ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Соціологія » Історія соціології

Расово-антропологічна школа (Ж. А. Гобіно, О. Аммон, Ж. В. Ляпуж, X. С. Чемберлен)
В руслі натуралістичного напряму соціології XIX ст. виникає расово-антропологічна школа. її представники використовують методологію цього напряму, зокрема редукціонізм, абсолютизують або свідомо перекручують окремі дані з різних галузей знання. Тут можна віднайти принципи ор-ганіцизму, соціального дарвінізму, дані антропології, соціальної психології і т. д. Та це ні в якому разі не змінює її антинаукового і соціально реакційного значення, оскільки в основі цієї школи лежить расизм.
Расово-антропологічна школа в соціології виникає не стільки як намагання наукового осмислення проблеми людських рас, скільки як спроба використати науку для ідеологічного обгрунтування расизму. Умовно тут можна виділити два напрями. Перший пов'язаний зі спробами розкриття глобальних рушійних сил розвитку всесвітньої історії (А. Гобіно), другий обмежується аналізом більш локальних

7*

195

процесів (в основному в межах Європи) і виходить із со-ціал-дарвіністського розуміння законів природного відбору та боротьби за існування; він орієнтується здебільшого на перекручене витлумачення антропологічних даних науки про раси — фізичної антропології, яка в XIX ст. ще тільки формувалася (О. Аммон, Ж- Ляпуж, X. Чемберлен). Цей напрям ще називають антропосоціологією, яку не Слід ототожнювати із соціальною антропологією та соціально-антропологічним напрямом у сучасній німецькій соціології.
Концепції расово-антропологічної школи однозначно й рішуче осуджені й відкинуті наукою, і тому її вивчення має скоріше не наукові, а моральні міркування: якщо «класичний» расизм виходив з постулату особливої ролі і місії білої раси, то з другої половини XX ст. трапляються випадки «чорного» і «жовтого» расизму, та й рецидиви «білого» ще далеко не подолані.
Попри численні відмінності між концепціями цієї школи, всі вони базуються на спільних принципах. Це — визнання расового фактора як визначального в історичному процесі, проголошення біологічної і культурної відмінності рас, намагання довести існування ієрархії рас з визнанням «вищих» і «нижчих», проведення ідеології та практики боротьби за збереження «чистоти» «вищої» раси та проти змішування рас як головної причини фізичної та культурної деградації суспільства.
Одним з основоположників расово-антропологічної школи в соціології був французький філософ, письменник, дипломат Жозеф Артюр де Гобіно (1816—1882), автор чотиритомної праці «Нариси про нерівність людських рас» (1853— 1855). .
Гобіно вбачає головні причини розвитку суспільства в расових особливостях народів, оскільки соціальні інститути, культура, на його думку, походять з расових, біологічних джерел. При цьому чистота раси розглядається як головна причина розвитку цивілізації. Чим раса чистіша біологічно, тим значнішими є її природжені здібності і тим інтенсивніше вона історично розвивається.
Змішування рас Гобіно розглядає як суперечливий процес: з одного боку, воно стає причиною виникнення цивілізацій, а з іншого — причиною їх загибелі. Завжди з появою нової цивілізації у інших рас обов'язковим чинником її становлення є елемент присутності (змішування) білаї раси.
Цивілізація може успішно розвиватися лише тоді, коли на чолі її стає біла раса. Гобіно розглядає її як «історичну расу», якій природжено притаманні монополія на розум,
196

фізичну силу та красу. Високорозвинений інтелект, енергійність, надзвичайно велика здатність внутрішньої і зовнішньої організації, почуття гумору, хоробрість, мужність, войовничість— усе це перетворює білу расу в провідний елемент розвитку цивілізацій. Проте і сама біла раса неоднорідна. Частина її змішалася з чорною та жовтою расами («хаміти» та «семіти»), а найбільш «пихата» частина білої раси представлена «яфетидами», з якої Гобіно виділяє сімейство «арійців» — расу володарів, що завдяки жорстокій ієрархії зберегла свою прадавню расову чистоту.
Представники жовтої раси, за характеристикою Гобіно, відзначаються середнім зростом, темним волоссям, витримкою, відсутністю ідеалізму і фантазії, їм не притаманні високі поривання та героїчні вчинки; вони переповнені утилітаризмом і характеризуються як «раса природжених купців».
Чорну расу, яку Гобіно характеризує як «жіночу», він наділяє такими рисами, як чуттєвість, відсутність раціонального контролю та самоконтролю, нездатність до організації ні власного, ні соціального, суспільного миру; ця раса малотворча, слабовільна, з розвиненою фантазією і художніми здібностями.
Ці характеристики можна застосовувати при описанні будь-якої раси та її окремих представників. А той факт, що практично «чистих» рас не існує, що розумові та психологічні особливості детермінуються соціально-економічним і культурним середовищем існування людини незалежно від її расової належності,— про все це можна було б і не говорити, якби расистські «теорії» орієнтувалися на аргументи науки, а не на суб'єктивно-ідеологічні установки.
Біла раса, пише Гобіно, змішавшися з іншими, тим самим прирекла себе на загибель. «Етнічні помісі» руйнують стиль і спосіб життя раси, призводять до занепаду її культури й цивілізації, до виродження людини. Європейська цивілізація, створена «арійцями», не може вижити, втративши свою первісну біологічну «чистоту», оскільки чисельність «арійців» зменшується. І тому Гобіно песимістично оцінює перспективи розвитку Європи та її цивілізації, яка пройшла стадію апогею.
Доктрина Гобіно з її однозначною расистською спрямованістю, науково некоректними маніпуляціями, ніким з відомих учених не сприймалась як серйозна наукова розробка проблеми людських рас.
Про засоби аргументації положень Гобіно можна судити з того, як він оперує науковим матеріалом. Уводячи в свою концепцію поняття «арійська раса», «арійці», Гобіно
197

підмінив поняття. У мовознавстві арійцями називалися народи, які ніколи не були якоюсь окремою расою. Гобіно підмінив мовну групу народів, що належать до індоєвропейської мовної групи, і надав їм значення міфічної, неіснуючої «арійської раси». І це — не єдиний приклад ілюстрації несумлінності автора. Заради бажання провести ідеї расизму Гобіно піддавав сумніву відомі історичні факти періоду греко-перських війн, де, на його думку, «арійці Дарія і Ксеркса» не могли бути гіршими від «семітизова-них греків».
Дехто з представників расово-антропологічної школи для обгрунтування «науковості» своїх концепцій намагався використати дані антропології, зокрема так званого «головного показника». До них належать французький учений Ж- В. Ляпуж та німецький — О. Аммон. З їх іменами в історії соціології пов'язано існування особливої течії, названої антропосоціологією, або соціальною антропологією. Для їх поглядів характерна неправильна інтерпретація головного показника, який вони однозначно пов'язували з розумовими здібностями людей.
Що ж таке «головний показник»? Цей термін означає в антропології співвідношення поперечного діаметра голови до поздовжнього, вираженого в процентах. Головний показник характеризує контур голови в горизонтальній площині. В залежності від обрису при головному показникові не більше 74,9 розрізняють доліхоцефалів (довгоголовість), від 75 до 79,9 — мезоцефаліє (середньоголовість) від 80 і вище — брахіцефалів (короткоголовість). Наука довела, що інтелектуальний потенціал людини ні в якому разі однозначно не можна пов'язувати з головним показником. Ні довжина черепа, ні вага мозку, ні навіть кількість мозкових звивин — кожен сам по собі з цих показників нічого не доводить. Якби на цій підставі визначалися розумові здібності, то за довжиною черепа коні та корови, за масою мозку — слони, а за кількістю мозкових звивин—барани були б визнані найрозумнішими істотами на Землі. Тим більше подібні засоби неприпустимі при вивченні людини, яка є не лише вершиною в розвиткові тваринного світу, а й істотою соціально-історичною, із своїм особливим світом культури і буття, у якому переплетіння незчисленної кількості різноманітних факторів та умов безпосередньо чи опосередковано впливають на її фізичний, матеріальний, духовний розвиток.
Отто Аммон (1842—1916) першим увів у соціологію термін «соціальна антропологія» як підзаголовок до своєї книги «Соціальний порядок і його природні закони» (1896).
198

