ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Середньовічна архітектура пов'язана з розвитком феодального ладу і утвердженням влади релігії. Зодчество стає провідним видом мистецтва епохи середньовіччя, а його головними стилями - готичний (яскравим взірцем якого є Реймський собор у Франції") та романський.
Процеси, що відбуваються в архітектурі наприкінці XIX - поч. XX ст. яскраво свідчать, що розвиток цього виду мистецтва безпосередньо пов'язаний з проблемами науково-технічного прогресу. Винахід залізобетону та його різновидів, вдосконалення будівельної техніки, залучення нових матеріалів (алюміній. пластик) привели до виникнення напрямів функціоналізму та конструктивізму, яскравим взірцем яких стає феномен американських хмарочосів (арх. Р.Шрив, У/Харрісон, Р.Худ).

110. Розкрити та охарактеризувати театр як вид мистецтва.
Театр - це вид мистецтва, що художньо опановує світ у формах драматичної дії.
В театрі акт творчості (створення образу актором) протікає на очах у глядача, що поглиблює духовний вплив на нього. Якщо в кіно глядач бачить результат творчого процесу, то в театрі - сам процес. Мистецтво театру слушно вважають колективним: лише в процесі співтворчості драматурга, режисера, художника, композитора, актора спектакль перетворюється на твір мистецтва.
Театральне мистецтво, що розпочалася в давнину, й було пов'язане з давніми ритуалами, обрядовими дійствами доісторичної людини, пройшло довгий етап становлення, перш ніж набути сучасного вигляду.
Загалом, театр завжди намагався акцентувати увагу на філософсько-естетичному осмисленні світу. опанувати художню спадщину минулого, розкрити морально-психологічний стан особистості. Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії - співпереживання у глядача, призводить його до катарсису - духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.
У театральному мистецтві України оригінальним явищем був театр "Березіль", заснований видатним українським режисером Л.Курбасом (1887-1937). Створений у 1922 році театр "Березіль" був втіленням вимріяного Курбасом мистецького об'єднання, зорієнтованого на світову естетику. інтелектуалізм, активну участь в оновленні культури. Художні пошуки Л.Курбаса вплинули на подальший розвиток українського театрального мистецтва, зокрема на творчість А.Бучми, Н.Ужвій, М. Крушельницького, Б.Ступки, Ф.Стригуна та ін.

111. Розкрити та охарактеризувати музику як вид мистецтва.
Музика (від грец. - мистецтво муз) - це вид мистецтва, в якому художні образи формуються за допомогою звуків, і який характеризується особливо активним і безпосереднім впливом ни внутрішній світ людини.
Звук, як основа музичної образності та виразності, позбавлений смислової конкретності слова, не відтворює фіксованих, видимих картин світу, так як це відбувається в живопису. Разом з тим, звук певним (специфічним) чином організований та має інтонаційну природу. Інтонація і робить музику мистецтвом, яке звучить, вбираючи в себе при цьому весь багатовіковий мовленєвий досвід, досвід ритмічних рухів, частково втілений в ораторському мистецтві, театрі, танці і т.д. Існування музичного мистецтва е невід'ємним від виконавця.
Музика в звукових образах узагальнено відображає сутнісні процеси життя. Але при всій своїй узагальненості, художні образи в музиці володіють великою емоційною силою, властивістю втілити світовідчуття людини в його повноті та багатосторонності. При цьому кожна епоха, культура акцентує свої сторони в змісті музики.
Для музичної культури XX століття характерним є пошук нових засобів художнього вираження та дух експерименту. Провідні музиканти Європи (І.Стравінський, Б.Барток, П.Хіндеміт, А.Шенберг, Д.Мійо та багато інших), які стояли біля витоків музичного авангарду першої третини XX ст., пізніше емігрували до США й там отримали світову відомість. Тому вірніше про музичну культуру XX ст. слід говорити як про інтернаціональне явище, яке мало пов'язане з національними кордонами, але яке не розірвало зв'язків з національним корінням та своєрідністю.

112. Розкрити та охарактеризувати “художня культура” як вид мистецтва.
Одним з найважливіших компонентів духовної культури людства виступає художня культура, яка разом з пізнавальною, релігійною, моральною, економічною, політичною культурою покликана формувати внутрішній світ людини, сприяти розвитку людини як творця культурних цінностей. Художня культура також представляє собою певний вид людської діяльності, специфічний спосіб реалізації творчих потенцій людини. Художня культура може бути зрозумілою,! сутнісно, і функціонально в контексті всієї духовної культури.
Художня культура - це культура виробництва мистецтва, культура його розповсюдження, пропаганди, культура його сприйняття, розуміння, культура насолоди мистецтвом.
Для буття та соціального функціонування художньої культури характерними є процеси, що притаманні всім типам суспільного виробництва, а саме:
* виробництво художніх цінностей;
* функціонування художніх цінностей.
Ці процеси стосуються і закладів мистецтва, і власне мистецтва.
Жодне соціальне явище не може бути зрозумілим в рамках лише якоїсь однієї групи явищ. Поняття художньої культури виражає принципово нове відношення до мистецтва, акцентує увагу на його соціальному функціонуванні та пов'язаності з системою організацій, котрі керують художнім процесом, розповсюджують та зберігають його продукти, готують художні кадри. Саме тому поняття ^'художня культура" повинно працювати в рамках розуміння всього соціального контексту, в якому мистецтво функціонує. Художній витвір - продукт не лише художньої діяльності, але і всього процесу соціального функціонування мистецтва в суспільстві. Розглядаючи будь-який твір мистецтва, слід враховувати форми його включення в соціум та в культурне життя.
Сфера художньої культури - це сфера художніх цінностей, що являють собою вищі рукотворні форми естетичних цінностей.' Естетичні цінності так чи інакше завжди втягнуті в культуру, хоча можуть зберігати свою природну автономію (краса в природі). В даному випадку утягнутість естетичних цінностей в культуру пояснюється тим, що суспільна практика, діяльність людей ставлять дане природне явище в певне ціннісне відношення до людства.

113.Художній образ.
Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуттів. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів.
Художній образ - це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ.
Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. По великому рахунку, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне. Що спільного у долі талановитої дівчини і житті чайки? А саме цей художній образ використовує А. Чехов у своїй безсмертній драмі. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності.

118. Етичні аспекти екології.
Остання чверть XX ст. характеризувалася різким погіршенням якості оточуючого людину природнього середовища: забрудненням рік, озер, повітря, видовим збідненням флори і фауни тощо. Це свідчить про те, що протиріччя між суспільством і природою перемістилось у фазу взаємознищення. Суть сучасних екологічних протиріч - конфлікт між гігантськими темпами природоперетворюючої діяльності людської спільноти і процесами рівноваги в екосфері. Цей конфлікт створює реальну загрозу появи незворотних змін в природних системах, порушення основних механізмів життєзабезпечення людини.
Серед найбільш вживаних понять кінця XX ст. як в науці, так і в побуті виявилось поняття "екологія", що походить від грецького слова oikos - житло, місце перебування. Термін був уведений у науковий обіг німецьким зоологом Ернстом Геккелем в XIX ст. Спочатку цей термін мав означати науку, яка вивчала б взаємовідносини живих організмів з навколишнім середовищем.
Науковий аналіз екологічної проблеми можливий, якщо її розглядати не як простий кількісний приріст екологічних порушень, що мали місце і в минулому. Якщо раніше несприятливі наслідки людської діяльності проявлялися локально, діяли самостійно і не викликали своєрідної "ланцюгової реакції", множинності впливу, то сьогодні аварія одного танкера з нафтою обертається не тільки екологічною, а й соціальною катастрофою для населення узбережжя. Створення нової техніки і застосування нових технологій в промисловому виробництві це такий соціотехнологічний монстр, до якого природа виявилася не готовою.

119. Екологічна етика та її принципи.
Дослідники визначають три основні напрями масованого екологічно-виховного впливу на суспільство.
Етика як моральні правила поведінки людей для їх співжиття і еволюції має спрямовуватися на досягнення найбільшої користі для окремої людини. Сюди можна віднести і збільшення тривалості життя, формування активної життєвої позиції, життєствер-джуючого настрою, і найперше це зміцнення здоров'я. Тобто це кожен бік людського блага.
Правила екологічної поведінки існують для людей, здійснюються на рівні індивідуального або суспільного всезагального виконання. Тобто виконуються на різних організаційних рівнях: особи, суспільства, людства. Вони регулюються законами, звичаями, традиціями. Але найефективніше працюють при введенні в культуру.
Оцінки суспільної моральності й моралі індивідуума часто вступають у суперечність між собою. Один і той самий вчинок може розцінюватись і як благо, і як зло.
Тут діють різні уявлення про добро і зло, про корисність і шкідливість.
Тобто правила екологічної моралі й екологічної етики невідривні від сучасного розуміння культури.
Людина завжди схилятиметься у своєму розумінні перед таємницею життя. Тому з позицій культури добро — це збереження, творення, примноження і захист всього живого, і навпаки, зло — це руйнування живого світу.
Екологічна етика в умовах сьогодення дедалі ширше завойовує людську свідомість, можна розмежувати у ній чимало напрямів.
Прихильники «глибинної екології» заперечують важливість людського виду. Людина, на їх погляд, лише один з багатьох видів, які населяють планету. Людське життя не важливіше, ніж життя іншої живої істоти. Тому здоров'я біосфери є важливішим блага людства.
Іншим напрямом екологічної етики є «визволення тварин».
На думку прихильників цього напряму, тварини мають такі самі моральні права, як і людина: кожен з видів, що населяють планету, має свої вимоги до середовища. Коли їхня ніша у середовищі збільшується, то збільшується і обсяг моральних прав. Механізм здійснення цих прав визначається функцією виду в екосистемі. Рослина, наприклад, має продукувати органічні речовини для травоїдних. Якщо рослинна речовина не знайде свого споживача, то вона, напевне, може зникнути як вид.
Космоцентризм обстоює думку, що світ самоцінний сам по собі, і людина не може вирішувати, яким йому бути. Тобто інтереси біосфери вагоміші за інтереси будь-якого іншого виду.
Теоцентризм говорить про людську відповідальність за долю біосфери перед Богом, перед вищою над людиною моральною інстанцією.
Теоцентризм заперечує вседозволеність, попереджає кожну, людину, що всі її дії мають наслідки для неї самої.
Цікавим напрямом екологічної етики є біоетика, яка пов'язана з проблемами генетичної інженерії, тобто з людиною як біологічною істотою. Зокрема це стосується й аморальності проведення абортів, стриманості у дослідах з клонування тощо.

120. Комічне та його форми.
Комічне пов'язане з тим, що історія здійснюється не тільки через трагедію, а й через комедію. На думку більшості дослідників, сутність комічного — в протиріччі. Комізм ситуації частіше за все виявляється у контрасті, протистоянні потворного прекрасному (Аристотель), низького — піднесеному (Кант), внутрішньої пустоти — зовнішньому вигляду, що претендує на значущість (Гегель).
Комічне, як і будь-яке естетичне явище, є соціальним. Воно перебуває не в об'єкті сміху, а у суб'єкті, тобто у тому, хто сприймає протиріччя як комічне. Комічне, як правило, викликає сміх. У комедійному сміхові закладене глибоке критичне начало. Однак він не діє як всезагальне сліпе заперечення, тобто руйнування. В ньому закладений стверджувальний потенціал, оскільки комедійний сміх базується на визначеному естетичному ідеалі. Таким чином, комедійний сміх намагається викоренити недоліки, зруйнувати існуючу несправедливість і створити нову, принципово відмінну систему відносин.
На базі комічного в житті та мистецтві сформувалась сміхова культура. Для сміхової культури міфу особливо характерні протиріччя зміни, підміни, плутанини та ін. Усі ці протиріччя розгортаються в опозиції: порядок — хаос. Для сміху міфології характерно те, що порядок того чи іншого предмета подається у формі безладу, хаосу. Якщо порушена структура предмета — ми маємо ту чи іншу міру деструктивності. Якщо порушені сенси — ми маємо плутанину, визначену міру беззмістовності. Всі ці аспекти хаосу дані людині для подолання. Сміхова культура і є способом вирішення вказаних протиріч. При цьому протиріччя тим гостріше, чим ближче людина перебуває до межі свого осягнення світу.
Комічне пов'язане із загальною культурою суспільства та людини. Низька культура завжди агресивна. Така людина не спроможна терпіти розбіжні погляди, думки, переваги інших. Навпаки, людина, що володіє високою культурою, здатна аналізувати поведінку, відносини не тільки інших людей, а й самої себе, що є свідченням наявності у неї почуття гумору, розвиненого, живого розуму, яскравої уяви, фантазії.
Головними засобами створення комічного ефекту є гротеск (контраст реального й химерного) та гіпербола (перебільшення).
Залежно від ставлення до предмета комічного осміяння розрізнюють форми комічного:
• гумор — особлива форма комічного, яка відрізняється незлобивим ставленням до хиб життєвих явищ, поведінки людей, здатна викликати лише приязну посмішку. Гумор засновується на використанні засобів дотепності та гри слів;
• сатира — форма комічного, сутність якої полягає у тому, що за допомогою особливих засобів та прийомів досягається критика недоліків, пороків, суперечностей соціальної дійсності як така, що знищує їх;
• іронія — форма комічного, що являє собою прихований глум, вибухову силу якого замасковано серйозною формою. Вона виявляє конфлікт нікчемного змісту із зовнішньо пристойною, респектабельною формою;
• сарказм — форма комічного, що викликає дошкульний сміх, який містить у собі руйнівну оцінку різних негативних явищ особистого та суспільного життя. Сарказм близький до іронії, але це в'їдлива, зла іронія. Негативна оцінка тут втілена більш виразно та чітко, ніж в іронії.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП