Приймається закон про примусове картелювання, створюється сім промислових груп: промислова. енергетична, реміснича, торговельна, банківська, страхова, транспортна. Що стосується аграрного сектора, то ухвалюється закон про спадкові двори, який сприяв зміцненню заможних селянських господарств — гросбауерських. У 1935 р. приймається закон про оборону імперії, запроваджується загальна воїнська повинність. Усупереч міжнародним угодам починає швидко зростати німецька армія. Зростає державне втручання, причому не лише непряме, а й пряме. У 1936 р. приймається чотирирічний план мобілізації ресурсів, спрямований на нагромадження стратегічних ресурсів та валюти, вивіз якої був фактично заборонений. У результаті такої політики вже через рік у Німеччині ліквідовано безробіття, показники економічного зростання, особливо в галузях важкої промисловості (воєнне виробництво), різко пішли вгору. Отже, така модель виходу з кризи давала моментальний позитивний ефект. Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон'юнктура.
41. Становлення Радянської системи , „Воєнний комунізм” і реалізація в українських землях.
В умовах збройної боротьби більшовицька партія форсувала реалізацію положень своєї програми щодо заміни ринкової економіки безтоварним, тобто комуністичним виробництвом, яким керу-ють із одного центру.
Ця економічна політика дістала назву політики «воєнного комунізму» і означала воєнну диктатуру з широким застосуванням примусових заходів у господарстві.
Головним заходом «воєнного комунізму» стала продрозкладка. за якою селяни повинні були здавати всі «надлишки» продовольства (за винятком необхідного для життя мінімуму). Зібране продовольство надходило у розпорядження Наркомпроду для нормованого прямого розподілу між населенням міст. Це обумовило ще одну ознаку „воєнного комунізму” — так звану «хлібну монополію», або виключне право держави на реалізацію основних продуктів харчування. У промисловості «воєнний комунізм» означав повну націоналізацію з жорсткою централізацією управління. В Україні послідовним перехід до політики «воєнного комунізму» почався з відновлення радянської влади на початку І9І9 р. Тут відразу ж розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту зв'язку, промисловості. Насамперед націоналізованими оголошувалися великі підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості. Надзвичайно важливим завданням радянської влади в Україні була реалізація аграрної програми, в основу якої було покладено Декрет про землю, прийнятий 26 жовтня 1917 р, а яким проголошувалася націоналізація всіх земель та конфіскація поміщицьких, церковних, монастирських і удільних земель (так званих земель нетрудового користування) з наступним перерозподілом їх між селянами. На принципах «воєнного комунізму» будувалася в 1919 р. і продовольча справа в Україні. Як і в Радянській Росії, на території України оголошувалася державна монополія на найважливіші продукти харчування; запроваджувалася продрозкладка.
42. Перегляд основних положень Радянської господарської системи на початку 20-х років.
Навесні 1921 р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена новою економічною політикою (НЕП). Проте треба зразу ж зазначити, що в момент створення нова економічна політика не становила собою чітку програму переходу до товарно-грошових відносин, ринку, тим більше госпрозрахункового чи ринкового соціалізму. Офіційно з'їзд прийняв рішення про заміну розкладки як способу державних заготівель продовольства, сировини і фуражу натуральним податком. Резолюція з'їзду була законодавчо закріплена декретом ВЦВК від 21 березня 1921 р. Згідно з законом допускалася свобода торгівлі в рамках місцевого обороту і паралельно з нею обмін надлишків селянської продукції на товари промисловості й сільськогосподарського виробництва. Запроваджений замість відміненої продрозкладки продподаток був значно меншим за останню за розмірами. Доводився продовольчий податок до селян заздалегідь, до початку польових ро-біт Після виконання поставок з податку в селянських господарствах залишалася значна частина виробленого продукту, яким селяни могли розпоряджатися за власним розсудом. Товарообмінні операції, які організовувала споживча кооперація, так і не вийшла із зародкового стану. Поступово під тиском селян товарообмін за допомогою грошей почали здійснювати і державно-кооперативні збуто-постачальні структури. Враховуючи такі факти, фінансова комісія РПО в червні 1921 р. запропонувала застосувати грошову форму розрахунків між державою і приватними господарствами. Раднарком прийняв 9 серпня 1921 р. «Наказ про проведення в життя основ нової економічної політики», яким дозволяв там, де це можливо і вигідно, перехід до грошової форми обміну. Таким чином, партія і вищі державні органи влади змушені були відійти від повного відкидання та стримування розвитку товарно-грошових відносин до безпосереднього регулювання торгівлі й грошового обігу.
43. Відмова від ринкових відносин і повернення до командно – адміністративних методів.
Партгоспноменклатура знайшла вихід у здійсненні нової націоналізації приватного сектора, в перетворенні багатомільйонного селянства у внутрішню колонію пролетарської держави, з якої брали данину (на основі різниці цін на промислові товари і сільськогосподарські продукти), створенні системи директивного планування, широкого застосування примусової праці засуджених, «соціалістичного змагання».
Становлення системи планів, розробка й уточнення функції поточного і перспективного планування пройшли в 20-ті роки складний шлях. В різних відомствах і республіках, розробляючи перші перспективні плани, установлювали семи-, п'яти-, трьох- і дворічні строки. Держ-план Союзу РСР дотримувався п'ятирічних строків. Перші народногосподарські плани, що охоплювали річний період, одержали назву «контрольних цифр». В ході складання контрольних цифр радянські планові органи фактично відмовились від індикативного планування на користь директивного.
44. Радянська індустріалізація і проблеми підготовки планів і шляхи фінансування.
Разом з широким використанням примусової праці, партійно-державна номенклатура розробила і здійснила заходи, спрямовані і на виконання показників п'ятирічних планів на основі підвищення ефективності суспільного виробництва. Зокрема певну роль У підвищенні продуктивності праці зіграло здійснення програми з підготовки кваліфікованих кадрів та розгортання «соціалістичного змагання». Останнє, при всіх своїх вадах, сприяло підвищенню трудової активності працюючих, особливо з появою у підприємств та організацій певних можливостей для матеріального за-охочення переможців змагання.
В цілому ж новий суспільний лад не забезпечував вищу продуктивність праці порівняно з провідними капіталістичними країнами. Внаслідок заміни змішаної економіки командно-репресивною, форсування індустріалізації, здійснення суцільної колективізації тощо конгломерату радянських республік удалося наблизитися до Заходу тільки за рівнем розвитку воєнно-промислового комплексу.
45.Підсумки промислового розвитку українських земель в довоєнних п’ятирічках.
Перші народногосподарські плани, що охоплювали річний період, одержали назву «контрольних цифр», їх основна ідея поля-гала в тому, щоб об'єднати в єдиному плані господарське проектування окремих державних відомств і держбюджет, а також передбачати напрямки розвитку стихійних процесів господарського життя країни в умовах функціонування багатоукладної економіки. Перехід до п'ятирічного директивного планування обумовив створення нової організаційної структури, а саме — ієрархічної адміністративної системи управління, з жорстким рівнем централізації.
За роки довоєнних п'ятирічок в республіці здійснювалося велике будівництво на основі освоєння капітальних вкладень. У результаті введення в дію нових підприємств, реконструкції старих у промисловості безперервно збільшувався обсяг основних фондів.
У роки довоєнних п'ятирічок мало що змінилося й у розміщенні промислових об'єктів на території України.
Стосовно ж сільського господарства, то тут ситуація була значно складнішою. Як відомо, аграрний сектор стає фактичним донором промисловості, особливо на початку 30-х років. З нього фактично за безцінь забирали хліб та сировину, шляхом організованого набору і принадами міського життя заманювали селян на новобудовані фабрики й заводи. Д\же суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективізація сільського господарства.
46. Колективізація , причини та наслідки.
Першим кроком до суцільної колективізації повинен був стати перший п'ятирічний план, за яким колективізації на добровільних засадах підлягало до 20% селянських господарств, а в Україні — 30%. Але криза хлібозаготівель 1927/28 р., необхідність застосування надзвичайних заходів для вилучення хліба стали поштовхом для прискорення суцільної колективізації, необхідність якої Й. Сталін обгрунтував у статті «Рік великого перелому» (листопад 1929 р.), у якій стверджувалося, що широкі верстви селянства цілком готові до вступу на шлях колективного господарювання, а також підкреслювалася необхідність рішучого наступу на куркульство. Слід зауважити, що темпи реальної колективізації значно перевищували планові, але досягалися вони виключно насильницькими методами. Так. в Україні місцеве керівництво приймає рішення про необхідність завершення колективізації в деяких районах вже до осені 1930 р. 1 якщо на ЗО січня 1930 р. у республіці колективізовано 15,4% господарств, то на 1 березня 1930 р. — вже 62.8%. Живий і мертвий реманент, велика рогата худоба, птиця — все ставало власністю колгоспу, його «неділимим фондом».
Зрозуміло, що такі методи колективізації викликали шалений опір селянства, але виступи селянства придушувалися з допомогою регулярних частин Червоної Армії. Одночасно з колективізацією відбувалося розкуркулення. унаслідок якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих з родинами, дітьми та старими висилали у дальні необжиті місця, направляли на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи всіх політичних та громадянських прав. Винищення, худоби, повна дезорганізація роботи в колгоспах, репресії відносно куркулів, різке зростання обсягів продовольства, що вивозилося з села, призвели до найстрашнішого голодомору 1932—1933 рр. Завершення колективізації припадає на 1937 р., коли колгоспи України об'єднали 96.1% селянських господарств та 99,7% посівних площ.
47. Наслідки другої світової війни для України.
Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 205 млрд крб, — яка вп'ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну цифру — майже 1,2 трлн крб.
Катастрофічне знизилось промислове виробництво республіки. У 1945 р. в республіці було видобуто лише 36% вугілля, вироблено до 20% електроенергії, 17% чавуну (порівняно з рівнем 1940р.). Величезна кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення елементарних потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялися практично зовсім.
Надзвичайно тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Це призвело до залучення на важку, малокваліфіковану працю, зокрема у вугільну та металургійну промисловість жінок.
48. Етапи відбудови економічного потенціалу України та його основні напрямки.
В умовах переходу від війни до мирного будівництва постали питання про шляхи подальшого розвитку економіки країни, про її структуру та систему управління. Сталінським планом остаточно оформлювалося суспільство, в якому було ліквідовано ринкові відносини, а людина повністю підпорядковувалася політико-адміністративній владі. Ця цілісна модель охоплювала як промисловість, так і сільське господарство. В цих умовах уряд знов (як і в довоєнні роки) переходить до розширення застосування примусової праці. В цих умовах відбудова промисловості була найважливішим завданням. На відродження промисловості України було спрямовано величезні матеріальні та трудові ресурси, сюди направляли механізми, обладнання, верстати, технологічні лінії, які СРСР отримував як репарації з Німеччини, в основному у вугільну промисловість, машинобудування, електроенергетику. Більшість виділених коштів спрямовувалася на відродження Донбасу. Серед пріоритетних галузей народного господарства була й електроенергетика, їй першочергово виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси, транспорт. Досить успішно йде і відродження металургійної промисловості: з виплавки чавуну та сталі в кінці п'ятирічки Україна вийшла на рівень 93—95% довоєнного виробництва. Машинобудування в Україні відбудовувалося також досить швидкими темпами. Значно повільнішими темпами йшла відбудова сільського господарства. Ситуація ще більше погіршувалася тим, що початок відбудови збігся з вкрай важким явищем — голодом 1946—1947рр.
У 1945 р. приймаються постанови щодо відбудови народного господарства західноукраїнських областей. У цих документах визначався курс на реконструкцію та розвиток традиційних для регіону галузей промисловості (нафтовидобувної, газової та ін.) і на створення нових (машинобудування, приладобудування, металообробка тощо).
49. Економічні наслідки другої світової війни для світового господарства.
Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою XX сторіччя. У неї було втягнуто понад 60 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви перевищили 50 млн осіб; було знищено національне багатство на 316 млрд дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно виснаженими. Руйнування зачепили не лише Європу, а й Північну Африку, Далекий Схід та Південно-Східну Азію. Дуже постраждав світовий транспорт: зруйновано мости, залізничні колії, численні порти. Не вистачало й рухомого складу залізниць, істотно скоротився торговельний флот. За роки війни значно знизився життєвий рівень, що призвело до високої смертності населення. Безумовно, завершення війни принесло певні позитивні зміни, проте через падіння рівня продуктивності праці та інших негативних явищ (недовантаження обладнання, неефективне використання земельних ресурсів тощо) бідність залишалася надзвичайно поширеним явищем у по-воєнному світі. Надзвичайно негативним чинником став підрив національних валют. Країни, які воювали, фінансували свої видатки за рахунок збільшення кількості паперових грошей та емісії державних позик. Відразу після війни ситуація ще більше погіршилася, адже в країнах, які звільнилися від окупації, фінансували відбудову власного господарства також за рахунок випуску нових грошей та додаткових позик. Все це призводило до зростання інфляційних явищ.
50. План Маршала і його роль у відбудові господарства західноєвропейських країн.
У червні 1947 р. держсекретар СІЛА генерал Дж. Маршалл. виступаючи у Гарварді, запропонував план допомоги європейським державам, до якого входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері. За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.)
16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі
17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз.
Радянському Союзові також запропонували взяти участь у плані Маршалла. Цілком ймовірно, що за умови участі СРСР у цьому плані, вплив США в Європі посилився б меншою мірою, а відбудова народного господарства в країні відбулася б більш успішно та менш болюче. Але керівництво СРСР (як на це і розраховували американські політики) не лише саме відмовилося від допомоги, а й заборонило брати в ньому участь східно-європейським країнам . План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей:
— економіка країн Західної Європи була відбудована;
— європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість;
— вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було послаблено;
— США отримали надзвичайно великий ринок збуту;
— було відбудовано і зміцнено європейський середній клас. існування якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого розвитку.
51. Основні тенденції післявоєнного економічного розвитку в США .
