Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт
До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).
Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.10.87 р. N 4841-XI;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)
Стаття 64. Необхідність одержання дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт
Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X)
Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.
(Із змінами, внесеними згідно з Постановою
Верховної Ради УРСР від 04.07.91 р. N 1292-XII)
ГЛАВА V
ЧАС ВІДПОЧИНКУ
Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X)
Стаття 67. Вихідні дні
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;
законами України від 27.01.95 р. N 35/95-ВР,
від 26.12.97 р. N 785/97-ВР,
від 08.04.99 р. N 576-XIV)
Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях,
пов'язаних з обслуговуванням населення
На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та інші), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X)
Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах,
в установах, організаціях
На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом, за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X)
Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.
Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок
застосування такої роботи
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:
1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,
від 24.01.83 р. N 4617-X;
Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)
Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день
Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,
у редакції Указу Президії Верховної Ради Української РСР
від 27.05.88 р. N 5938-XI)
Стаття 73. Святкові і неробочі дні
Встановити такі святкові дні:
1 січня - Новий рік;
7 січня - Різдво Христове;
8 березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня - День Перемоги;
28 червня - День Конституції України;
24 серпня - День незалежності України;
Абзац дев'ятий частини першої статті 73 виключено.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
7 січня - Різдво Христове;
один день (неділя) - Пасха (Великдень);
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.
Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X;
законами Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII,
від 18.06.91 р. N 1205-XII;
законами України від 05.06.92 р. N 2417-XII,
від 28.06.96 р. N 256/96-ВР,
від 01.02.2000 р. N 1421-XIV)
Стаття 74. Щорічні відпустки
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
(У редакції Закону України
від 18.09.98 р. N 117-XIV)
Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
(Із змінами, внесеними згідно із Законом
Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII,
у редакції Закону України від 18.09.98 р. N 117-XIV)
Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість
Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
2) за особливий характер праці;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.
(У редакції Закону України
від 18.09.98 р. N 117-XIV)
Стаття 77. Творча відпустка
Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 03.09.87 р. N 4534-XI;
Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР;
у редакції Закону України від 18.09.98 р. N 117-XIV)
Стаття 78. Невключення днів тимчасової непрацездатності до щорічних відпусток
Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, до щорічних відпусток не включаються.
(У редакції Закону України
від 18.09.98 р. N 117-XIV)
Стаття 79. Порядок і умови надання щорічних відпусток. Відкликання з відпустки
Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
у редакції Закону України від 18.09.98 р. N 117-XIV)
Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки
Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X,
від 19.05.89 р. N 7543-XI;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
у редакції Закону України від 18.09.98 р. N 117-XIV)
