ЗАКОН УКРАЇНИ
Про заставу
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 25 лютого 1994 року N 4035-XII,
від 14 грудня 1994 року N 287/94-ВР,
від 14 березня 1995 року N 90/95-ВР,
від 22 грудня 1995 року N 496/95-ВР,
від 21 жовтня 1997 року N 583/97-ВР,
від 8 вересня 1998 року N 82-XIV,
від 19 жовтня 2000 року N 2056-III,
від 21 грудня 2000 року N 2181-III
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Поняття застави
Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає в силу договору чи закону.
Стаття 2. Законодавство України про заставу
Цим Законом визначаються основні положення про заставу.
Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.
Стаття 3. Застосування застави
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Стаття 4. Предмет застави
Предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.
Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.
Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.
Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.
(статтю 4 доповнено частиною шостою згідно із
Законом України від 25.02.94 р. N 4035-XII)
Стаття 5. Застава майна
Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором.
Застава майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення - варанта тощо) кредиторові.
Застава цінних паперів може здійснюватись шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальної контори чи банку.
Стаття 6. Застава майна, що перебуває у спільній власності
Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.
Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Стаття 7. Заміна предмета застави
Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя. Порядок заміни предмета застави при заставі товарів в обороті або у переробці регулюється розділом III цього Закону.
Стаття 8. Ризик випадкової загибелі предмета застави
Ризик випадкової загибелі предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Стаття 9. Володіння заставленим майном
Законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.
Стаття 10. Страхування предмета застави
Заставодержатель зобов'язаний страхувати передане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено законом чи договором.
Ломбард зобов'язаний страхувати прийняте в заставу майно за рахунок заставодавця за оцінкою, яка за згодою сторін проводилась при прийнятті майна в заставу.
Заставодавець зобов'язаний страхувати заставлене майно, яке залишається у його володінні.
При настанні страхового випадку заставодержатель має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.
Стаття 11. Сторони договору застави
Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.
Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.
З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
(статтю 11 доповнено частинами четвертою і п'ятою згідно із
Законом України від 25.02.94 р. N 4035-XII)
Стаття 12. Зміст договору застави
У договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
(частина перша статті 12 в редакції
Закону України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави.
(статтю 12 доповнено частиною другою згідно із
Законом України від 14.03.95 р. N 90/95-ВР)
Стаття 13. Форма договору застави
Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.
У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави транспортних засобів та космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів.
(частина друга статті 13 із змінами, внесеними згідно із
Законами України від 14.12.94 р. N 287/94-ВР,
від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави.
Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.
Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством.
(статтю 13 доповнено частиною п'ятою згідно із
Законом України від 21.12.2000 р. N 2181-III)
Стаття 14. Наслідки недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення
Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.
Стаття 15. Реєстрація застав
Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом.
Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна (далі - Державний реєстр), ведення якого покладається на держателя Державного реєстру застав рухомого майна.
Державний реєстр застав рухомого майна та відомості, занесені до нього, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.
Обов'язки з реєстрації та нотаріального посвідчення не поширюються на виникнення та зміну прав податкової застави, що регулюється податковим законодавством.
(статтю 15 доповнено частиною четвертою згідно із
Законом України від 21.12.2000 р. N 2181-III)
(стаття 15 в редакції
Закону України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
(попередню редакцію статті 15
відновлено у зв'язку із зміною у
Законі України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР
строку набуття чинності нової
редакції статті 15 з 1 липня 1998
року на 1 березня 1999 року згідно
із Законом України від 08.09.98 р. N 82-XIV)
(стаття 15 з 01.03.99 р. в редакції
Закону України від 21.10.1997 р. N 583/97-ВР)
Стаття 15-1. Реєстрація застав рухомого майна
Порядок ведення Державного реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Датою реєстрації застави рухомого майна вважається дата внесення відповідного запису до Державного реєстру. Запис до Державного реєстру вноситься протягом двох робочих днів з моменту подання заяви про реєстрацію застави рухомого майна.
Заява про реєстрацію застави рухомого майна повинна містити тільки такі відомості:
найменування (прізвище, ім'я та по батькові), адресу та номер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;
загальний опис предмета застави, який визначається сторонами;
підпис заявника.
Держателю Державного реєстру забороняється вимагати подання додаткової інформації, що не зазначена у цій статті, а також вимагати нотаріального посвідчення такої заяви і перевіряти її точність.
Заставодержатель або заставодавець, за заявою якого здійснюється реєстрація застави рухомого майна, за подання у заяві недостовірної інформації несе відповідальність згідно із законодавством України.
