Шпаргалка
1.Механізм регулювання МЕВ
Регулювання МЕВ у сучасних умовах здійснюється на основі міжнародних договорів, рішень міждержавних економічних конференцій, міжнародних звичаїв та рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин, і частиною механізму регулювання цих відносин.
Об'єктивна необхідність у регулюванні зовнішньоекономічних зв'язків між країнами випливає із зростаючої взаємозалежності національних економік; неузгодженості національних законодавств різних країн, що потребує створення такого механізму регулювання міжнародних економічних відносин, який би забезпечував збалансовану координацію національних правових режимів.
Механізм регулювання міжнародних економічних відносин має два взаємопов'язані рівні: національний та міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів, інституційно-правових структур, інструментів та методів управління
Елементами регулювання міжнародних економічних відносин є:
— принципи управління як фундаментальні правила, що характеризують певну «ідеологію» підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;
— інституційно-правові структури як сукупність міжнародних та національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва;
— інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.
2 Координація економічних дій в МЕВ: об’єкти, види
Координація економічних дій — це процес погодження певних параметрів національних економічних політик з метою регулювального впливу на світогосподарські, регіональні чи функціональні зв'язки. Об’єкти координації:
— цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованих цілей);
— інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);
— інструменти економічної політики;
— час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.
Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація може бути :
Двостороння (білатеральна) координація включає угоди та домовленості між двома суб'єктами МЕВ, які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.
Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб'єктами з різних країн.
Залежно від засобів здійснення:
Дискретна координація — це узгодження, яке досягається шляхом так званих дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи, інструменти, методи для досягнення належної єдності дій.
Інституціональна координація — це погодження, яке виробляється на підставі визначеного інституту, тобто з використанням встановлених уже законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур. Отже, в поняття «міжнародні
інститути» входять дві складові:
1) організаційні структури, тобто самі міжнародні організації,
установи, конференції тощо;
2) сукупність законів, норм, правил, угод та ін.
При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм
3 Місце міжн. орган. в міжн бізнесі
Серед суб'єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є, зрозуміло, держави (уряди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал методів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені. Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного розвитку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники які є різними у різних країнах та регіонах.
І — Потоки (товари, послуги, інформація, фінансові й трудові ресурси);
II — Внутрішні обмежники (національне середовище фірми);
III — Міжнародні обмежники (міжнародне середовище);
IV — Міжнародні організації.
Місце міжнародних організацій у міжнародному бізнесі
Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично були першопричиною розвитку міжнародних організацій
4 Історія виникнення та етапи розвитку МОрг
Перші міжнародні міжурядові організації з'явилися порівняно недавно — у середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес. Можна виокремити п'ять стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:
1. Епоха рабовласницьких держав.
2. Період феодальної роздробленості.
3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та формування світового ринку.
4. Період між Першою та Другою світовими війнами.
5 Сучасний етап.
Епоха рабовласницьких держав. IV—VI ст. до н.е. у в Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів: союзи держав, які мали спільні військово-політичні цілі і релігійно-політичні союзи племен та міст.
Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання ворогуючих держав формувалися під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога, почали з'являтися торговельні союзи.
Третій етап появою цілої низки організацій, яким були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін. Зростання кількості МО з середини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортні мережі, фінансів, міжнародної торгівлі
Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою компетенцією — Ліги Націй. Створена в 1919р, триває створення функціональних та галузевих організацій; кількість організацій збільшилася втричі
Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року:збільшення впливу МО на міжнародне життя; посилення ролі недержавних організацій; поява універсальної організації глобального типу-ООН, розширення сфери діяльності МО; збільшення кількості організацій, тощо
5 Основні риси сучасного етапу розвитку МО
Перші міжнародні міжурядові організації з'явилися порівняно недавно — у середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес. Можна виокремити п'ять стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:
1. Епоха рабовласницьких держав.
2. Період феодальної роздробленості.
3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та формування світового ринку.
4. Період між Першою та Другою світовими війнами.
5 Сучасний етап.
Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року. Йому
властиві такі риси:
— збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне
життя, зокрема економічне;
— посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій);
— поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної організації глобального типу — Організації Об'єднаних Націй;
— утворення інших функціональних організацій глобального
типу — Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;
— формування мережі міжнародних організацій наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;
— посилення позиції 00Н завдяки створенню системи «спеціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;
— розширення сфери діяльності міжнародних організацій;
— значне збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних і міжнародних організацій.
6 Підходи до визначення поняття МО. Критерії віднесення орган. до категорії „міжнародна”
Стосовно сутності міжнародної організації існують два підходи: звужений (інституціональний) та розширений. Відповідно до першого трактування міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).
Належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:
—об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних
та фізичних осіб);
— погоджені, спільні, постійні цілі;
—наявність міжнародного установчого документа;
—постійні організаційні інституції;
— політико-організаційні норми; .
— юридична рівність учасників;
— відповідність цілей створення та діяльності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.
При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.
Відповідно до другого підходу міжнародна організація — це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.
7 Види МО,об’єднані в західній літ-ре терміном „М інститути”,спільні і відмінні риси
В західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститут» у трьох значеннях:
— міжнародної конференції (конгресу);
— міжнародної комісії (комітету);
— міжнародної організації.
Усі ці установи, безумовно, мають родову спільність: міжнародна сфера діяльності, міжнародний характер компетенції та відповідний механізм здійснення регулювання міжнародних відносин. А відрізняються вони своїм місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні конференції та міжнародні комісії, як правило, не є суб'єктами міжнародного права,
а міжнародні організації — так.
Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб'єктності. Робота конференцій будується згідно з власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними структурами.
Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний характер, вони створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж конференції, схожі на міжнародні організації.
Міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).
8 Міжнародні конференції та їх класифікація
В західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститут» у трьох значеннях:
— міжнародної конференції (конгресу);
— міжнародної комісії (комітету);
— міжнародної організації.
Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб'єктності. Робота конференцій будується згідно з власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними структурами.
Сучасні міжнародні конференції можна класифікувати за складом учасників, за географічним охопленням, цілями, рівнем і термінами скликання, тощо
1) за складом учасників: міжурядові, неурядові, змішані 2) за географічним охопленням: глобальні, регіональні 3) за цілями скликання: для обміну думками, обговорення проблем та вироблення спільної заяви, підготовки або прийняття договору. 4) за рівнем скликання: на найвищому рівні, на рівні міністрів закордонних справ,на рівні офіційних осіб-керівників делегацій 5)за термінами скликання: спеціальні, регулярні, періодичні
9. Типи МО і їх особливості.
Членство держав: Міжнар. міждержавні о-ції- об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійнодіючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжн. права.; Міжнар. недержавні о-ції –організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політ., економ., ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних громадських угрупувань з різних країн.; Змішані о-ції (Міжн. Орг. Праці, Інтерпол).
Географічне охоплення: Глобальні- о-ції членами яких є представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів; Регіональні- о-ції, в роботі яких беруть участь велика к-сть представників певного регіону; Субрегіональні- о-ції, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів(ОЧЕС).
Компетенція(функціональне охоплення, спрямованість):Універсальні- о-ції, які охоплюють широке коло відносин між членами(екон., політ., культ. тощо); це багатоцільові установи; Спеціальні- о-ції, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі(напр. праці, охор. здоров’я) або охоплюють певний напрям діяльності(політику, науку,релігію тощо).
Характер повноважень:Міжнародні- це утворення конфедеративного типу. Конфедерація –форма держ. устою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для кооординації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи; Наднаціональні- утворення федеративного типу. Федерація- форма держ. устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем(можливість зобов’язати членів виконувати прийняті більшістю голосів рішення, навіть без їх згоди)
Характер діяльності: Регулювальні о-ції; Контрольні о-ції; Координаційно-інформаційні о-ції; Консультативні о-ції.
Період функціонування: Тимчасові- багато МО засновано на угодах строком на 10-20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою о-ції; Постійно діючі.
Порядок вступу до о-ції: Відкриті- членом може стати будь-яка держава; Закриті-новий член приймається лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання деяких інших умов.
10. Право міжнародних орг-цій(МО), його види і суть.
Міжурядові орг-ції, так само як і держави, є суб’єктами міжн. публ. права. Право міжн. орг-ції.- органічно взаємопов’язаний комплекс правових принципів та норм, які забезпечують існування та діяльність орг-ції. Обов’язок членів орг-цій дотримуватись відповідних норм обумовлених фактом членства в орг-ції. Невиконання окремих норм права орг-ції передбачає застосування санкцій. Джерелами права МО є:
- Статути та угоди про їх створення;
- Домовленості щодо регламенту, правил процедури;
- Окремі акти, які встановлюють статус персоналу;
- Домовленості з урядами країн перебування;
- Угоди з іншими МО.
Право МО можна умовно поділити на 3 групи:
1.“Внутрішнє право”(“власне право”)- норми, які регламентують діяльність самих МО, визначають хар-р ф-цій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інш. питань. Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу та виходу з о-ції; організаційну структуру; ф-ції, права та обов’язки органів різного рівня; порядок методи та технічні прийоми прийняття рішень; документообіг та інш. З поняттям статусу персоналу пов’язані пит. щодо правового статусу персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії, привілеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині внутр.режиму о-ції стосуються умов акредитації та статусу персоналу. Фін. пит. “внутр. права” стосуються джерел формування бюджету, методології розрахунків розмірів внесків членів о-ції, напрямки використання бюджету, порядок прийняття рішень з фін. пит.тощо.
2. “Зовнішнє право”-норми, які фіксують місце МО в заг. системі міжн. відносин: правовий інструмент, за допомогою якого МО забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв ’язки з державами та іншими міжн. та національними о-ціями. Відносини з інш. міжнародними інститутами стосуються різноманітних організаційних, фін., політичних, правових питань, передбачених статутами МО та пізнішими угодами та домовленостями. Відносини з країною перебування стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організаціїї в цілому. Питання міжн. приватного права: придбання нерухомості та рухомого майна, отримання власності та матеріальних цінностей від інших МО-цій; укладання контрактів на здійснення робіт, оренду транспортних засобів; відкриття та використання рахунків у банках, отримання позичок; участь у судових справах тощо.
3. Частиною правових норм, що становлять правову основу діяльності МО, можуть бути норми, які забезпечують участь деяких о-цій у процесі міжнародної правотворчості (напр. ООН).
11. “Внутрішнє”право МО.
Право МО можна умовно поділити на 3 групи: “Внутрішнє право”(“власне право”), “Зовнішнє право”та норми, які забезпечують участь деяких о-цій у процесі міжнародної правотворчості. “Внутрішнє право”(“власне право”)- норми, які регламентують діяльність самих МО, визначають хар-р ф-цій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інш. питань. Коло питань “внутрішнього права”:правила процедури, статус персоналу, угоди з урядом країни перебування, фінансові питання. Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу та виходу з о-ції; організаційну структуру; ф-ції, права та обов’язки органів різного рівня; порядок методи та технічні прийоми прийняття рішень; документообіг та інш. З поняттям статусу персоналу пов’язані пит. щодо правового статусу персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії, привілеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині внутр.режиму о-ції стосуються умов акредитації та статусу персоналу. Фін. пит. “внутр. права” стосуються джерел формування бюджету, методології розрахунків розмірів внесків членів о-ції, напрямки використання бюджету, порядок прийняття рішень з фін. пит.тощо.
