ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

ансамбль — троїсті музики. Витоки професійної української музики походять від мистецтва Київської Русі. Збереглися відомості про князівських співаків, зображення музичних інструментів.
З прийняттям християнства (X ст.) виникає церковна музика. У XVII ст. поширюється партесний спів (багатоголоса — хорова композиція — концерти).
У 1632 р. заснована Київська академія, яка стала центром української народної культури. У XVIII ст. розвивається світська музика (пісні Г. Сковороди). Багато творів української музики було запозичено російською музикою.
Аркас Микола Миколайович (1852—1909) — український композитор. Автор опери «Катерина» (поставлена в 1899 р.), романсів, обробок народних пісень.
Березовський Максим Созонович (1745, м. Глухів — 1777, Петербург) — український композитор, співак та скрипаль. З дитинства жив у Петербурзі. Навчався в придворній співацькій капелі, потім в Італії. У Ліворно поставлена його опера «Демофонт». Духовні концерти Березовського — зразки українського хорового мистецтва XVIII ст. Кращий з них «Не отвержи меня во время старости». Березовський покінчив життя самогубством.
Бортнянський Дмитро Степанович (1751, Глухів — 1825, Петербург) — український композитор. З 1758 р. жив у Петербурзі (у 1769—1779 рр. в Італії, де було поставлено три його опери). Був капельмейстером при дворі царя Павла в Гатчині та Павловську. Класик церковної хорової музики, Бортнянський відіграв велику роль в історії української інструментальної музики. Твори: опери— «Креонт», «Алкід», «Квінт», «Фабій», концертна симфонія, триголосна літургія, романси.
Ведель Артемій Лук'янович (1767—1806) — український композитор та хоровий диригент. Керував хорами в Києві, Харкові та Москві. Майстер церковного хорового концерту. Переслідувався царизмом за незгоду працювати в Москві. Помер замучений у в'язниці.
Вериківський Михайло Іванович (1896, Кременець — 1962, Київ) — український композитор та хоровий диригент, заслужений діяч мистецтв (1944). Професор Київської консерваторії класу диригування. Автор першого українського балету «Пан Каневський» (1931).
Верховинець (Костів) Василь Миколайович (1880—1938)— український диригент, композитор, фольклорист та педагог. 1906—1919 — актор, потім хормейстер та диригент українського театру Садов-ського. У 1929 р. організував жіночий хоровий танцювальний колектив «Жінхоранс». Створив праці «Українське весілля», «Теорія українського народного танцю».
Вілінський Микола Миколайович (1888—1956) — український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР (1951). Викладав в Одеській (1926), Ташкентській (1920), Київській консерваторіях. Твори: кантата «Молдавія», 4 оркестрових сюїти, інструментальні п'єси, багато романсів.
Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813—1873)—український співак (бас) і композитор. Співав на сценах російського театру в Петербурзі та італійської опери. Автор комічної опери «Запорожець за Дунаєм».
Данькевич Костянтин Федорович (1905—1984, Одеса) — український композитор та музичний діяч, народний артист. Професор Київської консерваторії. Опери «Трагедійна ніч», «Богдан Хмельницький», балет «Лілея», симфонії, хори.
Демуцький Порфирій Данилович (1860—1927) — український фольклорист, хоровий диригент і композитор. Уперше записував підголоски народних пісень.
Дилецький Микола Павлович (1630—1680) — український композитор, педагог та музичний теоретик. Автор трактату «Буквар граматика співу мусікійського».
Козицький Пилип Омелянович (1893—1960) — український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР. Професор, завідуючий кафедрою історії музики Київської консерваторії. Опери «Невідомі солдати», «За вітчизну», романси, пісні.
Колесса Філарет Михайлович (1871—1947) — український композитор та літературознавець. Професор Львівського університету ім. І. Франка. Автор творів з українського фольклору, оброблювач українських пісень.
Колодуб Левко Миколайович (1930) — український композитор. Твори: «Українська карпатська рапсодія», симфонічні твори.
Кос-Анатольський Анатолій Йосипович (1909—1983) — український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР. Доцент Львівської консерваторії. Опера «Назустріч сонцю», оперета «Весняні грози», балети «Орися», «Платок Довбуша», «Закарпатська рапсодія».
Косенко Віктор Степанович (1896—1938) — український композитор та піаніст, один з видатних майстрів в українській музиці. Професор Київської консерваторії. Твори — «Героїчна увертюра», «Мол-давська поема», музика для театру та кіно, сонати, етюди.
Лисенко Микола Віталійович (1842—1912) — український композитор, піаніст, хоровий диригент та етнограф, основоположник національної музичної школи. Автор опер, що заклали основу українського національного оперного мистецтва, вокальних та інструментальних творів. Створив класичні зразки обробок українських пісень. Створив у Києві музично-драматичну школу. Твори:
опери «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплениця», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Ноктюрн»; дитячі: «Коза-дереза», «Зима і весна», пісні для хору. Літературні твори.
Людкевич Станіслав Пилипович (1879—1979) — український композитор, музичний діяч, народний артист. Професор Львівської консерваторії, доктор музикознавства. Видатний композитор-симфоніст Західної України. Збирач народних пісень. Опери «Бар Кох-ба», «Довбуш», кантата-симфонія «Кавказ», «Прикарпатська симфонія», концерти, хори, романси, п'єси.
Лятошинський Борис Миколайович (1894—1968, Житомир) — український композитор, професор Київської консерваторії. Твори:
«Золотий обруч», «Щорс», 2 кантати, 4 симфонії, поеми — «Возз'єднання», «Гражина».
Майборода Григорій їларіонович (1913—1992) — український композитор, народний артист СРСР. У своїй творчості тяжіє до героїко-патріотичної теми. Твори: опери «Мілана», «Арсенал», вокально-симфонічна поема «Запорожці».
Майборода Платон їларіонович (1918—1989) — український композитор. Автор пісень «Рушничок», «Київський вальс».
Мейтус Юлій Сергійович (1903—1981) — український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР, Туркменської РСР. Опери «Вкрадене щастя», «Дочка вітру», пісні, хори, вокальні цикли.
Нижанківський Остап Йосипович (1862—1919) — український композитор, хоровий диригент та суспільний діяч. Син його Нестор (1894—1940) — композитор. Його твори: хори, пісні, обрядові народні пісні, фортепіанні п'єси.
Ніщинський Петро Іванович (1832—1896) — український композитор та поет-перекладач (літературний псевдонім Петро Байда). Жив в Одесі. Музичні твори для хору, солістів та оркестру: «Вечорниці», пісня «Закувала та сива зозуля», обробки українських народних пісень «Байда», «Соловейко», романси.
Ревуцький Левко Миколайович (1889—1977) — український композитор, народний артист, доктор мистецтвознавства, професор Київської консерваторії. Академік АН УРСР. Учні: Дремлюга, П. Майборода, Філіпенко. Твори: кантата-поема «Хустина», 2 симфонії,
2 фортепіанні концерти, обрядові народні пісні.
Скорульський Михайло Адамович (1887—1950) — український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР. Народився в Києві. Викладав у Житомирі, з 1933 р. і до останніх років життя в Київській консерваторії. Опера «Весілля Свічки», балет «Лісова пісня», інструментальні п'єси, квінтети, романси, пісні.
Сокальський Володимир Іванович (1863—1919) — український композитор, піаніст і музичний критик. Племінник П. Сокальського. Літературний псевдонім Дон-Дієз. Твори: опера «Ріпка», сюїта «Зліт соколів слов'янських», симфонії.
Сокальський Петро Петрович (1832—1887) — український композитор, музичний критик, фольклорист, учений, суспільний діяч. У 1859р. відновив в Одесі діяльність філармонічного товариства, організував та очолив хор. Редактор «Музичного вісника», белетрист, автор праць
3 хімії, економіки, техніки та статей з музики. Праці Сокальського про народну музику — важливий етап у розвитку української музичної фольклористики. Опери «Осада Дубно», «Майська ніч», кантата «Пир Петра Великого», збірка українських та російських пісень.
Степовий (Якименко) Яків Степанович (1883—1921) — український композитор, педагог та музичний діяч. Твори: п'єси, хори, обробки народних пісень.
Стеценко Кирило Григорович (1882—1922) — композитор та хоровий диригент. Твори: дитячі опери, твори, кантати, хори, обробки народних пісень.
Філіппенко Аркадій Дмитрович (1911—1983) — український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР. Твори: вокально-симфонічна сюїта «Дружба», «Величальна», для оркестру — поема «Дума про безсмертного кобзаря», хори, романси, пісні.

УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА
Абсолютизм— абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові — імператору, королю, царю.
Автохтони — перші мешканці країни чи їх нащадки (у протилежність народам, що прибули на дану територію)- Грецька назва "автохтони" відповідає римській "аборигени".
Авгури — у Стародавньому Римі жерці, які ворожили головним чином за летом і співами птахів.
Агіографія (від грец. "святий" і "пишу") — вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; це розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.
Агон — складова частина давньогрецької трагедії й комедії, суперечка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.
Адепт — пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.
Академізм — художня школа в мистецтві XIX—XX століть, спрямована на збереження і відтворення творчих здобутків своїх попередників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулого мистецтва, до еклектизму.
Акварель — живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.
Акведук — міст, який служить для прокладення водопровідних труб через яри, ущелини, долини річок тощо.
Альтернатива — необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, які взаємно виключають одна одну.
Амбівалентність — двоїстість чуттєвого переживання, яка виражається в тому, що однаковий об'єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.
Анклави — ізольовані етнічні осередки.
Апокрифи (від грец. "таємничий", "прихований") — твори християнського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою канонічними і заборонялися нею.
Апологія — захист від звинувачення, вихваляння когось чи чогось.
Апофеоз — заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.
Ареопаг — вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання ("Пагорб Ареса").
Аристократія (від грец. "аристос" — найкращий і "кратер" — сила, влада, панування) — вищий прошарок привілейованого стану в суспільстві.
Атавізм — прояв предкових, реліктових форм, критеріїв, особливостей світорозуміння.
Бестселер — видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: "те, що найкраще розходиться".
Бестіарій — середньовічний (XII ст.) збірник віршів чи прози, які містять напівфантастичні описи тварин із натяком на людські властивості і вади.
Берестяні грамоти — давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою — писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.
Бріколаж — нашарування однієї події на іншу, хоч вони не сумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.
Вакханалія (від імені Вакха — римського бога плодючості й виноробства) — бенкетування, розгул, невтримна сваволя.
Вандалізм (від назви племені — "вандали") — дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.
Васал — в середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю в лен від іншого феодала і зобов'язаний останньому (своєму сюзерену) військовою службою та іншими послугами.
Варвари (від грец. "барбара" — іноземці) — назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.
Вертеп — вид мандрівного лялькового театру, що ставив п'єски, пов'язані із біблійним різдвяним сюжетом. ("Вертеп" з грец. — печера/в якій народився Ісус.)
Гармонія — 1) в музиці — закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музики; 2) в широкому (первісному) розумінні — зв'язок, стрункість, домірність.
Герменевтика — напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.
Гільдії — станові спілки купців.
Гістріони — 1) професійні актори у Стародавньому Римі; 2) мандрівні комедіанти в добу раннього середньовіччя.
Глаголиця — одна із стародавніх слов'янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.
Гладіатори (від лат. "меч") — у Стародавньому Римі бійці, спеціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися зі звірами. Зразком боїв гладіаторів, йперше влаштованих у Римі 264 р. до н. е., стали давні ігри етрусків.
Голосіння — старовинні українські народні пісні (на похованнях). Це імпровізаційні поетичні твори, пов'язані переважно зі смертю, -похованням та поминками небіжчика.
Гравюра — вид графіки^ в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбитки також називаються гравюрами.
Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.
Графіті — написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.
Гугеноти — протестанти-кальвіністи у Франції XVI—XVIII століть.
Дебют — перший (чи пробний) виступ на сцені або на будь-якому поприщі загалом.
Дедукція (від лат. "виведення") — один з основних способів міркування (умовиводу) і методів дослідження: 1) перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного, виведення часткового та одиничного із загального; 2) у логіці та методології науки — процес логічного висновку, що становить собою перехід від засновків до висновків (наслідків) на підставі застосування правил логіки.
Демагог — спочатку так називали голову так званої демократичної партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово "демагог" почало означати політика-на, що робить собі популярність шляхом надмірних і брехливих обіцянок.
Демонологія — релігійне вчення про демонів. Походить від первісної віри у злих духів. Демонологія невідривна від релігійної моралі, в якій диявол — джерело і носій гріха.
Деміург — вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському союзі). Алегорично — творець.
Детинець — укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. З XIV ст. почала називатися Кремлем.
Дидаскал — вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI—XVII століть.
Догмат (з грец.) — основне положення віровчення, обов'язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.
Євангелія — частина Біблії, 4 пов'язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять життєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення. Емпатія — вміння входити в психологічний стан іншої особи. Еклектизм (еклектика) — безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів.
Епігони — 1) наступники діадохів-полководців Александра Македонського; 2) малооригінальні наслідувачі якогось громадсько-політичного, літературного чи художнього напряму.
Епіталама (з грец.) — весільна пісня. Вид хорової лірики у Стародавній Греції та Римі. Одна з форм епіталами — гіменей — пісня, яка супроводила наречену в дім нареченого.
Епос (грец. "слово", "розповідь", "історія") — сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.
Есхатологія (з грец.) — релігійне вчення про долю світу і людини, про кінець світу і Страшний суд. В основі есхатології — давні уявлення про наявність у природі прихованих діючих сил, боротьбу доброго і злого начал, про загробне покарання грішників і нагороду праведникам. У розвинутій формі есхатологія притаманна іудаїзму, християнству, ісламу. Есхатологічні настрої особливо поширювалися під час соціальних і політичних криз.
Жрець — особа, що займається відправою релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними твари-нами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.
Жупел — щось таке, що викликає жах, лякає. На церковнослов'янській мові — сірка, що горить, чи смола для грішників у пеклі.
Заклинання — усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.
Замовляння — магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи чаклунську силу, чинять вплив на щось — загоюють рани, лікують хвороби тощо.
Ідіома (з грец.) — стале словосполучення, що виконує функцію окремого слова, значення якого не виводиться із значень компонентів, з яких воно складається (наприклад, "накивати п'ятами"). Ідіома є результатом мовної творчості народу протягом багатьох століть.
Ієрогліф — знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієрогліфіка).
Ініціація — обряд посвячення юнаків у повноправні члени суспільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.
Іронія — прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитивної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.
Каста — (від португ. "рід", "походження") _ замкнена група людей, місце якої в суспільстві визначається звичаями і законами. Для каст характерні замкненість, спілкування лише між особами однієї касти, суворе обмеження стосунків з представниками інших • каст, спільність і спадковість професій.
Катарсис (від грец. "очищення") — поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину. Слово "катарсис" вживалося греками у багатьох значеннях: у релігійному, етичному, фізіологічному і медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення після великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.
Катехізис — церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.
Календарио-обрядова поезія — найдавніший вид усної поетичної творчості. Виникла у дохристиянську добу. Цикли цієї уснопоетичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем)
— колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо — або ж з відповідною трудовою діяльністю людини — косарські пісні, обжинкові пісні.
Кіклічний епос (циклічний епос) — група епічних творів, починаючи з найдавніших часів, об'єднаних авторським задумом, історичною епохою, головними героями, місцем дії. Кіклічними називалися поети — наступники Гомера, які мали намір охопити якнайбільше коло ("цикл") міфологічних подій.
Кітч (від нім. жаргон, "збирання вуличного сміття", пізніше: "імітація унікальних художніх виробів") — явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю. Найчастіше — маскульт.
Комедія дель арте, або комедія масок — вид італійського народного театру, що виник в середині XVI ст. Особливість комедії масок
— відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад. Арлекін, Панталоне), які носили на обличчях напівмаски.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП