Статистика
Онлайн всього: 5 Гостей: 5 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Інтерлейкін 2 (ІЛ-2)
|
| 26.09.2014, 21:00 |
| Вперше ІЛ-2 описано в 1976 р. Раніше ІЛ-2 позначали як «Т-лімфоцитарний
фактор росту», «мітогенний фактор тимоцитів», «тимоцитактивувальний фактор»,
«тимоцитстимулювальний фактор», «хелперний фактор кілерів», «фактор, що індукує вторинні
цитотоксичні клітини», «лімфоцитарний мітогенний фактор», «фактор диференціації Т-клітин і
НК». Усі ці назви ІЛ-2 свідчать про певний спектр його біологічної активності. Ген ІЛ-2 включає 4
екзони і знаходиться в 4-й хромосомі. ІЛ-2 людини — це мономерний глікопротеїн з молекулярною
масою близько 15 кД, містить 133 амінокислотних залишки.
Зрілий ІЛ-2 формується в процесі трансляції з попередника ІЛ-2, який містить 153 амінокислотних
залишки, в тому числі 20, що формують сигнальну послідовність, яка зникає в процесі виходу
молекули ІЛ-2 з цитоплазми. Молекула інтерлейкіну містить один дисульфідний зв'язок, який
відіграє вирішальну роль у збереженні біологічної активності, в конформації молекул. Молекула ІЛ-
2 виявляє значну стійкість до рН в інтервалі 2—10. Біологічна активність зумовлена
амінокислотними залишками, які розміщені по всій довжині молекули.
ІЛ-2 синтезується переважно Т-лімфоцитами: Т-хелперами (CD4) — близько 90 % та Т-кілерами
(CD8) – близько 10 % у процесі активації антигенами або мітогенами. Серед Т-хелперів основними
продуцентами ІЛ-2 є Тх1. НК та макрофаги також можуть продукувати ІЛ-2.
ІЛ-2 людини має певну видову специфічність — він стимулює Т-клітини мишей та щурів, але не
навпаки. Активність ІЛ-2, очевидно, дублюється іншими цитокінами, найвірогідніше — ІЛ-15,
оскільки у мишей, які позбавлені гена ІЛ-2, відмічається нормальне функціонування імунної
системи.
Експресія гена ІЛ-2 відбувається паралельно з активацією клітини і досягає максимуму через 8—16
год. In vitro ІЛ-2 секретується через 3 — 4 год після стимуляції, досягає максимуму секреції через
8—12 год і припиняється через 24 год. In vivo після імунізації максимум секреції ІЛ-2
спостерігається на 3 —4-ту добу, і цей рівень зберігається впродовж 12 діб. Синтез ІЛ-2
активованими лімфоцитами регулюється широким набором біологічно активних речовин. Так,
низка цитокінів, таких як ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП, ІНФ-γ, гормони тимуса (тимозин, сироватковий фактор
тимуса), лейкотрієни і фактори, що інгібують активність фосфоліпази й циклоксигенази,
опромінення в дозі 10—15 Гр, стимулюють продукування ІЛ-2 або сприяють диференціюванню
незрілих тимоцитів у клітини — продуценти ІЛ-2. Циклогексамід, який інгібує синтез регуляторних
білків ядра, спричинює суперіндукцію ІЛ-2. Крім того, ряд речовин, таких як глюкокортикоїди,
гангліозиди, простагландини та інші, які здатні підвищувати рівень цАМФ, пригнічують
продукування ІЛ-2.
