Міжнародні економічні договори — основне джерело МЕП
Міжнародні економічні договори є найбільш типовою та поширеною формою регулювання зв’язків між суб’єктами міжнародних економічних відносин. Це зумовлюється тим, що вони є засобом регулювання, який може найкращим чином за-безпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги сувереніте-ту та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. Міжнародні економічні договори — це добровільно укла-дені між державами рівноправні угоди економічного харак-теру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулю-ють міжнародні економічні відносини. Такого роду норми та принципи можуть міститися не лише в міжнародних економічних до-говорах, а й у загальнополітичних міжнародних договорах, які одно-часно слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому. Так, у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, під-писаному 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі 33 державами Європи, а також США і Канадою, закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й норми-рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва. Або інший приклад. У листопаді 1991 р. був укладений дого-вір про основи міжнародних відносин України і Азербайджансь-кої Республіки. У ньому містяться норми як суто політичного ха-рактеру (наприклад, ст. 1, в якій Договірні сторони визнають одна одну суверенними державами і зобов’язуються утримувати-ся від дій, що можуть завдати шкоди їх державному сувереніте-ту), так і економічного характеру (наприклад, ст. 11, в якій ідеть-ся про заохочення взаємовигідних економічних, торговельних і науково-технічних відносин). Розглядаючи систему джерел міжнародного економічного права, варто зазначити, що вона відрізняється від джерел націо-нального права більшості країн світу. Серед них ми не знайдемо, як правило, таких джерел, як договори, рішення міжнародних ор-ганізацій, звичаї, судові прецеденти. Здебільшого до джерел на-ціональних систем відносять закони та інші підзаконні нормати-вно-правові акти. Водночас у ряді випадків міжнародні договори можуть бути джерелом національного права, але не всі, а лише ті, які ратифіковані парламентами держав. Ці договори стають скла-довою національного законодавства відповідних держав. Напри-клад, у ст. 9 Конституції України закріплено положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких на-дана Верховною Радою України, є частиною національного зако-нодавства України. А укладення міжнародних договорів, які су-перечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї. Україна як самостійний суб’єкт міжнародних економічних відносин уже уклала договори про дружбу, співробітництво і вза-ємну допомогу з багатьма країнами світу, в яких поряд із загаль-нополітичними принципами містилися норми, що закріплювали загальні положення про економічне співробітництво. Залежно від кількості учасників договірних відносин міжна-родні договори можуть бути двосторонніми і багатосторонніми. В одних договорах закріплюються норми загального, універсаль-ного порядку, розраховані на тривале їх використання. До цієї групи належать торговельні договори, угоди про товарообіг і платежі та де-які інші. До другої групи договорів відносять такі, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (наприклад, сприяти будівництву конкретних об’єктів). Звичайно, такі договори динамічніші і вичерпують свою юридичну силу, як правило, одноразовим застосуванням. Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економічного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передба-чуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми від-різняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням. Практика міжнародного економічного співробітництва виро-била певні види договорів, які застосовуються останнім часом, а саме: торговельні договори, угоди про товарообіг, угоди про економічне і технічне співробітництво, угоди про інвестиції, кре-дитні угоди та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародні економічні договори — основне джерело МЕП» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