Вчений розуміє людину як природну істоту, що розвивається завдяки дії законів боротьби за існування і природного відбору. Хибна інтерпретація антропометричних даних зумовила спроби Аммона встановити «закономірні» зв'язки між величиною головного показника та соціально-класовим становищем людини в суспільстві. На цій підставі він приходив до помилкових висновків, що саме нащадки нижчих рас утворюють у суспільстві трудящі класи.
Аммон сам проводив антропометричні виміри серед новобранців, студентів і намагався довести значення головного показника як об'єктивного критерія для розрізнення розумових здібностей людей, які, на його думку, виникають внаслідок природного відбору та боротьби за існування. Першопричини у відмінностях соціального статусу, можливостях соціального просування в суспільстві, умовах життя і діяльності він вбачав у расових джерелах. Расизм і соціальний дарвінізм також лежать в основі аналізу соціальних інститутів у творчості Аммона.
Французький соціолог, антрополог Жорж Ваше де Ля-пуж (1854—1936) розробляє концепцію соціальної антропології, де також розглядає расовий фактор як вирішальний чинник історії, розподіляє раси на вищі й нижчі. Цивілізація кожного народу починається з того моменту, коли в нього включаються представники арійської раси — елітного елемента суспільства, завдяки якому відбувається розвиток матеріальної і духовної культури народу.
Ляпуж вважав, що чистота раси зумовлює тривалість існування цивілізації і її суб'єктів, тоді як метисизація веде до вироджування народу. Розглядаючи історію народів як історію їх «євгенічних елементів» (від грец. еи^епез — хорошого роду), Ляпуж приходить до висновку про існування «закону» «інтенсивного знищення більш досконалих», прояви якого ведуть до «зменшення людей вищої раси», оскільки вони гірше пристосовані до зміни середовища і виявляються менш стійкими у порівнянні з нижчими расами.
У зв'язку з цим Ляпуж вперше вводить в соціологію поняття «соціального відбору», який є формою прояву біологічного відбору, але, на відміну від останнього, зменшує питому вагу вищої раси в суспільстві. Він виділяє шість форм «соціального відбору»: військовий, економічний, політичний, правовий, моральний, релігійний, завдяки яким кількість доліхоцефалів різко зменшується, а брахіцефалів — збільшується.
Особливу увагу Ляпуж приділяв у своїй аргументації расизму відомому вже головному показникові. На його основі
199

він розглядає історію народів Європи як історію боротьби двох рас — біловолосих доліцефалів (довгоголових) та чорноволосих брахіцефалів (короткоголових). Біловолосі долі-цефали є представниками найціннішого расового типу, тоді як короткоголові чорноволосі — продукт змішування рас, наслідок метисизації.
Ляпуж твердить, що на основі дії «закону епох» головний показник має тенденцію постійного зростання, що означає в історичній перспективі перемогу представників нижчої раси круглоголових. Він зазначав, що наприкінці XIX ст. завдяки невдалому соціальному відбору у Франції одержали верх короткоголові, що несе загрозу її майбутньому. Ситуація у Франції склалася таким чином, що різко почали спадати темпи приросту населення, і був час, коли смертність перевищувала кількість новонароджених. Дехто з демографів навіть говорив про вимирання нації. На той час демографія ще не знала таких фактів, коли кількість померлих перевищувала число народжених, а отже, приріст населення був мінусовий. «Божественний порядок», про який писав І. П. Зюссмільх, підкреслюючи тенденції зростання населення, порушувався, а демографи психологічно теж не були підготовлені до подібних «винятків» із правил. Прихильники расизму намагалися використати ці факти для підтвердження своєї правоти щодо загрози народу та культурі з боку «метисизації», змішування рас тощо. З часом демографічна ситуація вирівнялася. Сьогодні Франція — одна з найрозвинутіших і процвітаючих націй світу.
Стосовно твердження Ляпужа про «закон епох» щодо зростання головного показника історія антропології свідчить, що в різні історичні проміжки часу він мав різні тенденції як до підвищення, так і до зниження. З часів середньовіччя фіксувалося збільшення головного показника, в 50—70-х роках XX ст. в ряді районів земної кулі він мав тенденцію до зменшення. Отже, слід шукати причини, що впливають на динаміку самого головного показника, а не вбачати в ньому основну рушійну силу суспільного розвитку.
Якщо представники антропосоціології О. Аммон, Ж- Ляпуж у своїх концепціях робили спроби знайти якісь матеріали наукових даних для обгрунтування висунутих ідей, намагались аргументувати свої принципи, то переважна більшість представників расово-антропологічного напряму не надавала цьому особливого значення.
До таких «теоретиків» належав онімечений англієць Х'юстон Стюарт Чемберлен (1855—1926). Його расовий світогляд формувався під впливом вчення А. Гобіно, а сама
200

