Статистика
Онлайн всього: 8 Гостей: 8 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Відміна толерантності
|
| 27.09.2014, 13:31 |
| Імунокомпетентні клітини дорослих тварин толерантні (ареактивні) щодо антигенів власного
організму, з якими вони контактують в ембріональному періоді. Однак часте виявлення аутоантитіл
у здорових особин свідчить про те, що навіть природна толерантність не є абсолютною. Причини
відміни толерантності, як і механізми її формування, у багатьох випадках залишаються
нерозкритими.
В експерименті штучно індукований стан толерантності припиняється після введення в організм
толерантної тварини живих лімфоцитів лімфатичного вузла сенсибілізованих або нормальних
сингенних тварин. Відміну толерантності зумовлює і трансплантація лімфоцитів від тварин з ГСТ
до цього антигену.
Стан штучної толерантності порушується під впливом неспецифічних стимуляторів лімфоцитів,
наприклад ендотоксинів (ЛПЦ). Здатність до утворення антитіл, втрачена після опромінення,
відновлюється під впливом парентерально введених ендотоксинів.
Після зникнення толерантності здатність виробляти антитіла або відторгати трансплантат
відновлюється. Втрата толерантності до власних антигенів призводить до аутоімунних захворювань,
а втрата толерантності до чужорідних антигенів зумовлює сенсибілізацію. Порушення
толерантності до власних антигенів відбувається спонтанно у мишей лінії NZB. У віці понад 3 міс. у
них виявляються аутоантитіла до ендогенних антигенів: еритроцитів, рибонуклеопротеїдів,
кардіоліпіну, колагену та інших речовин, фактично ця лінія мишей використовується як
експериментальна модель для вивчення системного червоного вовчака. Виявлено лінії курей, в яких
у період статевої зрілості виникає тиреоїдит і виявляються антитиреоїдні аутоантитіла. Зниження
толерантності до власних антигенів переважно залежить від Т-клітин, оскільки не всі В-клітини у
нормі толерантні до всіх аутоантигенів.
Причини порушення толерантності різні. Одна з них — приєднання до власних білків чужорідних
гаптенів. При цьому гаптен може змінювати структуру білка так, що він стає чужорідним для
власного організму. Такий механізм утворення аутоантигенів при тромбоцитопенічній пурпурі
спостерігається у хворих, яких лікували седормідом.
Толерантності немає до антигенів, які в нормі недоступні для лімфоїдних клітин. Деякі місця в
організмі належать до так званих імунопривілейованих сайтів, куди не можуть потрапляти наївні Т-
лімфоцити. До таких сайтів належить, наприклад, центральна нервова система. Показано, що якщо
тварин імунізувати аутологічним білком мієліном, введеним у повному ад'юванті Фрейнда, то у них
розвивається аутоімунна реакція проти власної нервової тканини. Толерантність у центральних
лімфоїдних органах також не формується при пізній появі антигену (сперма), коли толерантність
індукувати вже важко. Так можна пояснити наявність аутоантитіл до сперми при певних патологіях.
Втрата толерантності може відбуватися під впливом ад'ювантів, перехресних антигенів, у результаті
соматичних мутацій У генах, що кодують власні білкові антигени, або в генах рецепторів
імунокомпетентних клітин. У власних антигенів можуть змінюватися фізико-хімічні властивості,
наприклад, агрегований γ-глобулін і вкритий вірусами еритроцит набувають антигенних
властивостей.
Особливо небезпечним є зрив толерантності внаслідок перенесених інфекцій. Вважають, що
інфекційні агенти можуть бути одним з етіологічних факторів у патогенезі багатьох аутоімунних
хвороб. Наприклад, добре відомо, що ревматизм іноді буває пов'язаний з перенесеними
стрептококовими інфекціями, артрит — з такими вірусними інфекціями, як кір і краснуха, тощо. Це
пояснюють перехресними детермінантами білків інфекційних агентів і власних білків. Компоненти
клітинної стінки або вірусного капсиду в цьому випадку виконують роль ад'юванту, стимулюючи
розвиток запалення та ініціювання специфічних імунних реакцій навіть до тих детермінант, до яких
у нормі імунна система була толерантною.
Експериментальною моделлю для вивчення механізмів зриву імунної толерантності після
перенесених інфекцій є трансгенні миші, які експресують білок капсиду вірусу грипу в клітинах
підшлункової залози. В нормі миші толерантні до цього білка і сприймають його як свій власний.
Однак після перенесеної грипозної інфекції у мишей з'являються цитотоксичні лімфоцити, які
атакують клітини підшлункової залози і в мишей розвивається цукровий діабет. Одним із можливих
механізмів зриву толерантності в цьому випадку може бути активація дендритних клітин у слизових
оболонках під дією живих вірусних частин. У нормі дендритні клітини не презентували антигенів
цього вірусу, оскільки він був локалізований лише в межах підшлункової залози. За інфекційного
процесу ДК, які фагоцитували вірусні частинки, активуються, переходять у лімфатичні вузли, де й
презентують вірусні пептиди цитотоксичним лімфоцитам. Отже, стан системи природного захисту
може істотно впливати на індукування чи зрив толерантності, що може виявитися небезпечним у
разі наявності у збудника перехреснореагуючих антигенних детермінант.
Залежно від конкретних умов стан імунної толерантності буває корисним або шкідливим. Природна
толерантність до власних антигенів — явище фізіологічне, що забезпечує гомеостаз. Порушення
толерантності спричинює виникнення аутоімунних процесів. Під час трансплантації індукування
толерантності до антигенів донора сприяє подовженню тривалості виживання трансплантата. За
толерантності до інфекційних агентів знижується резистентність організму до інфекції і тварини
гинуть від малих доз патогенних мікробів. Формування толерантності до антигенів пухлин підсилює
ріст цих пухлин.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 595 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
