Англійський економіст Томас Тук — автоp досить відомої на Заході книги “Дослідження законів грошового обігу” (1844 p.), розглядаючи сутність кредиту, писав, що у найбільш простому визначенні він являє собою довіру однієї особи до іншої, на підставі якої у позику в грошах або товарах надається певна сума капіталу; зазначена сума підлягає поверненню. За користування цією послугою боржник сплачує визначений на договірних засадах відсоток. Ці визначення містять найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. У них акцентовано увагу на двох основних рисах цього економічного поняття: по-перше, кредит має розглядатися як побудований на довірі специфічний тип економічних відносин; по-друге, він являє собою видану на умовах повернення та платності однією особою іншій певну суму грошового капіталу. Отже, йдеться про те, що кредитні відносини виникають між кредитором та позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності. У такій дефініції найбільш повною мірою визначено сутність економічної категорії, що розглядається. Реалізація кредитних відносин забезпечується на основі функціонування в тій чи іншій країні відповідної інституціональної 388
структури. Інституціональними ланками кредитної системи є банки (центральні та комерційні), а також різноманітні за своїм призначенням небанківські фінансово-кредитні установи. Роль останніх в сучасній ринковій економіці невпинно зростає. Власне, ступінь розвитку кредитних відносин певної країни значною мірою визначається розгалуженістю мережі та ступенем функціонального розвитку небанківських фінансово-кредитних установ. Слід розрізняти і такі поняття, як кредитний механізм та кредитна політика. Кредитний механізм являє собою певну сукупність принципів, організаційних форм, методів і правил, що регулюються чинним законодавством і забезпечують необхідні умови для реалізації кредитних відносин. Кредитна політика охоплює систему фінансово-кредитних заходів держави — її центрального банку чи інших виконавчих структур, спрямованих на досягнення певних економічних цілей. Кредитна політика спирається на відповідні інституціональні установи та діючий кредитний механізм. У своїй сукупності кредитні відносини та інститути, що забезпечують їхнє функціонування та реалізацію, кредитний механізм та кредитна політика формують діючу в тій чи іншій країні кредитну систему. Остання розглядається як частина грошової (в широкому розумінні цього поняття) або грошово-кредитної системи. В умовах сучасного економічного розвитку відбувається інтенсивний процес інтернаціоналізації зазначених структур. У цьому відношенні їхнє автономне функціонування та розвиток на суто національній основі є відносним. У дійсності ж система грошово-кредитних відносин має розглядатися як складова ланка відповідної структури світового господарства. Такими є найбільш загальні інституції, що визначають зміст діючої у тій чи іншій країні системи кредитних відносин. Більш глибоке розуміння сутності та специфіки розвитку кредиту забезпечується розглядом його ролі в економічному процесі та функцій. Зміст останніх не може тлумачитися абстрактно. Вони мають розглядатися у тісному зв'язку з загальною специфікою макроекономічних перетворень. Слід ураховувати й .те, що на кожному етапі економічного розвитку може переважати то одна, то інша функція кредиту. Функціональний аналіз кредиту містить два відносно автономні блоки питань. Це, по-перше, розгляд впливу кредиту на еволюцію макроекономічних процесів, по-друге, визначення його ролі у розвитку окремих господарських механізмів або на рівні мікроекономіки. Обмеженість багатьох підручників з питань кредитних відносин полягає в тому, що в них аналіз функцій кредиту зводиться, як правило, до характеристики другого блоку питань. Між тим 399
з погляду загальної економічної теорії грошей визначення системних зрушень в економіці, що відбуваються під впливом кредиту, є однією з ключових проблем його функціонального аналізу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зміст кредитних відносин» з дисципліни «Основи економічної теорії»
