Статистика
Онлайн всього: 12 Гостей: 12 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Регіональна економіка
|
| 04.05.2017, 09:32 |
1. Закономірності та принципи формування економічних районів.
Утворення економічних районів - об'єктивний процес, що виражається у розвитку і розміщенні суспільного виробництва на території окремих країн і великих регіонів світу.
Принципи районування виробляються на основі глибокого пізнання закономірностей районоутворення. Районоутворення – це багаторазова повторюваність внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв'язків, що викликаються дією чинників районоутворення. У вітчизняній науці закономірності прийнято поділяти на загальні й специфічні. Вони розглядаються стосовно господарства на планеті в цілому (формування районів на всій земній кулі), в межах окремих країн, що відрізняються між собою рівнем розвитку виробництва, суспільно-економічними та природними умовами.
Закономірності районування:
1) раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів на території району з метою максимального підвищення продуктивності праці;
2) ефективна спеціалізація господарських комплексів економічних районів на основі внутрішньодержавного територіального поділу праці;
3) комплексно-пропорційний розвиток господарства в економічних районах у поєднанні з раціональною спеціалізацією;
4) зближення рівнів економічного і соціального розвитку районів та адміністративних одиниць у процесі вдосконалення територіальної організації виробництва;
5) раціоналізація внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв'язків на основі територіального і міжгалузевого поділу праці;
в) нерозривний зв'язок між розвитком господарства економічних районів і розміщенням господарства країни.
Принципи економічного районування - це вихідні положення або правила поділу народного господарства країни чи Сі районів на територіальні частини. Вони формулюються свідомо, цілеспрямовано, з метою вдосконалення територіальної організації господарства й активного впливу суспільства на розвиток виробництва.
Основні принципи:
загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район мас бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку:
розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно-масштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою. Отже, економічний потенціал району може визначатися кількістю населення, розмірами валового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками виробництва продукції на душу населення, на 1000 осіб тощо;
економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;
на території економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою:
профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;
галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району (добування і забезпечення сировини, виробництво напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тари тощо);
галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.
2.Наукові засади раціонального природокористування
Теоретичною основою природоохоронних заходів є екологія, яка завдяки широким зв'язкам з багатьма природничими і гуманітарними науками може вивчити і проаналізувати різноманітні явища природи, пізнати природу як одне ціле.
Наукові дослідження біології і екології рослинного й тваринного світу, детальне вивчення основ структури і функціонування природних і штучних екосистем, вивчення закономірностей розвитку біоценозів, їх зв'язків і взаємовідносин з навколишнім природним середовищем, а також впливу господарської діяльності людини на природні екосистеми і окремі ландшафти є необхідною умовою для розробки системи заходів з питань раціонального природокористування. Під час вивчення екосистем важливе місце повинні зайняти дослідження динаміки чисельності популяцій і механізмів регуляції їх, що розглядається як регулюючий процес, в якому беруть участь внутрішньопопуляційні (наприклад, конкуренція за їжу) і біоцентричні (вплив хижаків, паразитів, збуджувачів хвороб і епідемій) механізми.
Дослідження природних механізмів регуляції чисельності популяцій служать основою планування і розробки систем заходів з управління чисельністю економічно важливих видів. Знання основних факторів динаміки популяції необхідно для боротьби з шкідниками сільського і лісового господарства, з переносниками і носіями захворювань.
Велике значення для розробки природоохоронних заходів мають також роботи з вивчення структури функціонування рослинних угруповань (біоценозів), встановлення закономірних співвідношень чисельності видів у біоценозах. За допомогою екологічних досліджень є можливість провести кількісний аналіз кругообігу речовини і змін потоку енергії в разі переходу з одного харчового рівня на інший, а також вивчити проблему обміну речовиною і енергіею між різними екосистемами. З'ясування основних принципів трансформації речовини і енергії в природних екосистемах є теоретичною основою розробки практичних заходів для збільшення кількості продуктів харчування, продукованих у біосфері. Надзвичайно важливого значення набуває вивчення біосфери в цілому, визначення первинної продукції і деструкції по всій земній кулі, глобального кругообігу біогенних елементів тощо.
Результати комплексних біологічних досліджень дозволили встановити основні закономірності життя на протязі мільйонів років, що має важливе значення для глибокого пізнання вказаних закономірностей у наш час. Великі успіхи в екологічннй науці, медицині, селекції і рослинництві, досягнення сільського і лісового господарства є вихідним матеріалом для розробки природоохоронних заходів.
Природокористування, основане на результатах глибоких екологічних досліджень і досягненнях природничих, економічних і технічних наук, дозволяє визначити раціональні принципи господарської діяльності і уникнути виснаження та знищення природних ресурсів.
Обов'язковою умовою глибокого пізнання природного середовища є вивчення його первинних особливостей на заповідних територіях, не змінених господарською діяльністю.
3.Економіка та управління природокористуванням регіональний аспект
Регіональний аспект управління природокористуванням є домінуючим, адже процеси природокористування здійснюються на певній території, отже, проблеми, які виникають доцільно розглядати відповідно до географічного розташування населення, певних природних об’єктів, промислових комплексів тощо. Дотримуючись регіонального підходу у формуванні передумов ефективного відтворення ми пропонуємо інвестиційні механізми відтворення регіонального природокористування на основі системи інвестиційних рейтингів, як повинні забезпечити синхронізацію процесів економічного та природного відтворення.
Головними завданнями управління природокористування в регіоні є:
– збереження і зміцнення природно-екологічного потенціалу території;
– забезпечення раціонального і комплексного використання природних і рекреаційних ресурсів;
– зменшення негативного впливу виробничої діяльності та комунального господарства на навколишнє середовище; відтворення рослинного і тваринного світу;
– створення сприятливих умов життя, праці та відпочинку населення.
Виконання вищеназваних завдань у регіонах здійснюється місцевою державною адміністрацією, яка відповідно до законів держави здійснює наступні повноваження в галузі використання природних ресурсів і охорони довкілля:
– розробляє і забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що знаходяться у державній власності;
– складає, подає на затвердження відповідної ради і забезпечує виконання регіональних екологічних програм; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм;
– вживає заходів до відтворення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами;
– вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природо заповідного фонду місцевого значення;
– інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються для його поліпшення; організує роботу по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності громадян;
– вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля і санітарних правил;
– розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях.
Економічні методи управління природними ресурсами спираються переважно на програмування та планування; застосовуються при розробці та реалізації інвестиційних проектів і програм. Вони мають забезпечити поєднання економічних та екологічних інтересів у процесі розвитку виробництва і спиратися на одночасне дослідження у межах однієї структури як економічних цілей і результатів, так і факторів довкілля.
Таким чином, прийняття управлінських рішень відбувається на основі аналізу комплексу можливих економічних результатів екологічних наслідків, що розглядаються на тривалому проміжку часу і виходять за межі території, на якій здійснюється програма чи проект.
Після оцінки запропонованих у складі регіональної програми альтернативних проектів, обирається оптимальний. З цією метою в економічно розвинутих країнах широко застосовуються еколого-економічні моделі (оптимізацій ні, імітаційні та інші). Але, на жаль, при їх застосуванні виникають певні труднощі, які пов’язані з вартісною оцінкою показників та співставленні них, а також у протидії підприємців посиленню ролі екологічного аналізу |
| Категорія: Регіональна економіка | Додав: admin
|
| Переглядів: 1337 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
