Статистика
Онлайн всього: 10 Гостей: 10 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
НОВА ХВИЛЯ
|
| 15.04.2014, 22:32 |
| «НОВА ХВИЛЯ» №p.Nouve-lle Vague] — художній рух, який радикально змінив характер національного кінематографа Франції на межі 50—60-х років. Сама назва ввійшла у вжиток з легкої руки критика П'єра Бі-йара, який коментував на сторінках журналу «Сінема-58» одне із соціологічних опитувань, що торкалося так званої «молодіжної проблеми». Короткочасність цієї радикальної течії, яка зачепила кіно-
процес, прокат і телебачення (про її спад почали писати вже у 1962 р.), не відміняє принципової значущості цього явища як національного, так і міжнародного масштабу.
Зародження «нової хвилі» заведено пов'язувати з іменем найбільшого французького критика і теоретика «десятої музи» Андре Базена і створеним його учнями й однодумцями кінематографічним журналом «Кайє дю сінема» (заснований у 1951 p.). Група кінокритиків, до якої входили Франсуа Трюффо, Жана-Люка Годара, Клода Шаброля й Еріка Ромера, почали знімати власні фільми, покликані довести, що кіно може не лише розважати публіку, але й пробуджувати думку, підштовхуючи до дії. У 1959 році одночасно вийшли такі стрічки, як «400 ударів», «На останньому подиху» і «Хі-росіма, любов моя». Вони знаменували прихід так званої французької «нової хвилі».
Режисерів «нової хвилі» надихала творчість таких діячів «авторського кіно», як Жан Ренуар, Роберто Росселіні й Альфред Хічкок. Багато використаних ними нових методів, наприклад, зйомка ручною кінокамерою, варіювання
90
91
швидкості руху плівки і цитати з ключових картин в історії кінематографії, були кроком уперед порівняно із застарілими режисерськими канонами.
Найбільш важливим винаходом став метафоричний монтаж. Він полягав у несподіваних вставках у ту чи іншу сцену, що порушували повільний плин дії, нагадуючи тим самим глядачеві, що він бачить ігровий фільм, а не реальне життя. Картина Трюффо «400 ударів» (1959) стала одним з перших фільмів «нової хвилі», що привернула до себе пильну увагу.
Годар уважав, що фільм повинен мати початок, середину й кінець, але необов'язково саме у такій послідовності. Він цілком відобразив бунтарський дух «нової хвилі» у картині «На останньому подиху» (1959), де порушувалися всі можливі правила побудови сюжету. Теми й стиль він запозичив з голлівудських фільмів типу «В» і «чорних» фільмів. Однак ближче до кінця 1960-х років Годар став менше приділяти уваги сюжетам, а більше експериментувати, надаючи ігровим стрічкам політичного звучання. З цією метою він розробив принципово нову кіномову. Такі його картини, як «Вік-енд»
(1967), були наповнені інтерв'ю, гаслами й титрами, промовами перед камерою й кадрами із зображенням самих кінооператорів, які знімають фільм.
Французька «нова хвиля» породила й багато інших талановитих майстрів. Кожен з них виробив власний неповторний стиль. Ален Рене у картинах «Хіросіма, любов моя» (1959) і «У минулому році в Марієнба-ді» (1961) проникав у глибини часу й пам'яті. Клод Шаброль спеціалізувався на зловісних хічкоківських трилерах, у той час як Ерік Ромер надавав перевагу створенню інтимних зліпків людських стосунків. Ан'єс Варда знімала феміністські картини, а її чоловік Жак Демі наслідував традицію голлівудських мюзиклів. Кріс Маркес використовував виразні засоби «нової хвилі» у документалісти-ці; цей стиль дістав назву «сіне-маверіте», або «кіноправда».
Французька «нова хвиля» припинила своє існування як напрям у кіномистецтві після 1963 року. Але вона надала значного імпульсу творчим пошукам молодих митців у різних країнах Європи («розсердженій молоді» у Великій Британії, «кіно контестації» в Італії, «новому кіно» у ФРН) і США
(«нью-йоркській групі» кінематографістів). З часом у вжитку кінокритики й журналістики поняття «нова хвиля» стало загальним. |
| Категорія: Кінословник | Додав: koljan
|
| Переглядів: 516 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