Сполучені Штати Америки у перші ж повоєнні роки зуміли швидко та ефективно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції. У 1948 р. було збільшено мінімальну заробітну плату, прийнято програму будівництва дешевого житла. Досить важливу роль у політиці уряду США в 40-ві роки відіграли початок «холодної війни» та план Маршалла. За рахунок прибутків від воєнних замовлень було переобладнано підприємства, збільшено зайнятість, піднято заробітну плату. Війна в Кореї, яка розпочалася у 1950 р., дала змогу ще збільшити воєнні видатки, що також забезпечувало зайнятість населення, але піднесення економіки, обумовлене цією війною, виявилося нетривалим. Уряд був змушений скоротити золоті та валютні резерви, збільшити внутрішній борг, скоротити соціальні витрати тощо. У результаті економіка США втрачає динамізм, на деяких напрямках на початку 60-х років стало помітним відставання. Досить вагомим чинником, який обумовив уповільнення темпів економічного зростання в економіці США, став розпад колоніальної системи, в результаті якого утворюється досить місткий ринок для американських капіталів. Негативним фак-тором для економіки США стало й утворення двох нових промислових центрів у світовій економіці — західноєвропейського на чолі з ФРН та азіатського на чолі з Японією.
52. Особливості відновлювальних процесів і економічного розвитку Західної Німеччини.
Економіка західної частини країни, яка у 1949 р. перетворилася у ФРН, розвивалася відповідно до розробленої міністром економіки Баварії, а потім і ФРН професором Л. Ерхардом концепції «соціального ринкового господарства», що спиралася на традиції німецького народу. Вона включала зосередження народного господарства на збільшенні виробництва та доходу, широке використання конкуренції та підприємництва як незамінної сили господарської динаміки, конкурентоспроможності та суспільного процвітання. У 1948 р. проводяться: грошова реформа, яка дала змогу звільнитися від величезної маси знецінених грошей; цінова реформа, завдяки якій відпускаються ціни і відміняється регулювання цін та розподілу податкова реформа, що захистила права споживача та забезпечила свободу підприємництва. Уже в 1954 р. на третину було перевищено рівень довоєнного виробництва, а до середини 50-х років ФРН вийшла на друге місце в світі після США за рівнем золотих запасів. Ставши провідною країною Західної Європи, ФРН випередила у господарському розвитку своїх минулих переможців. Саме ФРН є фактичним ініціатором створення «Спільного ринку».
53. Економіка Англії в післявоєнний період : основні положення економічної політики лейбористів
Великобританія вийшла переможницею у Другій світовій війні, але втрати її були надзвичайно великими. Економіка потребу-вала кардинальних заходів для виводу її з кризового стану. У липні 1945 р., після перемоги на виборах, до влади приходить лейбористський уряд на чолі з К. Еттлі, який розпочав реформи, спрямовані на перехід до «демократичного соціалізму». з метою підтриманням повної зайнятості, проводиться часткова націоналізація базових галузей економіки — енергетики, транспорту, кам'яновугільної та сталеливарної промисловості, а також інфраструктури. До кінця 40-х років більше 20% британської промисловості опинилося під безпосереднім контролем держави. Власникам націоналізованих підприємств сплачувалася компенсація. Досить важливими були заходи уряду лейбористів щодо підтримання фунта стерлінгів шляхом установлення так званої «політики економії» та досягнення рівноваги платіжного балансу, які. На жаль, виявилися недостатньо ефективними. Економічні труднощі зросли з початком розпаду Британської колоніальної імперії, адже країна втратила традиційні джерела сировини та ринки збуту.
54. Економічні наслідки поразки Японії в Другій світовій війні, причини її економічного підйому в 50-60-ті роки 20-го століття.
Що стосується Японії, то її повоєнний розвиток був якнайтісніше пов'язаний із новими світовими реаліями. Японія змушена була пристосовуватися до нової структури світового господарства, розвивати зовсім нові для себе галузі. Стрімка торговельна експансія Японії досить швидко набрала глобального характеру, японська продукція почала успішно долати конкуренцію інших країн. Усе це досить позитивно впливає на економічну ситуацію в країні, виводить її у 50—60-ті роки в число найрозвинутіших країн світу. Уже у другій половині 40-х років в Японії розробляється система заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму до лібералізації господарської системи та запуску механізму вільної конкуренції, яка вилилася у цілу низку реформ, що створили передумови для успішного розвитку економіки країни. Насамперед це аграрна реформа, що сприяла значному розширенню внутрішнього ринку: демонополізація промисловості шляхом розпуску «дзайбацу» (вертикальних концернів-холдингів). реформа трудового законодавства і, нарешті, реформа середньої школи, яка дала Японії найкваліфікованішу та найдешевшу у світі робочу силу.
