Статистика
Онлайн всього: 5 Гостей: 5 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
РЕТРОФІЛЬМ
|
| 22.04.2014, 11:01 |
| РЕТРОФІЛЬМ [від фр. Retro — назад] — фільм, що відтворює близьку за часом минулу епоху, зазвичай, не раніше кінця XIX — початку XX століття з особливим наголосом на точній передачі зовнішніх прикмет часу: предметного середовища, моди, музики. Все це разом створює ностальгійне відчуття неповоротності минулого, яке набуває цінності саме через його підкреслену несхожість із сучасним. Сам термін почав уживатись у Франції, де на початку 70-х років з'явилася значна кількість фільмів, дія яких відбувалася зазвичай у 30—40-віроки.
Історичні фільми чи просто кінодрами, дія яких розгортається в минулому, існували
й раніше, однак у них інтерес глядачів зосереджувався на самій історичній події або ж на сюжетній «історії». Звертання до стилю «ретро» було соціально й психологічно мотивоване — у ньому виражалося прагнення осмислити й зафіксувати минулу епоху як певну життєву цінність через призму естетичного сприйняття. Таке прагнення часто межує з ностальгією за «втраченим часом», призводить до ідеалізації минулого, стилізації ііого прикмет і загального устрою.
Критичний настрій 60-х років, кульмінацією якого стала «молодіжнареволюція» 1968 p., призвів до усвідомлення, що зображення історії у кіно або від початку хибне, або зводиться до повторювання певних стереотипів. Треба було або дезавуювати історичну неправду, або підтвердити документально те, що відомо, або висміяти штампи, за допомогою яких відтворювалися події минулого. З цим пов'язані сенсаційні спростування міфів про минуле (наприклад, викривальний документальний фільм про масовий колабораціонізм в окупованій Франції «Горе і жалість», 1971, М. Офюльса), створені «під документ» кіно-
186
187
реконструкції подій минулого («Найдовший день», 1962), а також пародійне висміювання минулих кіноштампів («Ба-бетта йде на війну», 1961).
З поступово міцніючим у суспільстві постмодерніст-ським відчуттям принципової неможливості проникнення в історію за допомогою мови мистецтва, що розкрила свою умовність, головною у ретро-фільмі стає саме проблема мови. На перший план виходить старанне відтворення зри-мих, «промовляючих» прикмет ще не зовсім забутого старшим поколінням недалекого минулого («Великий Гетсбі», 1974), і, що найголовніше, дуже часто відтворюється це минуле за допомогою жанрових форм, для нього характерних (наприклад, жанр «чорного фільму» щодо епохи ЗО—40-х років, як, приміром, у «Китайському кварталі» Р. Поланського). У цьому випадку об'єктом уваги робиться вже не стільки сама епоха, скільки її уявлення про саму себе, створюється її зовнішня «подоба» (включно із шрифтом вступних титрів).
Основною характерною рисою ретрофільму стає, таким чином, стилізація, його основним завданням — не стільки
щось розповісти про минуле, скільки передати сам «дух минулого», як, наприклад, у «Балі» (1984) Е. Сколи, в кожному танцювальному епізоді якого характерні для свого часу типажі під відповідну музику вступають в окреслені пантомімою відносини, ілюструючи окремі вузлові моменти недавньої французької історії. Рух реальної історії представлений тут зміною естетичних стилів, місце самого історичного минулого займають уявлення глядачів та стереотипи відносно минулого, що мають витоки, зазвичай, із «поп-культури».
Для поетики кіно досвід «ретрофільму» має певну цінність, обумовлюючи високі вимоги документальної достовірності художнього образу та сприяючи розробці виразних можливостей кінематографа у створенні конкретно-історичного часу. Див. «Ностальгійний фільм». |
| Категорія: Кінословник | Додав: koljan
|
| Переглядів: 325 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
