Статистика
Онлайн всього: 4 Гостей: 4 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Інтерлейкін 1 (ІЛ-1)
|
| 26.09.2014, 21:00 |
| ІЛ-1 відомий з 1972 р. як фактор, що підтримує проліферацію тимоцитів
(костимулятор) і продукується макрофагами при їх активації мітогенами. Колишні назви —
«фактор, який активує лімфоцити», «ендогенний піроген», «мітогенний фактор макрофагального
походження», «фактор, який активує В-лімфоцити», «В-клітинний диференціальний фактор» та інші
свідчать про широкий спектр його активності. Відомо дві форми ІЛ-1 людини — ІЛ-1α і ІЛ-1β, що
мають ідентичний спектр біологічної активності, але значно різняться за нуклеотидною та
амінокислотною послідовністю — гомологія за амінокислотною послідовністю становить лише
22—26%, а за нуклеотидною — 40—45%. Вони також різняться за ізоелектричною точкою — ІЛ-lα
належить до кислих, а ІЛ-1β — до нейтральних білків.
Обидві форми ІЛ-1 контролюються розміщеними близько один від одного неалельними генами в
другій хромосомі й синтезуються у вигляді незрілих великих білків-попередників, що містяться в
цитоплазмі клітин, а також на поверхні макрофагів. У позаклітинному просторі ІЛ-1 може
з'являтися тільки після протеолізу молекул-попередників сериновими протеазами — каспазами.
Домінуючою формою в людини є ІЛ-1β, у мишей — ІЛ-1α.
У здорових людей обидві форми ІЛ-1 у крові не виявляються; вони можуть з'являтися тільки під час
стресів або сильних фізичних навантажень. ІЛ-1β виявляється в крові при різних захворюваннях —
опіках, септичних процесах, після тяжких операцій і травм. ІЛ-1α при різних захворюваннях у крові
майже не виявляється. Це пов'язано з фактом тісного зв'язку ІЛ-1α з цитозолем клітини і
можливістю виходу його в міжклітинний простір тільки після загибелі клітини.
ІЛ-1 продукується в основному активованими моноцитами й макрофагами. Крім того, ІЛ-1 може
продукуватися багатьма іншими клітинами (клітинами Лангерганса, нормальними й
трансформованими Т- і В-лімфоцитами, епітеліальними й ендотеліальними клітинами,
фібробластами, нейтрофілами та ін.). Індукторами продукування ІЛ-1 може бути необмежена
кількість речовин: антигени різної природи, мітогени, імунні комплекси, а також різні речовини, які
можуть у тій чи іншій формі взаємодіяти з фагоцитами або іншими клітинами. Сильним індуктором
ІЛ-1 є ФНП, ще сильнішим — ФНП разом з комплексом Аг—Ат.
Експресія відповідних генів у клітин — продуцентів ІЛ-1 відбувається в разі їх активації певними
стимуляторами уже в першу годину після активації, і максимум досягається через 6 год для ІЛ-1α і
через 12 — 16 год — для ІЛ-1β. Інгібують синтез ІЛ-1 простагландини Е2, глюкокортикоїди, а
також фактори, що підвищують рівень цАМФ.
Чутливими до дії ІЛ-1 є багато клітин, що мають рецептори до нього. Виявлено два різновиди
рецепторів до ІЛ-1: ІЛ-1Р І типу (CD121a) та ІЛ-1Р II типу (CD121b). Обидва рецептори є
загальними для α- і β-форм ІЛ-1 і належать до суперродини імуноґлобулінів. Цитоплазматичні
ділянки помітно різняться за довжиною — рецептор І типу має 213, рецептор II типу — 29
амінокислотних залишків.
CD121a виявляється здебільшого на тимоцитах, Т-клітинах, фібробластах, ендотеліальних клітинах,
гепатоцитах тощо, а CD121b — на В-лімфоцитах, моноцитах, макрофагах, ПМЯЛ, кісткомозкових
клітинах-попередниках. Зв'язування рецептора CD121b не призводить до активації клітин. Кількість
рецепторів до ІЛ-1 на Т-лімфоцитах залежить від стану клітини: на Т-клітині, яка перебуває в
спокої, їх виявлено близько 40, а на активованій — близько 350.
Важливу роль у регуляції активності ІЛ-1 відіграє рецепторний антагоніст ІЛ-1 — Р ІЛ-1, який
відміняє біологічний ефект ІЛ-1. Він належить до родини білків, до якої належать також ІЛ-1α та ІЛ-
1β, має споріднення до рецепторів ІЛ-1, його ген розміщений на 2-й хромосомі поряд з генами ІЛ-1α
та ІЛ-1β.
ІЛ-1 має дуже широкий спектр біологічної активності in vivo та in vitro і діє як на клітини імунної
системи, так і на інші типи клітин. Найвідоміші біологічні ефекти ІЛ-1 — участь в індукції та
регуляції імунної відповіді, у формуванні запальної реакції, регуляції кровотворення, міжсистемних
взаємодіях.
У культурі in vitro він здатний індукувати проліферацію тимоцитів, фібробластів, ендотеліальних та
інших клітин, підвищує секрецію імуноґлобулінів В-лімфоцитами. In vivo він бере участь в ініціації
формування імунної відповіді, насамперед через залучення Тх2. У свою чергу, Тх2 після взаємодії з
ІЛ-1 продукують ІЛ-3, -4, -5. Мембранний ІЛ-1 забезпечує контакт Т-лімфоцитів з макрофагами. ІЛ-
1 стимулює синтез простагландинів і колагеназ фібробластами.
ІЛ-1 стимулює продукування різними клітинами ряду цитокінів — ІЛ-2, -3, -4, -5, -6, -7, -10, -12, і в
багатьох випадках біологічний ефект зумовлений не тільки його прямою взаємодією з клітинами-
мішенями, а й дією індукованих ним біологічно активних речовин. ІЛ-1β при введенні разом з
антигеном стимулює антитілоутворення, ІЛ-1α такого ефекту не має. ІЛ-1 стимулює експресію
рецептора ІЛ-2β.
ІЛ-1 є одним з основних медіаторів запуску неспецифічних факторів захисту, передусім при
запаленні. ІЛ-1 активує ендотелій судин, що сприяє підвищенню здатності клітин ендотелію
зв'язувати лейкоцити крові і цим самим сприяти їх міграції в осередок запалення, підвищує
рухомість нейтрофілів, активність фагоцитів та ПК, генерацію бактерицидних речовин, активує ряд
клітин у зоні запалення, що призводить до посиленого продукування багатьох цитокінів,
простагландинів, колагену, фібронектину. Він індукує утворення деяких білків гострого запалення –
С-реактивного, манозозв'язувального та ін. ІЛ-1 є пірогенним фактором й індукує пропасницю. Він
відміняє летальний ефект у мишей з нейтропенією, яка індукована циклофосфаном при введенні їм
Саndida albicanus або Pseudomonas aeruginоsа, а також захищає нормальні клітини – гемопоетичні
попередники — від дії хемотерапевтичних агентів (циклофосфану), а лейкозні клітини не захищає.
Слід зазначити, що позитивний результат впливу ІЛ-1 спостерігається при короткочасній його дії. У
разі довготривалої надмірної дії він може спричинити негативні наслідки аж до ушкодження органів
та збільшення числа смертельних випадків.
ІЛ-1 стимулює ранні фази еритропоезу, в пізніші фази гальмує його, оскільки є антагоністом
еритропоетину. Він стимулює мієлопоез. ІЛ-1 підвищує активність НК і лімфокінактивованих
клітин (ЛАК); можливо, це зумовлено не лише прямою дією ІЛ-1, а й деякими цитокінами, що
індукуються ІЛ-1.
Відносно впливу ІЛ-1 на пухлинні процеси отримано суперечливі дані. Виявлено, що пухлинні
клітини здатні продукувати ІЛ-1. Показано, що ІЛ-1 може як гальмувати ріст пухлинних клітин, так
і активувати їх проліферацію та метастазування. ІЛ-1 має виражений радіозахисний ефект, що
виявляється як при введенні перед опромінюванням, так і після нього.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 544 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
