ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 16
Гостей: 16
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Фінанси (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Фінанси (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23

Система міжбюджетних трансфертів, визначена Бюджетним кодексом України, включає в себе кошти, які безоплатно І безповоротно передаються з одного бюджету до Іншого. Розмір цих трансфертів затверджується Верховною Радою України у Законі ,Про Державний Бюджет України" на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного становища території.
Розрізняють такі види міжбюджетних трансфертів, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам:
- дотації вирівнювання (міжбюджетні трансферти на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який їх отримує);
- субвенції на здійснення програм соціального захисту, виконання інвестиційних проектів;
- субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою.
Розподіл міжбюджетних трансфертів здійснюється з урахуванням загальних обсягів фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, кількості мешканців та споживачів соціальних послуг, прогнозні показники доходів бюджетів місцевого самоврядування.
Важливим напрямком удосконалення міжбюджетних відносин є зміцнення доходної бази місцевих бюджетів, які є фундаментом всієї бюджетної системи і фінансовою основою місцевого самоврядування.
При розподілі доходів між різним рівнями бюджетів одним з головних принципів є максимальне забезпечення кожної ланки бюджетної системи стійкими, регулярними надходженнями коштів, необхідних для реалізації наданих повноважень щодо вирішення задач комплексного розвитку територій. Такий підхід здатний сприяти розширенню самостійності місцевих органів влади у складанні і виконанні своїх бюджетів та посилити їх вплив у регіонах на виробництво, доходність і рентабельність суб'єктів господарювання - платників податків. Ці питання знайшли своє вирішення у Бюджетному кодексі України. У цьому документі передбачено децентралізувати систему державних фінансів, при якій доходи і видатки місцевих бюджетів повинні формуватися на підставі чітких бюджетних правил. Завдяки такому підходу фінансування має здійснюватися на стабільній основі, а процес прийняття бюджетних рішень стане більшою мірою відкритим і досконалим.

50. Ринок цінних паперів
Ринок цінних паперів або фондовий ринок - це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності.
Основним об'єктом фондового ринку є цінні папери.
Цінні папери - це документи, які здійснюють обіг на фондовому ринку (ринку цінних паперів), виражають майнові відносини і підтверджують право на будь-яке майно або грошові кошти. Учасниками ринку цінних паперів є:
- емітенти - юридичні особи, державні органи, органи місцевої адміністрації, які випускають цінні папери і несуть від свого імені за ними відповідальність перед власниками цих паперів.
- інвестори - громадяни або юридичні особи, які купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок;
- інвестиційні інститути - юридичні особи у будь-якій формі, що дозволяється законодавством України.
Згідно із Законом, в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:
1)Акція - це цінний папір без встановленого строку обміну, який свідчить про часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у цьому акціонерному товаристві, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а при ліквідації акціонерного товариства - на участь у розподілі майна.
2)Облігація - це цінний папір, який свідчить про внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотку.
3)Казначейське зобов'язання - це різновид цінних паперів, який засвідчує внесення їх одержувачами грошових коштів до бюджету І дає право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння цінними паперами.
4)Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та відсотків за ним.
5)Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, що випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією та дає право його власнику на одержання доходу у вигляді дивідендів.
6)Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне письмове грошове зобов'язання векселедавця виплатити пред'явнику векселя до настання строку його погашення, зазначену у ньому суму.
Ринок цінних паперів підрозділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів серед інвесторів. Вторинний ринок охоплює стадію обігу фінансових ресурсів, на ньому продаються і купуються раніше випущені цінні папери.

51. Роль фінансів в економічній системі країни
Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Розмір цих фондів характеризує кількісно та якісно масштаби діяльності та фінансові можливості держави, господарської структури, громадянина. Ці фонди є матеріальними носіями фінансових відносин.
Забезпечення за допомогою фінансів необхідних умов для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні досягається саме завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина.
Фінанси за своїм змістом - дуже непроста, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому; використання фінансів дає змогу успішно реалізувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку.
Фінанси - не тільки показник рівня економічного розвитку суспільства, а й важливий інструмент цього розвитку. Фінанси виконують свою роль через форми, методи створення і використання фінансових ресурсів разом з іншими економічними категоріями.
Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової економіки, перехід до якої характеризується різкою зміною впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний та кількісний перехід на новий рівень використання фінансів у економічній системі країни.
Виконання державою комплексу завдань, пов'язаних із забезпеченням її існування і ефективного функціонування викликало появу широкого арсеналу фінансових методів державного регулювання економіки. Усі вони пов'язані в єдину систему і в сукупності спрямовані на підтримку та забезпечення ефективності державного регулювання.
Важлива роль належить фінансам господарських структур. Створення та використання фінансових ресурсів у цій сфері підпорядковано меті підвищення ефективності господарської діяльності. Це можливо при спрямуванні фондів фінансових ресурсів на нові технологи, кращому використанні основних фондів, прискоренні обороту обігових коштів,
За допомогою фінансів суб'єкти господарювання мають можливість забезпечувати вирішення виробничих і соціально-економічних проблем свого функціонування.
Роль фінансів відчутно виявляється і при розв'язанні соціальних проблем. Держава здійснює заходи щодо соціально-економічного розвитку через фінансове забезпечення соціальних процесів, реалізацію її соціальної політики.
У перехідний період реформування економіки фінанси е важливою сполучною ланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту.

52. Роль державного казначейства у виконанні бюджету.
Касове виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів, контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів здійснюють органи Державного казначейства України. Цей виконавчий орган вирішує комплекс завдань, пов'язаних з організацією та виконанням Державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, проведенням операцій з наявними бюджетними коштами та їх ефективним управлінням, обліком доходів та витрат бюджетів, організацією і аналізом фінансової звітності про стан їх виконання.
Казначейська форма виконання бюджету базується на принципі роботи єдиного казначейського рахунку - системи бюджетних рахунків Головного Управління Державного казначейства та його територіальних органів.
У поєднанні з централізованою інформаційно-обчислювальною системою, яка допомагає отримати повну інформацію про щоденний стан державних фінансів, забезпечується можливість оперативного маневрування державними грошовими ресурсами. За цих умов банківській системі залишається здійснення функцій акумуляції коштів Державного бюджету, їх заощадження та перерахунок за дорученням органів Державного казначейства, а також прийом, заощадження та видача готівки. Міністерствам і відомствам залишається право розподілу асигнувань за напрямами витрачання коштів, що затверджені Державним бюджетом України.
Як свідчить світовий досвід, такий розподіл функцій, що стосуються касового виконання Державного бюджету між фінансовою та банківською системами, є найбільш ефективним, оскільки дає можливість зосередити всі важелі управління бюджетними коштами в руках Державного казначейства України.
Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої та виконавчої влади, Національним та комерційними банками України, Іншими учасниками бюджетного процесу, а також фінансовими інститутами.
Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджується в порядку, встановленому законодавством України.

54. Страхування: призначення, характеристика і напрямки.
Страхування є одним з важливих елементів фінансової системи. Воно обумовлено рухом грошової форми вартості при формуванні і використанні відповідних цільових грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу грошових прибутків та нагромаджень.
Як елемент фінансових відносин, страхування пов'язане з виконанням специфічних функцій в економіці. Для розвитку суб'єктів ринкової економіки, які господарюють, потрібна наявність у системі економічних відносин спеціалізованої системи перерозподільних відносин, що дозволяє забезпечувати безперервність господарської діяльності таких суб'єктів шляхом надання їм страхового захисту при настанні несприятливих подій. Захисту можуть підлягати майнові інтереси, інтереси, пов'язані з різноманітними джерелами прибутку, та особисті інтереси, пов'язані зі зберіганням досягнутого рівня життєзабезпечення і життя.
Страхуванню притаманні усі ознаки фінансів, але воно має і свої відмітні ознаки: виникають перерозподільні відносини, обумовлені наявністю страхового ризику, як вірогідності і можливості настання страхового випадку, здатного заподіяти матеріальний або інший збиток.
Страхуванню також притаманні замкнені перерозподільні відносини між його учасниками, пов'язані з солідарною розкладкою суми збитку одного або кількох суб'єктів на всіх суб'єктів, залучених до страхування.
Страховій справі, як економічній категорії, властива специфічна термінологія, яка використовується для визначення ключових понять.
Страхувальник - у широкому значенні - фізична або юридична особа, що уклала договір страхування зі страховиком.
Страховик - юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, дозволеної чинним законодавством, яка створена з метою здійснення страхової діяльності.
Об'єкти і предмети страхування - матеріальні цінності, які підлягають страхуванню, а в особистому страхуванні - життя, здоров'я та працездатність.
Страховий захист - сукупність специфічних розподільних і перерозподільних відносин, пов'язаних з подоланням або відшкодуванням втрат, які завдаються матеріальному виробництву і життєвому рівню.
Страхова відповідальність - обов'язок страховика виплачувати страхове відшкодування і страхову суму при обумовлених наслідках страхових випадків.
Страхове свідоцтво - документ, що засвідчує факт страхування майна або особистого страхування (у міжнародній практиці - страховий поліс).
Залежно від основ виникнення зобов'язань страхування традиційно підрозділяється на дві форми: добровільне і обов'язкове.
Добровільне страхування здійснюється на підставі волевиявлення страхувальника, який самостійно за його особовою (страховою) ініціативою звертається до страховика для задоволення свого законного страхового інтересу із урахуванням вимог загально-громадського та страхового законодавства.
Обов’язкове страхування грунтується на тому, що законодавством встановлюється перелік об'єктів, які підлягають обов'язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Відповідальність за здійснення обов'язкового страхування покладається на державні страхові органи.
Обов'язкове страхування регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, а страхувальник вносити визначені страхові платежі. Обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і внесення у повному обсязі страхових платежів.

55. Страховий ринок.
Страховий ринок є однією з форм організації економічних відносин у сфері грошового обігу з приводу формування та використання страхового фонду та інших фонді в і ресурсі в страховика за допомогою купівлі - продажу страхових продуктів.
Страховий ринок - це особлива сфера грошових відносин, у якій здійснюється механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.. Об'єктом купівлі - продажу на страховому ринку виступає специфічна послуга- страховий захист.
Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність:
- об'єктів страхування, що мають споживчу вартість -
потреби у страхових продуктах, послугах;
- суб'єктів страхових відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати ;
- можливість прийняття рішень про участь у страховій угоді.
За галузевою ознакою відокремлюють ринки: особистого страхування, майнового страхування, страхування відповідальності та страхування економічних ризиків. Найбільш загальними ознаками є поділ страхового ринку на місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній).
У загальному вигляді страхування поділяють на дві галузі:
1. Майнове.
2. Соціальне та особисте .
Майнове страхування. Об’єктом такого страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з його законним володінням, розпорядженням або з використанням певного майна. Майнове страхування є формою страхового захисту від ризиків та відшкодування збитків, що входять до обсягу страхової відповідальності.
Ринок майнового страхування включає:
- страхування майна підприємств;
- страхування врожаю сільськогосподарських культур;
- страхування домашнього майна громадян;
- страхування транспортних засобів та інші.
Соціальне страхування є особливою сферою страхування. Із фінансового погляду - це вкладення ресурсів, їхнє накопичення, перетворення в капітал, одержання доходу й повернення вкладених коштів у майбутньому в обумовлений страховим договором термін. Ринок особистого страхування включає в себе такі сегменти:
1. Страхування життя:
- змішане страхування життя;
- страхування дітей;
-страхування на випадок втрати працездатності та інші.
2. Страхування від нещасних випадків:
-індивідуальне страхування від нещасних випадків;
-страхування працівників за рахунок організацій;
-страхування пасажирів.
Страховий ринок як частина фінансово-кредитної сфери с об'єктом державного регулювання і контролю з метою забезпечення його стабільного функціонування з урахуванням значущості страхування в процесі суспільного відтворення. Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття відповідних законів та відповідних нормативних правових актів. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства обов'язкові види страхування.
В основі страхового законодавства в Україні полягає Закон України "Про страхування", у якому знайшли розвиток положення декрету України про страхування, а також законодавчі і нормативні документи, які регулюють страхову діяльність.

56.Структура фінансової системи України.
Фінансова система - це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур. окремих громадян. Фінансова система має структуру: Державні фінанси:Державний бюджет, Фінанси підприємств державної власності, Пенсійний фонд, Фонди обов'язкового соціального страхування, Державний кредит ,Місцеві фінанси. Фінанси суб'єктів господарювання:Фінанси акціонерних товариств, Фінанси ТОВ,МП та підприємств інших форм власності, Фінанси фермерських господарств, Фінанси громадських організацій, Фінанси домогосподарств.
Міжнародні фінанси:Міжнародні розрахунки, Фінанси міжнародних політичних, економічних і інших організацій, Міжнародні фінансові інститути. Фінансовий ринок: Ринок грошей, Фондовий ринок. Страховий ринок
До організаційної структури фінансової системи України входять:Органи управління:Міністерство фінансів, Державна податкова служба., Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство,Рахункова палата, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування, Комітет з нагляду за страхового діяльністю, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
II. Фінансові інститути:Національний банк,Комерційні банки,Небанківські кредитні установи Страхові компанії,Міжбанківська валютна біржа ,Фондова біржа.
Кожна структурна одиниця фінансової системи має свої специфічні організаційні форми. Органи управління виконують не тільки функції управління на мікро - та макрорівнях, але і контрольні функції.
Сьогодні фінансова система України знаходиться у стадії розвитку. Тому вона, передусім, повинна відповідати певному ступеню перехідного періоду І відображати його особливості. Безперечно, її структура ще буде змінюватись відповідно до нових етапів розвитку.

57. Структура бюджетної системи України. Характеристика ланок.
Бюджетна система України складається з Державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджет АР Крим, бюджети області, району, району в містах та бюджети місцевого самоврядування. До бюджетів місцевого самоврядування відносяться бюджети територіальних громад сіл , селищ, міст та їх об'єднань.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП