ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Матеріали для курсової

Головна » Матеріал » Мистецтво та мистецтвознавство » Декоративно-прикладне мистецтво

ХУДОЖНЄ СКЛО
18.03.2014, 20:27
Художні вироби зі скла в нашому побуті стали такими звичними предметами, що їхні мистецькі якості ми переважно не помічаємо. Ефектна прозорість і яскравий полиск дають перевагу виробам зі скла над виробами з інших матеріалів. Скло отримують внаслідок сплавлювання кварцу з окислами калію, натрію і свинцю. Звідси розрізняють його види: содове, поташне, свинцеве скло. Содове скло легкоплав­ке і м'яке. Воно зручне для формування і обробки, чисте й прозоре. Поташне скло тугоплавке, тверде і недостатньо пластичне. Його тяжко формувати й обробляти, але воно має яскравий полиск. Свинцеве скло досить м'яке і легкоплавке, однак важке і вирізняється сильним, ефектним полиском. У гарячому стані скло пластичне і легко піддається видуванню, пресуванню, ліпленню, витягуванню та іншим способам формування. В процесі варіння воно добре сприймає різноманітне забарвлення — від насичених до легких тонів. Під час виго­товлення виробів можна поєднувати різні кольори скла, досягаючи цим несподіваних декоративних ефектів. Скло можна зробити непрозорим — заглушити. Ступінь прозорості буває різним. Ледь заглушене скло у доповненні з кольором дає низку чарівних опалових виробів. Вони такої незвичайної краси, що не потребують додаткового оздоблення. Не менш дивовижну декоративну виразність має скло, забарвлене сульфідом цинку. У холодному стані скло добре піддається механічній обробці: грануванню, гравіюванню, різьбленню, піскоструминному декоруванню тощо. Однак незважаючи на багатовікове застосування скла і освоєння його власти­востей, воно приховує у собі ще чимало технічних і художніх якостей. За технологічними особливостями художнє, скло поділяється на такі підвиди: гутне, накладне, візерункове, кришталь і скло з оптичними ефектами. Гутним склом називають вироби, виготовлені зі скла безпосередньо біля скловарної печі майстром-склодувом вручну, в гарячому стані, шляхом вільного видування або за допомогою форм, а також оздоблені відповідною технікою. Гутне склоробництво вже кілька тисячоліть є найголовнішою технологією виготовлення скла і дає змогу використати специфічні його властивості: пластичність, податливість видуванню та іншим прийомам формування. (85) Кожний виріб, створений у гуті ручною працею майстра, індивідуальний і неповторний. Гутне скло наділене кольором, прозорістю, полиском і чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла, що може викликати у гляда­ча найрізноманітніші поетичні асоціації. Техніка накладування — найскладніша з усіх робіт: поверхню скляного виробу покривають одним або кількома шарами скла різних кольорів. Розрізняють повне на­кладування і часткове. Таким чином скляні вироби можна декорувати нитками, стрічками, кругами, зірками, крапками, чотирикутниками та ін. Кольорові поєднання візерунків безмежні. Технікою часткового накладування можна домогтися різно­манітних декоративних та виражальних ефектів («акварельна пляма», «тональний перехід», розмежоване накладування, накладування із зубчастими краями, кольорові скляні нитки, кольорова скляна крихітка, печатки на склі тощо). Візерункове скло виготовляють трьох різновидів: мозаїчне, філігранне та міллефіорі («тисяча квітів»), шляхом попереднього складання і зварювання різноманітних заго­товок із безколірного, кольорового та глушеного скла. У поперечному перетині виробів із мозаїчного скла містяться повторення орнамен­тів — геометричних і фігурних (у вигляді квітів і розеток, тварин і птахів, букв і написів тощо). Таке скло використовують для декорування інших скляних виробів. Філігранне скло виготовляється шляхом повздовжнього накладання на виріб витих і фігурних скляних прутиків і смужок. Особливо чарівний ефект можна дістати, якщо використати для смужок авантюринове скло. Окремим видом філігранного є сітчасте скло, в товщині якого міститься рівномірна сітка переважно білих глушених, рідше кольорових ниток. Оздоблення виробів із скла міллефіорі здійснюється шляхом заплавлювання у зовнішню поверхню відколених дрібних пластиночок, що утворюють барвисті квіточки. С к л о з о п т и ч н и м и е ф е к т а м и дістають внаслідок застосування прийомів тихого видування, вальцювання, при нанесенні кольорових ниток, крихітки на вальцьо­вані вироби та ін. Фактурне скло типу «кракле» нагадує візерунки морозу на віконному склі, але інколи утворюється тонка сіточка тріщинок на поверхні (нагадує глазур «кракле» в кераміці). Скляні вироби можна інкрустувати вставками із фарфору, срібла або міді. Ці прикраси бувають у вигляді птахів, тварин, квітів, рельєфних портретів тощо. Декоративні покриття — це розпис виробів зі скла силікатними фарбами, оздоблення їх дорогоцінними металами, розчинами солей і люстрамщ технікою іризації, дифуз­ними барвниками тощо. Однією з найдавніших технік є розпис. Силікатні фарби для розпису скла складаються з флюсу і барвника. До найпростіших видів розпису на склі відносять різні смужки («обводки»), штрихування і нескладні геометричні елементи, що суцільно вкривають великі поверхні. Іризація (від грецького «ірис» — райдуга) — так називають техніку обкурювання підігрітого скла парами солей олова, вісмуту, титану, внаслідок чого на поверхню скла осідає тонка райдужна плівка. Ефект іризації зумовлений інтерференцією світла. Аналогічного декору можна домогтися нанесенням на скло люстрових фарб. Декорування дорогоцінними металами відбувається шляхом нанесення на скло тонкої блискучої плівки золота або срібла. Як і в кераміці, існують механічні техніки декорування скляних виробів: шовко-трафаретнии друк, декалькоманія, високий друк тощо. (86) К р и ш т а л ь — це поташне або свинцеве скло. Вироби з нього мають велику прозорість і білизну. Інколи допустимий незначний блакитнуватий відтінок. Для оздоблен­ня кришталю застосовують переважно техніки холодної обробки: гранування, різьблен­ня, гравіювання тощо. Блискучі шліфовані грані, різьблені візерунки перелом­люють промені світла, розкладають його на всі кольори веселки, надають кришта­левим виробам урочистості. Скло, як і коштовне каміння, можна гранувати, різьбити, гравіювати тощо. Гранування — це техніка прикрашування поверхні скляних виробів шліфованими і полірованими площинами. Цей спосіб розвинувся на основі гранування дорогоцін­ного каміння. Найчастіше технікою гранування декорують товстостінні вироби: вази, карафки, попільнички, а також кришталеві підвіски для люстр, ювелірні прикраси зі скла тощо. Вироби, оздоблені технікою гранування, відзначаються ідеальною якістю скла та геометричною точністю нанесених площин. Різьблення — це техніка нанесення на вироби зі скла візерунків за допомогою абра­зивних кругів, закріплених на валу верстата. Внаслідок переломлення і відбивання світла на полірованих поверхнях вирізьблених у склі глибоких ліній виникає яскра­ва гра світла. За профілем заглиблень різьба поділяється на клиновидну, жо­лобчасту і виїмчасту. Гравіювання — це техніка нанесення матового зображення на поверхню твер­дого скла за допомогою абразивного порошку та маленького мідного коліщатка. Зображення на склі можна також робити технікою пунктирування — постукуванням гострим інструментом. Подібного ефекту можна досягти прийомами піскоструминної обробки або протравлюванням (використовується плавикова кислота). Типологія творів. За функціональними особливостями художні твори зі скла поді­ляються на декоративно-архітектурне скло, світильники, посуд, декоративно-ужиткові предмети, дрібну пластику, прикраси. Декоративно-архітектурне скло основним масивом творів належить до декоративно-монументального мистецтва і поділяється на три типологічні групи: смальтові мозаї­ки, вітражі й скляні архітектурні елементи (прокатне візерунчасте скло, армоване скло, склоблоки, облицювальні плитки тощо). Світильники також поділяються на кілька типологічних груп освітлювальних предметів. Порівняно із керамічними, металевими і дерев'яними світильниками, скляні появилися пізно, зважаючи на дороговизну матеріалу. Наприкінці XVI ст. у Венеції почали виготовляти скляні підсвічники, а згодом, через століття — пишні люстри із гірлянд прозорого скла, утворених з розеток, квітів, листочків, плодів, рожків тощо. У XIX ст. в Європі були широко розповсюджені оздоблені склом бра, торшери, жирандолі, а на початку XX ст.— різноманітне декоративне електро­освітлювальне скло. Посуд — найбільший і найхарактерніший рід художнього скла, виготовлений гутною технікою, пресуванням або литтям у формах. За функціональними ознаками поділяється на посуд для столу, для приготування страви, парфюмерні флакони, скляну тару, лабораторний і аптечний посуд. Найвищу художню цінність має скляний посуд для святкового столу. Розглянемо його докладніше. Порівняно із посудом, виготовленим з інших матеріалів, скляний вирізняється вишу­каністю форм, багатством фактури й кольору, що викликає глибокі поетичні асоці­ації. Скляний посуд можна умовно поділити на такі типологічні групи: глечики, склян­ки, тарелі, пляшки, чарки, посуд з носиком, кулястий посуд, фігурний посуд та ін. Глечики — типологічна група широкогорлого скляного посуду з ручкою і литочком для води, молока і квасу, що своєю формою близькі до таких же керамічних виробів. Сюди входять і дзбанки (іноді з накривками). (87) Форма склянки («скляниці») — конічна, із розширенням до верху та маленькою доліпленою основою дна — була поширена у XVI—XVII ст. Сучасні склянки також ледь конічні, рідше циліндричні з прямими або більш-менш сферичними стінками. Збільшення сферичності і наявність вушка характерні для кухля і чашки. Тарелі — типологічна група дисковидного посуду, який має для стійкості дно (маленькі ніжки або ж піддон). Крім тарелів різної величини і декору до групи також входять миски, підставки, таці, розетки тощо. Пляшки — типологічна група вузькогорлого скляного посуду для зберігання міцних напоїв. До групи входять такі типи виробів: пляшка, карафка, штоф та ін. Карафка — дещо ускладнена форма пляшки, її корпус може бути циліндричний, конічний, кулястий (з витягнутою шийкою). Карафка завжди має чопик, рідше ручку і литочок для зручності наливання рідини. Штоф (давня одиниця виміру рідини, близько 1,23 л) — пласка чотиригранна посудина з короткою шийкою і вузьким горлом. Завдяки пласкій гранчастій формі, штофи зручно було вкладати у дорожні скриньки по кілька штук (для перевезення міцних напоїв). Інколи траплялися штофи восьмигран­ної та округлої форм з накладними стрічками і розписами. Плесканка (бакла­га) — теж вузькогорла посудина, відрізняється від попередніх колесоподібною формою корпуса з малими ніжками, горлом і вушками. Барильце — тип посуду, наслідуваний з бондарства. Чаші — типологічна група півсферичного скляного посуду для напоїв. Формою і призначенням походить від стародавніх керамічних, металевих і дерев'яних виробів. Кубок (келих) — струнка чаша (інколи з накривкою і вишуканим декором). Чарки — типологічна група скляного посуду для пиття меду, вина й горілки. Бу­вають різних розмірів (велика чара і маленька чарочка), форм — з ніжками або без них. Сьогодні чарка е збірним означенням стопки, шкалика, келиха, рюмки, бокала, фужера тощо. У сучасному виробництві скляного посуду зустрічається чимало предметів, які повторюють вже відомі типи виробів. Наприклад, чайники, кавники формою подібні до керамічних, цукерниці виготовляють за типами «кошиків», ваз, чаш тощо. Фігурний посуд — стародавня типологічна група скляних місткостей для зберіган­ня рідини. Такий предмет був кулястою, яйцевидною або циліндричною посуди­ною, що відповідала загальним обрисам тулуба тварини. До нього доліплювали узагальнені деталі — голову, кінцівки і, таким чином, посудина нагадувала ведмедя, барана, коня, одуда, качку, півня тощо. На Україні фігурний посуд поширився у XVII—XIX ст. Декоративно-ужиткові предмети зі скла — рід виробів, які призначені для облад­нання житла, складається з таких типологічних груп: вази, кашпо, туалетні флако­ни тощо. Найбільша типологічна група — вази — поділяється на дві підгрупи: декора­тивні та для квітів. Так само, як і в кераміці, окремим типом виступає посудина для попелу — попільничка. Дрібна пластика — невеликий рід виробів зі скла (мініатюрна декоративна скульп­тура), що самою концепцією наслідує керамічні іграшки. За тематичним спряму­ванням дрібна пластика буває анімалістична та антропоморфна. Прикраси — рід виробів з декоративного скла (біжутерія). Сюди, насамперед, відносимо різноманітні скляні намиста.
Категорія: Декоративно-прикладне мистецтво | Додав: koljan
Переглядів: 1226 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП