Статистика
Онлайн всього: 8 Гостей: 8 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Формування імунного синапсу
|
| 27.09.2014, 10:59 |
| Формування контакту між Т-клітиною та АПК відбувається за
участю різних молекул клітинної поверхні. У цьому процесі, безперечно, важливу роль відіграє
взаємодія між МНС та ТкР, між МНС та CD4, а також між костимуляторними молекулами та їх
лігандами.
Проте якщо в АПК миші ввести гени людини, що кодують МНС та костимуляторні молекули, то
такі АПК не спроможні активувати наївні Т-клітини людини. Для того щоб АПК миші набули
здатності формувати імунний синапс з лімфоцитами людини, в них потрібно також ввести гени
людини, що кодують молекули адгезії. Молекули адгезії — це мембранні глікопротеїни клітин, які
зумовлюють міжклітинні контакти або взаємодію клітин з позаклітинним матриксом. Відомі
молекули адгезії мають імуноґлобулінову, лектинову та інтегринову природу. Для взаємодії Т-
лімфоцитів та АПК найважливішими є дві пари молекул адгезії: LFA-1, які взаємодіють з ІСАМ-1,
та LFA-3, які взаємодіють із CD2. Молекули ІСАМ-1 та CD2 належать до рецепторів
імуноґлобулінової, а молекули LFA-1 та LFA-3 — до рецепторів інтегринової суперродини. LFA-1
та ІСАМ-1 представлені як на Т-клітинах, так і на АПК, тоді як CD2 характерний виключно для Т-
клітин. До речі, саме цю ознаку Т-клітин використовують для підрахунку кількості Т-клітин людини
за допомогою методу утворення розеток з еритроцитами барана, оскільки еритроцити барана несуть
рецептор, специфічний до CD2 людини.
Формування імунного синапсу — це багатостадійний процес, у ході якого послідовно
встановлюються зв'язки між різними парами молекул обох клітин. Молекули адгезії — це досить
великі за розмірами молекули, через що вони виділяються серед інших рецепторів на поверхні
клітини і вступають у контакт першими. Під час контакту, що відбувається за допомогою молекул
адгезії, одна клітина ніби котиться по поверхні іншої. Важливо, що молекули адгезії інтегринового
типу LFA-1 та LFA-3 можуть перебувати у «відкритому» або «закритому» стані залежно від стадії
активації клітини, причому в різних станах молекули LFA мають різну афінність до своїх лігандів.
Активовані клітини здатні до активнішого контакту з іншими клітинами, ніж неактивовані, що є
необхідним для пошуку клітин — партнерів по взаємодії.
Під час взаємодії клітин за допомогою молекул адгезії стає можливим контакт різних пар
костимуляторних молекул: В7.1/В7.2 з CD28 та CD40 з CD40L. Взаємодія за допомогою цих
молекул наближує ТкР і корецептори CD4 (CD8) до МНС II (МНС І), тобто розпізнавання антигену
стає можливим тільки після взаємодії молекул адгезії й костимуляторних молекул. Таким чином,
молекули адгезії та костимуляторні молекули сприяють контакту МНС з ТкР, підсилюють авідність
взаємодії двох клітин. Однак остаточне формування імунного синапсу відбувається після
специфічного контакту МНС з ТкР. Якщо такий контакт не відбувся, клітини «розходяться» для
пошуку інших партнерів по взаємодії.
Нещодавно виявилося, що в зоні контакту
молекули розміщуються не рівномірно, а у
вигляді концентричних кілець (мал. 76).
Центральне коло займають МНС з
антигенними пептидами, навколо нього
розміщується кільце з костимуляторних
молекул, а по периферії — молекули адгезії.
Отже, під час формування імунного синапсу
відбувається агрегація однакових
рецепторів, яка є важливою для активації
клітини.
Усі сигнали, які потрібні для активації
клітини, зокрема перехресне зв'язування
рецепторів антигеном, зв'язування
мембранних костимуляторних молекул та
висока локальна концентрація цитокінів
спостерігаються саме в зоні контакту двох
клітин. Тому імунний синапс можна вважати
ще одним засобом запобігання помилковій
активації клітин імунної системи.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 505 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
