Статистика
Онлайн всього: 4 Гостей: 4 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Реакція гіперчутливості сповільненого типу
|
| 27.09.2014, 11:31 |
| Гіперчутливість сповільненого типу (ГСТ) постійно розвивається при хронічних бактеріальних
(туберкульоз, бруцельоз, туляремія, сифіліс), зумовлених грибами (бластомікоз, кокцидіоїдоз) і
вірусами (герпес) інфекціях, а також при захворюваннях, спричинюваних найпростішими
(лейшманіоз) та глистовими інвазіями (шистосомоз).
Реакції ГСТ відіграють важливу роль у захисті хазяїна від тих внутрішньоклітинних патогенів, які
паразитують у макрофагах і протидіють знищенню їх неактивованими макрофагами. Класичним
прикладом таких інфекцій є туберкульоз і проказа, збудники яких (мікобактерії) живуть у
фагосомах, протидіючи злиттю їх з лізосомами, або у фаголізосомах, запобігаючи закисленню
їхнього вмісту, що є необхідним для активації лізосомальних ферментів.
За своїми механізмами реакція ГСТ відрізняється від цитотоксичної реакції лімфоцитів. Головна
відмінність полягає в тому, що ефекторну функцію для знищення патогенів у реакції ГСТ
виконують не лімфоцити, а клітини природного імунітету — макрофаги.
Дія захисних механізмів при ГСТ спрямована не на знищення інфікованих клітин – макрофагів, а на
підвищення їхньої функціональної активності, тобто на активацію їх для знищення локалізованих у
них інфекційних агентів. Ключову роль в активації макрофагів відіграють Тх1-клітини.
Антигенспецифічні Тх1-клітини опосередковують реакції ГСТ та відіграють роль у їх запуску, тому
і розглядаються як ефектори реакції ГСТ.
Тх1-клітини накопичуються в організмі внаслідок первинного проникнення в нього антигену
природним (наприклад, у процесі інфікування патогенами) або експериментальним шляхом. При
цьому найефективнішим для індукування ГСТ є проникнення антигену через шкіру. Іншим
важливим фактором, що визначає успіх індукування ГСТ, є наявність у мікробів ліпідних
компонентів (особливо багато їх у мікобактерій туберкульозу та прокази) або введення антигену з
ад'ювантами, що містять мікобактерії й масляні компоненти. Активація наївних СD4Т-клітин і
диференціювання їх у Тх1-клітини відбувається переважно в реґіонарних до місця проникнення
антигену лімфовузлах, у їхніх паракортикальних зонах, де відбувається вловлювання
(рекрутування) антигенспецифічних Т-лімфоцитів. Роль АПК під час першої дії антигену можуть
виконувати ДК або макрофаги. Клони Тх1-клітин, що утворилися внаслідок активації,
бласттранформації і проліферації їх наївних попередників, виходять (у вигляді бластів) на 5 — 7-му
добу після первинного контакту з антигеном із лімфовузлів і надходять у кровотік. Разом із кров'ю
вони розносяться по всьому організму і поселяються в різних відділах імунної системи,
зумовлюючи стан сенсибілізації (підвищеної чутливості) — готовність до підвищеної реакції на
повторний контакт з відповідним антигеном. Ця готовність може бути виявлена за здатністю Тх1-
клітин переносити стан ГСТ до імуногена інтактним особинам, які ще не контактували з ним.
Здатність переносити стан сенсибілізації властива також клітинам пам'яті, що утворюються пізніше
— через 30 діб. Як бластні форми, так і клітини пам'яті практично не продукують цитокіни до
повторного контакту з антигеном.
Після повторного інфікування тим самим патогеном чи виходу його з ізольованого первинного
інфекційного осередку під час рецидиву (або повторного введення антигену експериментально – так
званої роздільної дози антигену) Тх1-клітини, що перебувають у циркуляції, мігрують у ділянку
локалізації антигену (патогену). Тут вони реактивуються, реагуючи на антиген, що знаходиться на
макрофагах, які виконують роль АПК за повторної дії антигену. Слід зазначити, що реактивація
Тх1-клітин може відбуватися і без повторного проникнення (введення) антигену за умови наявності
в організмі первинно прониклого антигену на час виходу Тх1-клітин з лімфовузлів у циркуляцію.
Активовані Тх1-клітини продукують властивий їм профіль цитокінів, за допомогою яких у реакцію
залучаються та активуються клітини інших типів, насамперед макрофаги. Мобілізовані й активовані
Тх1-клітинами макрофаги підвищують у процесі активації свій антимікробний потенціал через
посилення продукування активних метаболітів і самі безпосередньо знищують внутрішньоклітинні
патогени. Тому активовані макрофаги можна розглядати як ефекторні клітини реакції ГСТ, а Тх1-
клітини — як індуктори та регулятори цієї реакції. Існує також інша оцінка ролі задіяних у реакції
ГСТ клітин, згідно з якою Тх1-клітини розглядаються як ефектори цієї реакції, а макрофаги — як
клітини-партнери, що зумовлюють запалення. Слід зазначити, що саме участь запальних клітин —
макрофагів визначає особливість реакції ГСТ, її суть (імунна реакція із запальним компонентом,
імунне запалення).
За внутрішньошкірного введення антигену в сенсибілізований організм розвивається типова для
ГСТ місцева запальна реакція, яка використовується як тест для діагностики сповільненої
гіперчутливості. Реакція розвивається повільно (не раніше, ніж через 6 — 8 год після ін'єкції
антигену), досягаючи максимальної вираженості через 24 — 48 год, чим і пояснюється її назва.
Реакція характеризується появою в ділянці ін'єкції антигену еритеми (почервоніння) та ущільнення
шкірних покривів. З гістологічного погляду головною особливістю реакції є місцеве накопичення
мононуклеарних клітин — Т-лімфоцитів (переважно Тх1) та макрофагів.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 632 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