За заявою заставодержателя до Державного реєстру можуть бути внесені зміни щодо предмета застави.
Реєстрація застави рухомого майна діє з дати внесення запису до Державного реєстру до виконання забезпеченого заставою зобов'язання за умови, що заставодержатель не подасть заяву про виключення запису з Державного реєстру або винесення рішення суду (арбітражного або третейського суду) щодо недійсності забезпеченого заставою договору або договору застави. Заставодержатель може в будь-який час подати заяву про виключення запису з Державного реєстру.
Якщо заставодержатель не подав заяву про виключення запису з Державного реєстру чи продовження терміну реєстрації, відповідний запис зберігається протягом п'яти років з дати внесення запису до Державного реєстру. Заставодержатель може продовжити термін дії реєстрації застави рухомого майна в будь-який час протягом останнього року дії такої реєстрації на наступні п'ять років після закінчення попередніх п'яти років дії реєстрації.
Після виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель на письмову вимогу заставодавця протягом десяти днів зобов'язаний подати до Державного реєстру заяву про виключення з Державного реєстру запису про реєстрацію такої застави. У разі невиконання заставодержателем своїх обов'язків щодо подання заяви по виключенню запису з Державного реєстру заставодержатель відшкодовує заставодавцю збитки, спричинені таким невиконанням.
За внесення запису до Державного реєстру справляється відповідна плата, крім випадків, коли такий запис здійснюється за заявою державного органу.
Завірені держателем Державного реєстру витяги з Державного реєстру, що свідчать про внесення запису до Державного реєстру або про відсутність такого запису, надаються за запитом будь-якої фізичної або юридичної особи за відповідну плату, крім випадків, коли такий запит подається державними органами в межах їх компетенції.
Державні податкові органи України можуть подати до держателя Державного реєстру заяву про внесення запису про наявність податкових вимог до платників податків, які порушують вимоги податкового законодавства.
Держатель Державного реєстру, а також його посадові особи за порушення порядку ведення Державного реєстру, а також за надання недостовірної інформації несуть відповідальність згідно із законодавством України.
(Закон доповнено статтею 15-1 згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
(статтю 15-1 виключено у зв'язку із
зміною у Законі України від 21.10.97 р.
N 583/97-ВР строку набуття чинності
статті 15-1 з 1 липня 1998 року на
1 березня 1999 року згідно із Законом
України від 08.09.98 р. N 82-XIV)
(Закон доповнено статтею 15-1 з 01.03.99 р. згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
Стаття 16. Момент виникнення права застави
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.
У разі коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.
(статтю 16 доповнено частиною другою згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
(частину 2 статті 16 виключено у зв'язку
із зміною у Законі України від 21.10.97 р.
N 583/97-ВР строку набуття чинності
частини 2 статті 16 з 1 липня 1998 року
на 1 березня 1999 року згідно із Законом
України від 08.09.98 р. N 82-XIV)
(статтю 16 доповнено частиною другою з 01.03.99 р. згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
Стаття 17. Право розпорядження заставленим майном
Заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою.
Стаття 18. Наступні застави заставленого майна
Наступні застави вже заставленого майна допускаються в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави.
Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу.
Вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного забезпечення вимог попередніх заставодержателів, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
(частину третю статті 18 доповнено згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
(попередню редакцію частини 3 статті 18
відновлено у зв'язку із зміною у
Законі України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР
строку набуття чинності нової редакції
частини 3 статті 18 з 1 липня 1998
року на 1 березня 1999 року згідно із
Законом України від 08.09.98 р. N 82-XIV)
(частину 3 статті 18 змінено з 01.03.99 р. згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
Заставодавець зобов'язаний повідомити кожного із заставодержателів про всі попередні застави, а також про характер та розмір забезпечених цими заставами зобов'язань. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-якого з його заставодержателів внаслідок невиконання ним цього зобов'язання.
Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі застав одного і того ж майна, що зареєстровані в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі дати реєстрації застави та дати реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.
(статтю 18 доповнено частиною п'ятою згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
(частину 5 статті 18 виключено у зв'язку
із зміною у Законі України від 21.10.97 р.
N 583/97-ВР строку набуття чинності
частини 5 статті 18 з 1 липня 1998 року
на 1 березня 1999 року згідно із Законом
України від 08.09.98 р. N 82-XIV)
(статтю 18 доповнено з 01.03.99 р. частиною п'ятою згідно із
Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР)
