Статистика
Онлайн всього: 11 Гостей: 11 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
ОСНОВИ КОМПОЗИЦІЇ
|
| 18.03.2014, 20:43 |
| Що таке композиція? Дати однозначну, стислу і всеохоплюючу відповідь на це питання надзвичайно складно. Термін латинського походження сотровШо — твір, творчість, поєднання, розміщення тощо — має нині багато значень. Так, у мистецтвознавстві під композицією розуміють, по-перше, творчий процес (компонування), незалежно від виду і жанру мистецтва; по-друге, результат творчої праці—твір мистецтва; по-третє, науку, теорію творчості; по-четверте, дидактичний предмет для студентів мистецьких навчальних закладів. У цій непростій ситуації годиться зауважити, що нас композиція цікавитиме у третьому розумінні, тобто як наука з системою відповідних закономірностей.
Всяка наука має свій предмет дослідження. Має його і композиція декоративно-прикладного мистецтва. Ми наголошуємо на декоративно-прикладному не випадково, бо навіть добре відпрацьована композиція архітектури чи образотворчого мистецтва не розв'яже всіх основних питань нашого предмету. Незважаючи на близьку спорідненість цих видів мистецтва, кожен зокрема, по-своєму уточнює, поглиблює поняття композиції згідно з його «будівельним матеріалом», технічними засобами, ідейно-естетичними засадами та функціональним призначенням творів.
Опрацюванню теорії композиції в архітектурі та образотворчому мистецтві приділяли увагу багато дослідників, тоді як композиційні закономірності декоративно-прикладного мистецтва до цього часу залишаються майже не з'ясованими. Такий стан виник унаслідок формального «перенесення» законів образотворчого мистецтва на декоративне, а згодом і на декоративно-прикладні види творчості, хоч у них майже відсутня зображальність. Є. В. Шорохов, наприклад, твердить, що «композиційні закони образотворчого мистецтва діють і в декоративно-прикладному»,— а далі ніби спростовує себе,— «які, звичайно, мають свою специфіку й особливості композиції, що випливає з неї» '. Якщо специфіка різна, то чи можуть бути в них однакові закономірності? Тут приховується неточність міркування, бо специфіка, а правильніше, природа виникнення, із нагромадженням розбіжностей і виключають дію однакових закономірностей. Тобто чим більша їх принципова відмінність, тим менше шансів у виявленні спільних закономірностей, і навпаки.
Повертаючись до визначення предмета композиції у декоративно-прикладному ми-стецві, насамперед пригадаймо зі вступу про його багатоманітну природу, розгорнуту морфологію і складні взаємозв'язки з іншими видами у системі мистецтв, а також поліфункціональні засади творів та не менш складне їх семантичне наповнення. (235) З позицій сучасної філософії, «предмет будь-якої науки — це не особлива сфера явищ, а весь світ, який розглядають під певним кутом зору» 2. Звідси предметом композиції декоративно-прикладного мистецтва буде весь світ художніх побутових речей, створених людиною безпосередньо в її трудовій діяльності, які розглядаються з погляду закономірностей, прийомів і засобів композиції.
Якщо композиція твору декоративно-прикладного мистецтва — це художньо-оптимальна структура, цілісність із закономірно поєднаними між собою елементами, які відбивають його матеріально-технологічні, функціональні та художні засади, то композиція у широкому значенні — це наука про систему закономірностей, прийомів і засобів творення декоративних та ужиткових цінностей.
Композиція декоративно-прикладного мистецтва покликана створювати в ужиткових творах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного. Водночас вона сприяє логічно вмотивованому використанню відповідних законів об'ємного і площинного формотворення, допомагає авторам досягти в творах художньої довершеності.
Будь-яка творчість неможлива без відпрацьованих методів (гр. methodos — шлях дослідження, спосіб пізнання). Окремі з них становлять логічну, науково вивірену систему — методологію, котра формує теорію. Метод і методологія перебувають у постійному зв'язку як частина і ціле. Однак метод динамічніший, вишукує і здобуває нові знання, спрямовані на вдосконалення методології, тоді як методологія статична, повільно змінюється, намагаючись зберегти себе.
Методологія композиції спирається на засади методології естетики та загальної філософії. Вона послуговується власними принципами для виділення й обгрунтування законів композиції, прийомів, засобів тощо. До найважливіших методологічних принципів теорії композиції належать мімесіс (гр. mimesis — наслідування, відтворення), символізм, стилізація, структуралізм, функціоналізм та ін.
Мімесіс — основний принцип творчої діяльності Стародавнього і Античного світу, розроблений у всій повноті Арістотелем. «Мистецтво наслідує природу»,— писав він, маючи на увазі образне відтворення природних речей і явищ у відповідності із законами того чи іншого виду мистецтва. Міметична концепція композиції творів декоративно-прикладного мистецтва застосовувалася у середні віки і в новий час, відома вона й сьогодні. Наприклад, наслідування в посуді об'ємних форм гарбуза, яйця, черепашки і т. ін., в орнаментиці — відтворення декоративних якостей багатьох квітів, листків і плодів, мармурового візерунку, ажурного мережива павутиння і под.
У середньовіччі поряд з міметичним принципом композиції утвердився символічно-алегоричний (під впливом християнського віровчення). Символізм допомагав яскравіше виразити образний задум композиції. У XVIII— на початку XX ст. професійні твори декоративно-прикладного мистецтва інколи зазнавали гіпертрофованого впливу символізму (багатофігурні алегоричні композиції гобеленів, настільних годинників, фігурних свічників, дерев'яних різьблених рам для дзеркал тощо).
Стилізація — композиційний принцип, що полягає у навмисному наслідуванні творів декоративно-прикладного мистецтва попередніх епох, країн, стилів, напрямів, шкіл тощо. Порівняно з підробкою, фальсифікацією творів давнини, стилізація не приховує своєї вторинної інтерпретації відповідних художніх ознак стилю. Вона може мати характер поверховий, частковий (з елементами «цитування» декору), або поглиблений, що проникає у структуру й архітектоніку форми та оздоблення виробу. Стилізація у декоративно-прикладному мистецтві відома з часів середньовіччя, однак найбільшого пощирення набула в останні століття (неоготика, неокласицизм, неоромантизм та ін.). (236) До різновиду сучасної стилізації необхідно віднести фольклоризм — вільне наслідування художниками-професіоналами і самодіяльними майстрами традиційних творів народного мистецтва.
З 20-х років XX ст. в естетику та мистецтвознавство проникає нове поняття — структуралізм (походить від загальнонаукового терміна «структура», визначає наявність стійких зв'язків між елементами певної системи). Широким діапазоном структурних зв'язків характеризується композиція декоративно-прикладного мистецтва. Внутрішні структурні зв'язки забезпечують цілісність твору, зовнішні — дають вихід на ансамблевість (поєднання з іншими творами). Структурна концепція композиції грунтується на багатоманітності структурних варіантів, що випливають з соціокультурних контекстів та контрарних пар (єдність у творах матеріального і духовного, особистого і суспільного, ідеального та реального тощо). Структуралізм завжди був властивий творам декоративно-прикладного мистецтва, однак його теоретичне осмислення здійснене в наш час. Структуралізм тісно пов'язаний з функціоналізмом, конструктивізмом і стандартизацією.
Функціоналізм — напрям творчості, котрий виник в архітектурі на початку XX ст., стверджував перевагу в будівлі практичності над формою. Згодом концепція функціоналізму проникає у декоративно-прикладне мистецтво (меблі, обладнання житла, посуд тощо), стає основоположною у дизайні. Під час проектування і виготовлення нових побутових предметів художники дотримуються принципу функціоналізму, зокрема антропометричних даних, що значною мірою забезпечує зручність і вигідність речей.
Вперше конструктивістські засади, чітку прямокутність боків застосував у червоно-синьому кріслі голландський художник Г. Рітфельд (1917 р.). Принципи конструктивізму, стандартизації окремих елементів і функціоналізму сформульовані та втілені в конкретних творах групою Баухауза (Німеччина, 1919—1933 рр.) *. Ван Лір так визначив ці принципи: «Під функцією Баухауз розуміє не просто підпорядкування предмета своєму утилітарному призначенню, а й здатність однієї системи елементів (тобто одного предмета) переходити в інші, ставати частиною систем або замінювати їх... Поняття краси не відкинуто, воно наповнилося новим значенням: чим багатші у функціональному відношенні предмети, тим більше можливостей і варіантів приховують системи їх елементів і тим вони гарніші» 3.
У формуванні теорії композиції, крім методологічних, важливу роль відіграє також низка наукових принципів. |
| Категорія: Декоративно-прикладне мистецтво | Додав: koljan
|
| Переглядів: 1181 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
