нього заходи негативного характеру до визнання його винним у скоєнні протиправного вчинку в установленому законом порядку. Так, не можна визнати правильним рішення про відрахування громадянина з вузу до винесення і набуття чинності постанови компетентного органу про притягнення його до адміністративної відповідальності. Варто виділити таку ознаку презумпції невинуватості, як фіксація офіційного визнання вини особи у відповідному процесуальному документі — постанові у справі про адміністративне правопорушення, яка набула чинності. У зв'язку з цим постає закономірне питання: як діє презумпція невинуватості в ситуації, якщо, наприклад, штраф стягується на місці вчинення правопорушення? Особливим тут є те, що відповідна посадова особа встановлює ознаки протиправного вчинку, тобто порушує провадження, і вона ж оперативно розглядає і розв'язує справу по суті. При цьому слід виходити з положення, згідно з яким у випадку, якщо особа заперечує накладення стягнення на місці, слід скласти протокол про адміністративне правопорушення. Тобто у цьому випадку громадянин сам вирішує, чи вважає він себе винним у вчиненні правопорушення і чітко усвідомлює наслідки: розгляд справи уповно-важеним органом (посадовою особою) на підставі складеного протоколу. Водночас щодо такої ситуації необхідно законодавчо закріпити обов'язок посадової особи роз'яснити громадянину його право заперечувати стягнення й вимагати складання протоколу про адміністративне правопорушення. Загалом нормативне опосередкування презумпції невинуватості при розгляді справ про адміністративні правопорушення має фрагментарний, часто надто загальний характер. У зв'язку з цим виникла потреба у чіткішому законодавчому закріпленні основних вимог презумпції невинуватості щодо як даного провадження, так й іншого виду юрисдикційного провадження — дисциплінарного, оскільки наведені висновки повною мірою можна віднести й до нього. Отже, щодо адміністративного процесу презумпцію невинуватості слід визначити так: особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного або дисциплінарного проступку, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і зафіксована постановою, що набула чинності, чи рішенням у справі. Водночас важливо врахувати, що презумпція невинуватості відображає лише один із багатьох аспектів правового становища громадянина в адміністративному процесі. Адже, як уже зазначалося, поряд із провадженнями, що мають юрисдикційний характер, він включає провадження неюрисдикційного характеру. Тут в інтересах громадянина не менш важливою, ніж презумпція невинуватості, є інша презумпція — правомірності правової позиції громадянина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Презумпція невинуватості» з дисципліни «Адміністративне право України»
