. Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі.
У сучасній літературі найбільш поширеною є точка зору, згід-но з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з Х—XII ст., тобто періоду формування могутньої держави — Київської Русі. Дві важливі обставини радикальним чином вплинули на своєрід-ність цього процесу — проникнення християнства в культуру Ки-ївської Русі, яке прийшло на зміну давньослов’янському міфоло-гічному пантеону на чолі з Перуном та засвоєння греко-римської і візантійської філософської думки. Загальна спрямованість філо-софської думки в культурі Київської Русі визначалась суворими ідеологічними та політичними завданнями побудови міцної централізованої держави. Поширення християнства, яке пов’язують з розвитком письменності й освіченості на Русі, пози-тивно вплинуло на підвищення загального культурного рівня на-роду, залучення його культурних верств до надбань європейської, насамперед античної, філософської та соціально-політичної дум-ки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність віт-чизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. Останню характеризує певна «дуальність», паралельне існування «книжної» і народної культур, що ведуть між собою інтенсивний діалог. Завдяки створенню перекладної літератури, зокрема окремих біблійних книг, текстів отців церкви, уривків текстів античних та елліністичних авторів, відбувався творчий процес засвоєння важ-ливих світоглядних ідей, формувалися підходи до розуміння сві-ту, його пізнання. Слід звернути увагу на значення творів сирійця Іоана Дамаскіна для розвитку вітчизняної філософії, його визна-чення філософії, яке обґрунтовує думку: філософія є любов’ю до мудрості, істина ж мудрості є Бог. Отже, любов до Бога є істин-ною філософією. Провідне місце за своїм світоглядним і філософським значен-ням належить твору київського митрополита Іларіона «Слово про Закон і Благодать», написаного в період князівства Ярослава Мудрого, відомого своїми культурними і просвітницькими почи-наннями. Цей твір водночас є пам’яткою красномовної культури, публіцистики, моральної проповіді. Він складається з трьох час-тин, у яких зіставляються Закон і Благодать, описується поши-рення християнства на Русі і висловлюється подяка князю та йо-го сину Ярославу. Перша частина є своєрідним «Філософсько-історичним вступом», що витлумачує смисл світової історії. Аналіз першого питання цієї теми неможливий без звернення до літописних джерел, зокрема знаменитої «Повісті минулих літ» ченця Києво-Печерського монастиря Нестора, через яку прохо-дить ідея єдності руських земель, засуджується князівська міжусобна боротьба, обґрунтовується необхідність згуртування всіх сил перед зовнішніми ворогами. Цікаво відзначити, що монах не тільки ретельно, з хронологічною послідовністю описує події, які відбувалися рік у рік, але й моралізує з приводу злощасних подій, вбачаючи в них кару божу за людські гріхи. Для філософської традиції Київської Русі характерною є етич-на спрямованість, яка виразно звучить у «Повчанні» видатного державного діяча і мислителя князя Володимира Мономаха. Мо-номах дає своєрідну настанову володарю держави, суть якої по-лягає в тому, що разом з отриманням влади зростає міра відпові-дальності, що моральний обов’язок князя — завжди залишатись справедливим. Мірою справедливості є знання. Отже, володар повинен вміти все, бо інакше він стане залежним від інших. У творі Мономаха виразно звучить принципово нова думка про світську роль держави, роль загальногромадської справи, незале-жної від церкви. У настанові Мономаха досить чітко вимальову-ється думка про індивідуальну відповідальність особистості пе-ред суспільством і Богом, стверджується перевага добра над злом. Настанови Мономаха значною мірою звернені до душі, мо-ралі особи, яка повинна мати страх божий у серці, пам’ятати про тяжкість гріха, творити добро і справедливість. Златоустом, що прославив себе красномовністю, називали в Київській Русі Кирила Туровського (близько 1130—1182 pp.), єпи-скопа з Турова. Його проповіді, звернені до людини, характери-зуються яскравістю стилю і мови, символічністю й оригінальніс-тю думки. Його знаменита притча про сліпого і кульгавого розкриває ідею єдності морально чистої душі і здорового людсь-кого тіла. Сліпець і кульгавий — це алегоричне тлумачення люд-ських вад душі і тіла, які, об’єднуючись, творять зло. Але ця при-тча виходить далеко за межі моралі і поведінки особистості, оскі-льки єпископ князівства Туровського ганьбить політику, що ба-зується на обмані і злочині. Звідси випливає постійна, як рефрен у пізній вітчизняній філософській думці, ідея боротьби добра і зла, що визначають смисл людської історії. Кирило Туровський виступає не тільки як мораліст, а й як хороший психолог, що вміє зачепити людей за живе, закликаючи приборкати людську горди-ню, звільнитись від вад, знайти душевний спокій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «. Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі.» з дисципліни «Філософія»