концепція викладалася Чемберленом скоріше в белетристичній, аніж у теоретичній формі. Частина праць присвячена творчості його тестя Ріхарда Вагнера та проблемам європейської культури. Найвідоміша його праця — «Основи XIX століття» (1899), яка постійно перевидавалася за часів фашизму, була прихильно зустрінута Вільгельмом II і стала настільною книгою Гітлера. Такою була шана одному з попередників расоненависницької ідеології фашизму.
Чемберлен розглядає європейську цивілізацію XIX ст. як вершину розвитку людської культури, що була створена нащадками «арійської раси» та її наступниками — жителями Північної Європи.
Джерелами європейської цивілізації стали три культури. Культура греків дала європейцям філософію, мистецтво, поезію, від римлян пішло громадянство, держава і право, ідея священності сім'ї та власності, а іудейська релігія євреїв породила християнство. На цій основі жителі Північної Європи — тевтони — створили власну неперевершену цивілізацію та культуру. Це стало можливим завдяки тому, що тевтонська раса є прямою наступницею арійської раси та її духу. До цієї групи Чемберлен зараховує германців, кельтів, західних слов'ян, оскільки с^ме їх зусиллями і відчуттям своєї расової чистоти створена найдосконаліша цивілізація в історії людства.
Чемберлен не обтяжує себе аргументацією фактами. На його думку, тевтонами були А. Данте, В. Шекспір, ПІ. Л. Монтеск'є, І. Ньютон, І. Кант, Г. Нельсон і т. д. Проте й расова чистота тевтонів теж неоднорідна, найбільш «чисті» її представники залишилися лише в Німеччині. Тому сучасні цивілізація та культура є «специфічно германськими», а значить, німці здатні відродити «арійський дух» і встановити в Європі новий порядок.
X. С. Чемберлен не поділяв песимістичних прогнозів А. Гобіно щодо майбутнього «тевтонської раси» і пропонував боротися за збереження її чистоти й відродження «духу» біологічних предків — «арійців». Груба расистська концепція Чемберлена просякнута антисемітизмом. Він розглядає євреїв як головного ворога тевтонів, як силу, що розкладає інші раси.
Некоректні прийоми, перекручення історії на расовій основі, тенденційність підбору та подачі матеріалу зустріла осудження навіть з боку В. Ляпужа, який назвав Чемберлена «карикатуристом». Після приходу в Німеччині до влади А. Гітлера фашисти посмертно проголосили Чемберлена національним героєм, присвоїли йому титул «народного мислителя» і «провидця III рейху».
201

Расово-антропологічний напрям у соціології виявився безплідним; він нічого не дав для наукового розуміння людини та суспільства, але це був отруйний пустоцвіт. Він базувався на соціально-психологічних засадах відчуження і протиставлення народів і рас, поділу на «своїх» і «чужих». Він заклав ідеологічні основи для політичної практики фашизму й геноциду. Расистські концепції особливо яскраво показали свою безплідність тим, що вони спотворили й перекрутили навіть зміст поняття «раса», підмінивши фізичні другорядні ознаки рас, які існують об'єктивно (колір шкіри, очей, особливості волосяного покриття, виступ вилиць, форма носа, губ і т. д.), штучними, вигаданими.
Расистські «теорії» свідчать не про неповноцінність рас, а про якісь патологічні порушення нормальної людської логіки на рівні здорового глузду, не кажучи про логіку наукового мислення.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Расово-антропологічна школа (Ж. А. Гобіно, О. Аммон, Ж. В. Ляпуж, X. С. Чемберлен)» з дисципліни «Історія соціології»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ
КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ
Аудит малоцінних і швидкозношуваних предметів
Слово і його ознаки
ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ


Категорія: Історія соціології | Додав: koljan (12.12.2012)
Переглядів: 3192 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП