Статистика
Онлайн всього: 6 Гостей: 6 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Характерні ознаки варіабельних доменів (V-muny)
|
| 25.09.2014, 20:16 |
| V-домени відрізняються від С-доменів
кількістю антипаралельних β-смуг, що входять до їх складу. Якщо структуру імуноґлобулінового С-
домену розгорнути на площині, то дістанемо картину, зображену на мал. 60, а. Кожну β-смугу, що
входить до складу імуноглобулінового домену, позначають відповідною літерою латинської абетки,
починаючи від N-кінця. С-домени складаються з
розміщених на двох β-листках семи β-смуг:
відповідно d, е, b, а та g, f, с. Листок g, f, с
називають внутрішнім, оскільки при збиранні
молекули імуноглобуліну два імуноґлобулінові
домени різних ланцюгів розміщуються один
навпроти іншого, контактують сторонами, що
утворені смугами g, f, с. Відповідно листок d, e,
b, а називають зовнішнім, оскільки він
розміщений на зовнішній поверхні зібраної
молекули імуноґлобуліну. Головнок
структурною особливістю V-доменів, що
відрізняє їх від С-доменів, є наявність на
внутрішньому листку додаткових смуг с' та с",
розміщених безпосередньо за смугою с (мал. 60,
б).
Варіабельні домени мають певні ділянки, в яких
спостерігається найбільша частота
амінокислотних замін. Ці ділянки були виявлені
при порівнянні первинних структур ряду
моноклональних антитіл, а також рецепторів Т-
клітин одного клону. Вся мінливість
варіабельних доменів зосереджена в трьох
локусах, які названі гіперваріабельними
регіонами (HVR — hypervariable regions). Існує
загальнобіологічне правило, що найбільша
варіабельність білкової молекули може бути
зосереджена у невпорядкованих структурах,
таких як петлі, згини тощо, які розміщені на
поверхні цієї молекули. Виявилося, що
гіперваріабельні ділянки імуноґлобулінових
доменів відповідають саме петлям, розміщеним
на внутрішньому β-листку V-домену.
Гіперваріабельні петлі знаходяться з одного
торця β-бочки. Залишки, що входять до складу
гіперваріабельних петель, беруть безпосередню
участь у взаємодії з антигеном, а отже,
забезпечують специфічність цієї взаємодії. Тому
їх називають CDR (від англ. complementarity-
determining regions — регіони, що визначають
комплементарність) і позначають відповідно
CDR1, CDR2 та CDR3 (див. мал. 60, б). Зверніть
увагу, що CDR та HVR — це різні назви одних і
тих самих районів, але CDR належить до
молекули білка, a HVR, як правило, позначає
відповідну ділянку гена. CDR1 утворений петлею
між β-смугами b і с, CDR2 — між смугами с' і с",
а CDR3 — петлею між смугами f і g. Наявність
додаткових двох β-смуг с' і с" у структурі V-
домену дає можливість утворити ще одну петлю,
якої немає в С-доменах. Усі три CDR-петлі одного варіабельного домену розміщені з одного краю
внутрішнього β-листка. Отже, активний центр антитіл і ТкР складають шість петель CDR. При
розміщенні V-доменів обох ланцюгів поруч усі шість CDR-петель збираються разом і утворюють
активний центр рецептора.
Таким чином, активні центри антитіл і ТкР мають принципово подібну організацію, однак
взаємодіють з антигенами, що перебувають у різних станах. Які ж саме особливості їх будови
забезпечують участь у різних процесах імунного розпізнавання? Поки що не існує остаточної
відповіді на це запитання, проте виявлено певні відмінності у будові активних центрів ТкР та
антитіл, які, можливо, пояснюються їх різною функціональною спеціалізацією.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 642 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
