Статистика
Онлайн всього: 45 Гостей: 45 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Селезінка
|
| 19.09.2014, 22:37 |
| Селезінка розміщена в лівій верхній частині черевної порожнини. Це найбільший
вторинний лімфоїдний орган. Маса селезінки дорослої людини становить 180-250 г.
В ембріогенезі селезінка функціонує як «змішаний» лімфомієлоїдний орган, у якому відбуваються
процеси лімфо-, еритро-і мієлопоезу. Лімфопоез у селезінці плода людини реєструється, починаючи
з 11-го тижня ембріонального розвитку, тобто пізніше, ніж у тимусі й кістковому мозку. В
постнатальний період у людини та багатьох ссавців осередки еритро- й мієлопоезу в селезінці
поступово загасають і вона починає функціонувати виключно як лімфоїдний орган. У деяких
тварин, зокрема гризунів (мишей, щурів), вони зберігаються впродовж усього життя.
Зовні селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою. Від капсули всередину органа відходять
пучки колагенових волокон, утворюючи численні перетинки — трабекули, які несуть судини. Разом
із ретикулярною стромою трабекули утворюють структурний каркас для клітин різних типів.
Паренхіма селезінки складається з білої та червоної пульпи (мал. 11). Біла пульпа представлена
лімфоїдною тканиною, яка у вигляді скупчень
лімфоцитів утворює навколо центральних
(посттрабекулярних) артеріол та їхніх відгалужень
періартеріолярні лімфоїдні муфти (ПАЛМ) з Т- та В-
клітинними ділянками.
Мал. 11. Структурна організація селезінки: 1 –
крайовий синус; 2 — лімфоцитарні поля; 3 —
синусоїди; 4 — червона пульпа; 5 — трабекулярна
вена; 6 — селезінкові тяжі; 7 – періартеріолярна
лімфоїдна муфта; 8 — трабекулярна артерія; 9 —
зародковий центр; 10 — мантійна зона.
Ділянка, що безпосередньо оточує артеріолу, є
тимусзалежною (Т-зона) і містить Т-лімфоцити (а
також ІДК). У деяких ділянках по периферії ПАЛМ містяться первинні й вторинні фолікули, які є
основним місцем продукування В-лімфоцитів і утворюють тимуснезалежну зону. Центри
розмноження у вторинних фолікулах оточені мантією і містять крім В-лімфоцитів ФДК та
макрофаги. Над мантією розміщена крайова (маргінальна) зона, яка є межею між білою та червоною
пульпами. Крайова зона заповнена клітинами різних типів: В-лімфоцитами, макрофагами, ДК, НК-
клітинами. Тут містяться спеціалізовані клітини, що відповідають на тимуснезалежні (наприклад,
поліцукридні) антигени: макрофаги, які утримують антигени на своїй поверхні і презентують їх В-
клітинам, і В-лімфоцити субпопуляції В1, які синтезують антитіла проти цих антигенів.
Червона пульпа пронизана розширеними венозними судинами-синусоїдами, між якими розміщені
тяжі губчастої тканини. В селезінкових тяжах у петлях ретикулярної сітки містяться клітини різних
типів: осілі макрофаги, циркулюючі клітини крові — еритроцити, тромбоцити, гранулоцити,
лімфоцити, а також численні плазматичні клітини, які мігрували сюди із зародкових центрів. Серед
лімфоїдних клітин наявні Т- і В-лімфоцити, а також 0-клітини (не мають маркерів В- і Т-
лімфоцитів), значну частину яких становлять натуральні кілери. Переважають у червоній пульпі
еритроцити, що й визначає колір органа.
Лімфоцити з циркуляції потрапляють у селезінку і виходять з неї через кровоносні судини
(аферентних та еферентних лімфатичних судин у селезінці немає). Артерія проникає в селезінку
через ворота, і її гілки розгалужуються трабекулами у вигляді дрібних артерій та центральних
(посттрабекулярних) артеріол, які переходять у паренхіму. Оточені ПАЛМ центральні артеріоли
відгалужуються, утворюючи сітку термінальних капілярів. Частина з них закінчується в білій
пульпі, більшість — у крайовій зоні, деякі — в червоній пульпі.
Особливості будови кровоносної системи селезінки забезпечують надходження лімфоїдних клітин у
різні зони органа, переміщення їх з однієї зони в іншу, депонування клітин крові та гемокатерез –
деструкцію «віджилих» еритроцитів і тромбоцитів. У крайовій зоні відбуваєте активне переміщення
клітин: В-клітини та інші лімфоцити проникають у периартеріолярні муфти, а плазматичні клітини з
центрів розмноження — у червону пульпу.
Із капілярів, що вільно відкриваються у червоній пульпі, кров з форменими елементами виливається
безпосередньо в тяжі, де мертві, старі та ушкоджені еритроцити й тромбоцити фагоцитуються
макрофагами, а незруйновані клітини крізь щілини між ендотеліоцитами проникають у венозні
синусоїди. Із синусоїдів кров через пульпарні й трабекулярні вени збирається в селезінкову вену,
звідки повертається в циркуляцію.
Селезінка розміщена на гематогенних шляхах поширення антигенів, і основна її імунна функція —
елімінація антигенів із крові. В селезінці існують оптимальні умови для розвитку гуморальної
імунної відповіді. Про орієнтацію селезінки на розвиток імунної відповіді переважно гуморального
типу свідчить також клітинний склад лімфоцитів: у селезінці В-лімфоцитів значно більше (40-50 %),
ніж Т-лімфоцитів (25-35 %), а серед останніх хелперні СD4Т-клітини переважають (20-25%) над
CD8T-клітинами (10-12%). Інтенсивність імунної відповіді селезінки залежить від характеру
антигену й шляху потрапляння його в організм. Селезінка значною мірою залучається в імунну
відповідь при внутрішньовенному введенні антигену.
У спадково безселезінкових інбредних знижена кількість В-лімфоцитів і пригнічена первинна й
меншою мірою вторинна гуморальна імунна відповідь. Спленектомія у людей і тварин
супроводжується посиленням клітинного на фоні зниження гуморального імунітету. З функцією
селезінки пов'язані також фактори природного видового імунітету. Після видалення селезінки
людина стає сприйнятливою до піроплазмозу тварин, а шимпанзе – до малярії.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 874 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