Рецептор для ІЛ-2 побудований з трьох нековалентно сполучених ланцюгів-поліпептидів — CD25
(α-ланцюг), CD122 (β-ланцюг) і CD132 (γ-ланцюг). І тільки об'єднання всіх трьох ланцюгів створює
високоафінний рецептор для ІЛ-2 (Кд = 10-11 М), який здатний ефективно передавати сигнали у
середину відповідних клітин і активувати їх. Високоафінний ІЛ-2 виявляється на активованих Т- і
В-лімфоцитах, макрофагах, при цьому в процесі активації клітин експресується відсутній до цього
α-ланцюг. α-ланцюг виявляється на субпопуляціях тимоцитів. Субодиниці β і γ належать до
суперродини цитокінових рецепторів, а α-субодиниця не належить до жодної відомої родини
рецепторів. Ген α-ланцюга ІЛ-2Р людини знаходиться в 10-й хромосомі, β-ланцюга — в 22-й
хромосомі, γ-ланцюга — в 10-й хромосомі.
Кількість рецепторів до ІЛ-2 в процесі активації збільшується з 85 на одну клітину до 3 — 20 тисяч.
При цьому молекули α-ланцюга синтезуються в 10-кратному надлишку, що зумовлює утворення
низькоафінних рецепторів з невизначеною функцією. Високоафінні рецептори становлять 5—10 %
загальної кількості рецепторів до ІЛ-2, але в основному тільки вони забезпечують активувальну дію
ІЛ-2 на Т-клітини.
Після дії активатора синтез α-ланцюга рецептора починається через 6 год, на 3—4-ту добу
досягається максимум синтезу і припиняється через 5 діб. Експресію ІЛ-2-рецептора стимулює γ-
інтерферон і гальмують ІЛ-4, активатори протеїнкінази С, інгібітори глікозилювання. НК та
моноцити експресують тільки βγ-димер рецептора до ІЛ-2.
У деяких випадках у сироватці, сечі та інших біологічних рідинах виявляється розчинний рецептор
для ІЛ-2, який є скороченим β-ланцюгом, що може зв'язувати ІЛ-2. Його поява пов'язана з
гематологічними неоплазіями, вірусними захворюваннями, трансплантаціями органів,
грануломатозними та аутоімунними захворюваннями. Надлишок рецептора до ІЛ-2 в біологічних
рідинах призводить до розвитку імунодепресії. Все це свідчить про те, що рівень ІЛ-2 в сироватці
може бути діагностичним показником при багатьох захворюваннях.
ІЛ-2 стимулює проліферацію Т-лімфоцитів, НК, ЛАК, еозинофілів, тромбоцитів. Кількість
попередників кілерів після культивування спленоцитів мишей з ІЛ-2 збільшується в 75—80 разів. За
відсутності ІЛ-2 Т-лімфоцити гинуть через 24 год. ІЛ-2 сприяє диференціюванню Т-кілерів,
особливо за сумісної дії з ІЛ-6, ІЛ-4, ІЛ-7, ІЛ-12. За своєю дією ІЛ-2 є одним з ростових факторів
попередньо активованих В-лімфоцитів; він також підвищує синтез IgM, IgG і IgA.
При культивуванні in vitro великих гранулярних лімфоцитів ІЛ-2 необхідній для підтримання
проліферативної й цитотоксичної активності. ІЛ-2 захищає активовані клітини від апоптозу,
перешкоджає розвитку імунологічної толерантності і навіть відміняє її.
In vitro та in vivo виявлено антипухлинну дію ІЛ-2. Вона зумовлена головним чином активацією ІЛ-2
НК і формуванням за допомогою ІЛ-2 ЛАК, основою яких є активовані НК.
Дія ІЛ-2 на природні кілери багатогранна. Це й підсилення проліферативної активності та
диференціювання НК, і сильна активація їх цитотоксичності як проти чутливих, так і стійких до дії
НК клітин-мішеней.
Нині активно ведуться експериментальні роботи з активації in vitro інтерлейкіном-2 виділених
лімфоцитів з крові хворих на онкозахворювання з подальшим введенням їх донорам цих клітин з
лікувальною метою. У деяких випадках отримано позитивні результати. Це перспективний шлях
пошуку імунобіологічних підходів до лікування онкозахворювань.
Тестування — оцінка рівня проліферації клітин лінії цитотоксичних Т-лімфоцитів.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 549 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
