Статистика
Онлайн всього: 7 Гостей: 7 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
ІМУНІТЕТ ДО НАЙПРОСТІШИХ
|
| 27.09.2014, 17:05 |
| До збудників протозойних захворювань людини і тварин належать найдрібніші живі істоти царства
еукаріотів, які значно різняться між собою за розмірами, антигенною структурою, способами
проникнення в макроорганізм, місцями і формами паразитування.
Найпростіші набагато складніші від бактерій за своєю будовою (більшість має щільну еластичну
мембрану — петикули, а інколи і мінеральний скелет) та антигенним складом. Значна частина
найпростіших в організмі проходить кілька стадій розвитку, які різняться своєю антигенною
будовою, можуть розвиватися в організмі у різних місцях — на слизових оболонках і шкірі (амеби,
балантидії, лямблії, трихомонади, лейшманії), внутрішньоклітинно (лейшманії, трипаносоми,
плазмодії, токсоплазми, кокциди), в міжклітинному просторі (балантидії, токсоплазми, амеби), у
крові (плазмодії, трипаносоми, амеби) та в кишках, жовчному міхурі, печінці, спинному і головному
мозку, м'язах, міокарді. Для певних збудників характерна постійна мінливість поверхневих
антигенів. Крім того, продукти життєдіяльності найпростіших мають імуносупресивні властивості.
При деяких інфекціях в організмі з'являється велика кількість нових антигенів найпростіших і
змінених структур власних клітин унаслідок агресії збудників. Так, під час малярії в організмі
з'являється понад тисячу різних нових антигенів. Все це зумовлює формування малоефективної
імунної відповіді.
Найпростіші проникають в організм найчастіше через укуси комах, клопів та аліментарним шляхом.
Для внутрішньоклітинного проникнення вони використовують різноманітні рецептори. Так,
лейшманії проникають у макрофаги за допомогою рецептора до C1q-компонента комплементу, а
також за допомогою манозно-фукозного рецептора, збудник малярії проникає в еритроцити завдяки
спеціальній органелі — ронтрії та через специфічний на еритроцитах рецептор — антиген Дафі.
Чутливість окремих особин до протозойних захворювань контролюється певними генами імунної
відповіді.
Існують спостереження про наявність до деяких найпростіших природженої стійкості організму.
Так, більшість дорослих людей стійкі до балантидіозу. Виявлено індивідуальну несприйнятливість
окремих осіб до патогенних амеб, яка в деяких випадках спричинюється будовою і
функціонуванням стінки кишок. Природна резистентність місцевих жителів Африки до збудників
малярії зумовлена двома факторами — відсутністю в еритроцитах ізоантигену Дафі або наявністю
серпоподібної форми еритроцитів.
Неспецифічні фактори захисту першими стикаються з найпростішими і переважно знешкоджують
патогени. Однак за наявності певних вад системи захисту організму, значної патогенності збудника
або здатності його обминати відповідні ланки захисної системи найпростіші здатні закріплюватися
на слизових оболонках або проникати у внутрішнє середовище організму й колонізувати деякі
тканини, органи, клітини.
Характер і особливості індукування та формування адаптивної імунної відповіді для більшості
протозойних захворювань ще мало вивчені. Існує багато спостережень про відсутність формування
адаптивної імунної відповіді або дуже низький її рівень при деяких протозойних захворюваннях
(лямбліоз, амебіоз, трихомоноз), про що свідчить часте виникнення повторних захворювань.
Відомо, що деякі найпростіші зумовлюють становлення гуморального та клітинного імунітету, але
його роль у захисних реакціях організму неоднакова і здебільшого малоефективна. Це
спричинюється низкою факторів — особливістю антигенного складу, фізіологічними
особливостями паразитів, стадіями розвитку та існування, місцями паразитування тощо.
Вид специфічної імунної відповіді залежить від антигенної будови найпростішого, стадій існування
та місцезнаходження його. Гуморальна імунна відповідь формується майже за всіх форм
паразитування протозойних збудників, але найефективніше вона виявляється в разі перебування
паразитів у крові (малярія, трипаносомоз), У міжклітинному просторі певних тканин та органів
(лейшманіоз). Внутрішньоклітинна форма існування паразитів сприяє формуванню клітинної
імунної відповіді (токсоплазмоз, лейшманіоз). При існуванні на поверхні слизових оболонок
(лямбліоз, трихомоноз, амебіоз, балантидіоз) специфічна імунна відповідь формується дуже слабко
або й зовсім не виявляється.
Специфічна гуморальна імунна відповідь для кожного збудника формується зі своїми
особливостями залежно від антигенної будови збудника, форми існування на певній стадії,
здатності до антигенної мімікрії тощо. Так, при токсоплазмозі інтенсивно виробляються антитіла
класів G та М, які мають певні захисні функції. При лейшманіозі також продукуються специфічні
IgM та IgG, але вони не перешкоджають розмноженню лейшманій і не впливають на розвиток
хвороби. Це зумовлено переважно внутрішньоклітинним (внутрішньофагоцитарним і
внутрішньоендотеліальним) розвитком лейшманій. Слід зазначити, що лейшманії мають спільні
антигени з мікобактеріями і трипаносомами, що ускладнює серологічне їх диференціювання.
