Залежно від об’єму м’язової маси, яка вико-ристовується у процесі праці, розрізняють три види робіт: • локальні, за яких у роботі бере участь менш як третина м’язів; • регіональні, коли задіяно від однієї до двох третин м’язів; • загальні, коли активні понад дві третини м’язів. У зв’язку з механізацією та автоматизацією виробництва пе-реважаючими стають локальні та регіональні м’язові наванта-ження на працівника. Проте в народному господарстві все ще за-стосовується важка фізична праця із загальними м’язовими нава-нтаженнями. Науково-технічний прогрес зумовлює такі особливості рухо-вої діяльності працівників, як обмеження загальної рухливості, збільшення статичних напружень, одноманітність робочих опе-рацій і рухів, що породжує монотонність праці. Обмежена рухова активність (гіподинамія) негативно впливає на діяльність усіх ор-ганів і систем людського організму, призводить до швидкої вто-ми і слабості, тобто комплексу зрушень, названих гіпокінетич-ною хворобою. Зменшення негативних наслідків впливу цих факторів на ор-ганізм працівника досягається завдяки раціоналізації робочої по-зи і робочого місця, трудового процесу і трудових рухів. Робоча поза — це основне положення тіла працівника в прос-торі. Зручна робоча поза має забезпечувати стійкість положення корпуса, ніг, рук, голови працівника під час роботи, достатній об-зір робочого місця, свободу дій і швидку зміну робочих рухів, зручність для розвитку необхідних м’язових зусиль, мінімальні затрати енергії та максимальну результативність праці. Раціона-льна робоча поза має важливе значення для збереження здоров’я працівника, оскільки тривале перебування його в незручній і на-пруженій позі може призвести до таких захворювань, як сколіоз (викривлення хребта), варикозне розширення вен, плоскостопість тощо. Установлено, що робота в зігнутому положенні збільшує затрати енергії на 20 %, а при значному нахиленні — на 45 % по-рівняно з прямим положенням корпуса. Зігнута поза, так звана поза «навпочіпки» належать до незручних поз. Зручною вважа-ється робоча поза, яка відповідає характеру виконуваної роботи і вимогам гігієни та фізіології праці. Зручність робочої пози залежить від положення центра ваги тіла, площі опори і тонічних напружень м’язів. Регулюється поза нервовими імпульсами домінуючого рефлексу і постійно зміню-ється у процесі праці. Найпоширенішими у процесі праці є пози стоячи і сидячи. Робоча поза стоячи більш втомлива, ніж сидячи. На одну й ту саму роботу вона вимагає на 10 % більше затрат енергії праців-ника. Це зумовлено тим, що площа опори у позі стоячи менша, ніж в позі сидячи, а центр ваги міститься вище, що вимагає для її підтримання певного напруження м’язів навколо суглобів, тоді як у позі сидячи стійкість тіла висока. Проте тривале перебування працівника в незмінній, навіть і раціональній, позі втомливе, оскільки статично напружені одні й ті самі м’язові групи. Так, під час роботи стоячи велике статичне навантаження припадає на м’язи ніг, спини, таза, яке значно зростає під час підняття та пе-ренесення вантажу. Постійне перебування в позі стоячи призво-дить до підвищення артеріального і венозного тиску крові, роз-ширення вен на ногах, пошкодження ступнів, викривлення хребта. Під час роботи сидячи нижня частина корпуса розслабле-на, а основне статичне навантаження припадає на м’язи шиї, спини, таза, стегон. Неправильна поза сидячи може викликати застій крові в ногах, а за великого обсягу роботи для пальців рук — запалення суглобів. Водночас кожна з робочих поз має свої переваги. Так, робоча поза стоячи забезпечує працівникові максимальний обзір робочої зони, переміщення, доступність до віддалених органів керування, можливість розвивати великі м’язові зусилля. У позі сидячи за-безпечується найбільша точність і швидкість рухів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «М’язові навантаження у процесі праці.Робочі пози» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
