Статистика
Онлайн всього: 9 Гостей: 9 Користувачів: 0
|
|
Матеріали для курсової |
ПОСТАКТИВАЦІЙНЕ ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ ЛІМФОЦИТІВ. УТВОРЕННЯ ЕФЕКТОРНИХ КЛІТИН І КЛІТИН ПАМ'ЯТІ
| 27.09.2014, 11:22 |
Після розпізнавання антигену та отримання необхідних костимуляторних сиґналів відбувається
проліферація активованого наївного лімфоцита. Внаслідок проліферації утворюється клон клітин,
які мають однакову специфічність рецепторів до антигену та здатні виконувати функції, необхідні
для елімінації цього антигену. Отже, проліферація активованих лімфоцитів збільшує кількість
клітин, здатних відповідати на антиген.
Крім того, під час проліферації відбувається постактиваційне диференціювання лімфоцитів, яке є
необхідним для перетворення наївних лімфоцитів на ефекторні клітини та клітини пам'яті.
Ефекторні клітини відрізняються від наївних лімфоцитів деякими властивостями, а саме: вони
мають високий рівень метаболічної активності та експресують певні молекули, які необхідні для
виконання ефекторних функцій. Клітини пам'яті також експресують усі необхідні ефекторні
молекули, але характеризуються зниженим рівнем метаболічної активності та порівняно великою
тривалістю життя.
Клон повністю диференційованих ефекторних клітин утворюється через 6 — 7 поділів після
активації наївного лімфоцита. Вважають, що з кожним поділом відбуваються певні зміни в експресії
генів і клітина все більше набуває ознак ефекторної клітини. Так, показано, що активовані наївні Т-
лімфоцити починають експресувати ІЛ-2 ще до входження в клітинний цикл, ІНФ-γ — у фазі S
клітинного циклу, а ІЛ-4 — після 3 — 4 поділів.
Процес диференціювання лімфоцитів на ефекторні клітини супроводжується змінами в структурі
хроматину, модифікацією гістонів, метилюванням і деметилюванням ДНК.
Наївні В-лімфоцити експресують на своїй поверхні зв'язані з мембраною форми імуноґлобулінів
класів М та D. На термінальному етапі проліферації та диференціювання з наївних В-клітин
утворюються плазматичні клітини, здатні синтезувати розчинні форми імуноґлобулінів — антитіла.
Плазматичні клітини відрізняються від наївних В-лімфоцитів певними морфологічними
особливостями та інтенсивнішою роботою біосинтетичного апарату. Плазматичні клітини, як
правило, не діляться, середня тривалість їх життя не перевищує 3 — 4 діб, але існують і плазматичні
клітини-«довгожителі», які живуть роками.
Дещо відрізняються і процеси формування різних субпопуляцій ефекторних Т-клітин. Так, ЦТЛ, які
утворюються з наївних CD8 Т-клітин, набувають ознак, необхідних для здійснення цитотоксичних
функцій. У повністю диференційованому стані ефекторні ЦТЛ мають морфологію великих
гранулярних лімфоцитів, гранули яких містять перфорини, гранзими та гранулізин. Крім того,
диференційовані ЦТЛ експресують на своїй поверхні велику кількість молекул Fas-ліганду. Всі ці
молекули необхідні для запуску апоптозу в клітинах-мішенях. Поділ активованих CD8 Т-клітин
відбувається кожні 8 год. Тому вже через 3 доби після проникнення вірусної інфекції в організмі
накопичується досить велика кількість ЦТЛ. Живуть ефекторні ЦТЛ, як правило, не більше 5 діб і
майже повністю зникають з організму через 2 — 3 тижні після виведення антигену.
CD4 Т-клітини, на відміну від ЦТЛ, розмножуються не так швидко і гинуть повільніше.
Диференціювання на ефекторні Т-хелпери може відбуватися як з утворенням субпопуляцій Тх1 і
Тх2, що відрізняються за експресією цитокінів, так і без поляризації Т-клітин за цитокіновим
профілем. Субпопуляція Т-хелперів 1 продукує ІНФ-γ, тоді як субпопуляція Т-хелперів 2 продукує
ІЛ-4, ІЛ-5 та ІЛ-13, хоча індивідуальні Т-клітини у межах цих популяцій можуть різнитися між
собою за спектром цитокінів, які вони експресують.
Який шлях розвитку обере активований CD4 Т-лімфоцит, залежить від фази імунної відповіді,
природи АПК та щільності представленого на її поверхні антигену, афінності ТкР, а також
локального контакту з певними цитокінами під час активації (табл. 51). Наприклад, Тх2, як правило,
утворюються наприкінці імунної відповіді внаслідок контакту з «виснаженими» АПК.
За певних умов CD8T-клітини, як і Т-хелпери, також можуть поляризуватися за цитокіновим
профілем на дві субпопуляції, аналогічні субпопуляціям Тх1 і Тх2, але функціональна роль такої
поляризації ЦТЛ менш зрозуміла. Можливо, що за певних обставин ЦТЛ здатні виконувати деякі
функції Т-хелперів. Тому наведені далі (див. розд. 11) механізми диференціювання Тх1 і Тх2,
можливо, характерні також для Т-кілерів.
Наївні CD4 Т-клітини після першого контакту з антигеном починають продукувати лише ІЛ-2, а
поляризація за цитокіновим профілем відбувається через кілька поділів після наступного контакту з
антигеном та додаткової стимуляції цитокінами.
|
Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
Переглядів: 932 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
|
|