Важливим є процес формування специфічної стійкості до плазмодіїв. При малярії утворюються
специфічні антитіла, але у зв'язку зі зміною стадій розвитку паразита в кожному випадку утворені
раніше антитіла до попередніх стадій розвитку плазмодіїв малоефективні до наступних стадій і
лише після утворення антитіл до всіх стадій розвитку плазмодіїв формується протективний захист.
Тому ефективний протективний імунітет під час малярії формується лише у людей, які тривалий час
проживають у цій місцевості, після кількох реінфекцій. При малярії IgG позбавляють здатності
активних форм плазмодіїв проникати в еритроцити та сприяють розпізнаванню і фагоцитозу
спорозоїтів, вільних мерозоїтів, інвазованих еритроцитів. Масове руйнування еритроцитів і поява
великої кількості змінених власних еритроцитарних антигенних структур при малярії сприяє
утворенню великої кількості аутоантитіл.
Для більшості протозойних захворювань вирішальну роль у захисних реакціях організму відіграють
клітинні фактори імунної відповіді. Специфічна імунна відповідь при протозойних захворюваннях
характеризується сенсибілізацією організму, що зумовлює формування алергічних реакцій, та
появою активованих клітин імунної системи, продукуванням ними БАР з різною активністю.
Основними ефекторними клітинами імунної відповіді є цитотоксичні Т-лімфоцити – CD8 і CD4 —
та клітини з АЗКЦ як результат специфічної імунної гуморальної відповіді. У здійсненні
ефекторних реакцій важливу роль відіграють цитокіни, які виділяються Т-хелперами,
цитотоксичними Т-лімфоцитами, макрофагами та іншими клітинами під час їхньої активації і здатні
самі здійснювати кілерні ефекти (ФНП-α і β) або брати активну участь у регуляції (ІФНи,
інтерлейкіни 1, 2, 12, КСФ та ін.).
Про важливу роль клітинної ланки у захисті проти більшості протозойних захворювань свідчать
дані про здатність Т-клітин від імунних тварин захищати здорові тварини від збудників ряду
протозойних захворювань (трипаносоми, плазмодії), а також дані про нездатність мишей з
дефектами Т-клітинної ланки протистояти деяким непатогенним видам трипаносом і плазмодіїв, які
у нормальних мишей не спричинюють інфекцій з летальними наслідками.
Роль окремих субпопуляцій Т-лімфоцитів у захисних реакціях різна і залежить від багатьох
факторів — виду паразита, місцезнаходження, стадії його розвитку. Так, малярійний плазмодій
паразитує в еритроцитах і в клітинах печінки. Еритроцити і гепатоцити різняться за експресією
антигенів МНС — еритроцити експресують антигени МНС класу II, а гепатоцити — класу І. У свою
чергу, CD4 розпізнають лише антигени МНС класу II, а CD8 — класу І. Отже, при взаємодії з
інфікованими еритроцитами тільки CD4, а при взаємодії з інфікованими гепатоцитами тільки CD8
будуть активуватися і продукувати ІФН-γ. Останній інгібує розмноження паразитів і руйнує
інфіковані гепатоцити.
Хронічні протозойні захворювання часто супроводжуються імуносупресією зі значним зниженням
продукування ІФН-γ.
Участь у захисних реакціях Тх1 або Тх2 зумовлюється антигенною структурою збудників та їх
місцезнаходженням. Так, після ураження гепатоцитів плазмодіями активується Тх1, внаслідок чого
зменшується кількість паразитів завдяки виділенню ІФН-γ. Введення антитіл до ІФН-γ стійким
проти малярії мишам спричинює виникнення захворювання після їх інфікування плазмодіями.
Водночас Тх2 індукують утворення антитіл, беруть активну участь у руйнуванні інфікованих
плазмодіями еритроцитів у селезінці за механізмом АЗКЦ.
Роль окремих цитокінів у протипротозойному захисті може бути позитивною і негативною. Так,
ІФН-γ і ФНП-α активують внутрішньоклітинну мікробоцидність фагоцитів, тому відбувається
швидке їх знищення (лейшманії, трипаносоми, токсоплазми, деякі стадії плазмодіїв). ІЛ-12
стимулює проліферацію Тх1 – основного продуцента ІФН-γ і, як наслідок, патоген знешкоджується.
ІФН-γ та ІЛ-1, які секретуються макрофагами, підвищують стійкість гепатоцитів до малярійного
паразита. Слід зазначити, що ІЛ-4, ІЛ-10, ТФР-β гальмують активацію макрофагів, нейтралізують
активувальну дію ІФН-γ, знижують проліферацію Тх1, сприяють виживанню патогену і
ускладненню перебігу інфекційного процесу. Після введення ІЛ-3 інфікованим лейшманіями мишам
спостерігається загострення і розширення процесу.
У перехворілих на деякі протозойні захворювання (трипаносомоз, кокцидіоз) переважно формується
нестерильний малонапружений імунітет. Стійкий імунітет (здебільшого не стерильний) виникає
лише після лейшманіозу та малярії у місцевих жителів. При лейшманіозі протективний імунітет
зумовлюється в основному клітинними факторами, оскільки введення специфічних антитіл від
інфікованих лейшманіями тваринам не захищає їх, а перенесення Т-лімфоцитів від імунних тварин,
навпаки, їх захищає. Під час малярії протективний імунітет спричинюється гуморальними й
клітинними факторами і є суворо типовидовим та штамоспецифічним.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 595 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
