ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Українське (козацьке) бароко — стиль, якому притаманні основні риси європейського бароко, але для нього характерна більша стриманість, розважливість, поміркованість, урочистість, величність. Бароковий храм чи споруда сприймається як скульптура, у просторово-архітектурно-ландшафтному ансамблі. Зразки бароко: Успенський собор, церкви Богородиці, Феодосії, Воскресіння в Печорській лаврі, церква Спаса на Берестові, дзвіниця Степана Ковніра та Йоганна Готфріда Шеделя в Печорській лаврі, Козелецький собор і будинок канцелярії в Чернігові та майже всі храми XVII—XVIII ст.
Рококо (фр. — черепашковий, чудернацький) — стиль в архітектурному та декоративному мистецтві XVII ст., який відрізняється орнаментом у вигляді черепашок. Уважається пізнім бароко, але більш витончені елегантні мотиви орнаменту справляють особливо святкове враження. Зразки: Андріївська церква, Маріїнський палац (архітектор В. Растреллі), дзвіниця Софійського собору.
Ампір (фр. — імперія) — художній стиль, який виник у Франції, набув поширення в інших країнах, орієнтований на римську античність. У ньому копіюються зразки римського декору, елементи розпису, предмети мистецтва Стародавнього Єгипту. В Україні після заборони царським указом 1801 р. будувати храми в стилі українського козацького бароко декілька споруд збудовано в стилі ампір (фонтан «Самсон» на Подолі, колона магдебурзькому праву). Після війни 1812р. стиль набув поширення в Росії.
Класицизм (лат. — взірцевий) — художній стиль у європейському мистецтві XVII — початку XIX ст., у якому втілювалось прагнення до відображення героїчних і моральних ідеалів, звернення до форм античного мистецтва як естетичного взірця, до суворої впорядкованості логічних і гармонійних образів. Естетичні моральні цінності
класицизму — стійкість перед фатумом, підпорядкування особистого громадському, інтересам загалу, почуттів — обов'язку і розуму. Для архітектури класицизму характерні чіткість і геометризм форм, характерна симетрично-осьова композиція, логічність планування. Образотворче мистецтво відзначається ясністю, урівноваженістю композиції. Провідний напрям класицизму — містобудування. В Україні класицизм сформувався наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Еталонами класицизму є корпус Національного університету ім. Т. Г. Шевченка (арх. В. Беретті), палац К. Розумовського у Батурині, парково-ландшафтні ансамблі «Софіївка» (Умань), «Олександрія» (Біла Церква).
Модерн (від фран. — сучасний, новий) — сталь у європейському й американському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., який характеризують, наприклад, в архітектурі, національно-романтичні риси, динамічність форми, геометричне чіткі ритми будівлі. Гнучкий, пластичний декор ліній, організованість композиційної побудови, широке застосування матеріалів, символічна підкресленість твору. Модернізму притаманні здебільшого естетичні риси функціоналізму і конструктивізму. У Києві в стилі модерн збудовано будинок з химерами (арх. Городецький), Бессараб-ський ринок (споруджений у 1910—1912 рр., арх. Г. Гай), залізничний вокзал (споруджений у 1912—1914 рр., арх. О. Вербицький). Найяскравіше модернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футуризмі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Поняттям модернізму характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», натуралізм, театр абсурду.
Модерн український — художній стиль, який увібрав національно-етичні риси, характерні пропорції національної будівлі — хати, і надав нового значення засобам українського бароко в храмовому та світському будівництві з урахуванням сучасних естетичних потреб та зручності. У цьому стилі споруджено будинок полтавського губернського земства (у 1903—1908 рр^., арх. В. Кричевський), нині — це історико-краєзнавчий музей. Його характеризують декоративне національно-традиційне оздоблення, різноколірне керамічне облицювання, рельєфні панно. Це шедевр сучасної української архітектури. У Києві творчості В. Кричевського належали міське училище на Куренівці, маєток І. Щіт-ківського по вул. Полтавській (зруйновані в 1936 р.). Споруди мали яскраво виражений національний характер. У повоєнний період у стилі українського модерну збудовано ансамбль Хрещатика, де виділяються споруди консерваторії (1955—1958 рр., архітектори Л. Каток, Я. Крас-ний), Головний поштамт (1952—1957 рр., архітектори О. Власов, О. За-варов, О. Малинівський). Тут активно використовувався пишний національно-вмотивований декор. Але владою це було визначено як зловживання в оздобленні фасадів та інтер'єрів, і ансамбль Хрещатика не набув свого класичного національно-традиційного завершення.
Конструктивізм (лат. — побудова) — напрям у мистецтві XX ст., який виник на основі кубізму та футуризму. Характеризується поєднанням з індустріальним побутом, оголенням технічної основи будівництва в архітектурі, виділенням технічно-геометричних форм. Проявився також у живописі, прикладному мистецтві, поезії. Його прикладом є ансамбль адміністративних і громадських будівель на центральній площі Харкова, зведений у 20—30-х рр. Виділяється будинок Держпрому (1925—1929 рр., архітектори С. Серафимов, М. Фельгер, С. Кравець). Композиційне будівля є комплексом споруд із чергуванням вертикалі конструкції та горизонталі вікон і широкими прямокутними арками проїздів, які з'єднують між собою окремі частини ансамблю.
Кубізм (від куб) — модерністська течія в образотворчому мистецтві, де предметний світ зображувався у вигляді комбінацій правильних геометричних об'ємів (куба, кулі, циліндра, конуса). Для кубізму характерна жорстка аскетичність кольорової гами.
футуризм (лат. — майбутнє) — авангардистська течія у європейському мистецтві 10—20-х років, яка характеризується запереченням традицій у культурі, націленістю в майбутнє. Мистецтво для футуристів — предмет самовираження, самотворчості. Представником кубо-футуризму є О. Богомазов (1880—1930).
Романтизм — ідейний, художній рух в європейській культурі кінця XVIII — початку XIX ст., який характеризується звеличеним піднесенням, культом ідеалів, запереченням буденності, сірості дійсності, мрійливістю, бажанням створити досконалий світ. Романтизм — своєрідний початок у кожному культуротворчому русі чи напрямі в культурі. Сутність романти-чного стилю — визнання гострої драматичної, нерозв'язаної суперечності між дійсністю і високим ідеалом, несумісним з нею.
Символізм — напрям у мистецтві, художнє явище в європейській культурі кінця XIX — початку XX ст., для якого характерним є захоплення таємничістю, містичним тлумаченням світу, прагненням досягти якісно нових цінностей через узагальнення, символіку, езопову мову, асоціативність. Символісти вбачають у мистецтві магічну силу оновлення життя, світогляду і життєдіяльності людей. Відображає кризу суспільства, життя, світосприймання естетизму.
Сюрреалізм (надреалізм) — напрям у мистецтві, що сформувався у Франції у 20-ті роки XX ст. Закликав до стихійної творчості, непідконтрольної розуму. Художник має спиратися на підсвідомість, сни, галюцинації, марення і з допомогою ліній, площин, форм і кольору прагнути досягти вічності і безмежності. Сюрреалістичний твір має бути алогічним, парадоксальним, з особливою ірреальністю.
Реалізм (дійсність) — правдиве художнє відображення дійсності, стиль у мистецтві XIX ст.
Авангардизм (фр. — передовий загін) — умовна назва антиреалістичних течій та напрямів у художній культурі XX ст. Термін «авангардизм» виникає на початку XX ст., стверджується в 50-ті роки. Авангардизм відмовляється від гуманістичних та реалістичних традицій, перетворює пошуки нових образотворчих засобів на самоціль. Принципи авангардизму знайшли вирішення в літературно-художніх течіях — експресіонізмі, дадаїзмі, кубізмі, футуризмі, сюрреалізмі, а також у літературі «потоку свідомості», «драми абсурду». У музиці до авангардизму належить серійна та конкретна музика.
Абстракціонізм — художній напрям в образотворчому мистецтві XX ст., який характеризується абстрагуванням художніх образів від конкретних об'єктів, формалізацією композиції. Абстракціонізм має дві течії: супрематизм і абстрактний експресіонізм.
Супрематизм (найвищий) — різновид геометричного абстракціонізму, який характеризується комбінуванням найпростіших геометричних елементів (квадрата, хреста, кола, прямокутника). Квадрат вважається найчистішим, позбавленим змістових асоціацій, елементом. Основоположником супрематизму є художник Київської малювальної школи М. Мурашка Казимір Малевич (1878—1935).
Формалізм — позиція в мистецтві, яка стверджує пріоритет форм над змістом.
Еклектизм (грец. — той, що вибирає) — у мистецтві відсутність єдності, цілісності, формальне, механічне поєднання різних стилів.
Експресіонізм (фр. — вираження) — напрямок у європейській літературі та мистецтві в першому десятилітті XX ст., яке проголосило єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини. Суб'єктивно-ідеалістичні концепції призвели до загостреної емоційності, ірраціональності образів, гротескної деформації відображуваного світу (письменники Г. Кайзер, В. Газенклевер, Ф. Верфель; художники М. Бекман, Т. Грос, О. Дікс, Е. Л. Кірхнер; кінорежисери Р. Віне, Ф. В. Мірнау; композитори нової віденської школи А. Шенберг, А. Берг, А. Веберн).
Імпресіонізм (фр. — враження) — художній напрям у мистецтві останньої третини XIX — початку XX ст., який характеризується утвердженням краси повсякденної дійсності, простих демократичних мотивів, досягненням достовірності зображення через безпосереднє зорове враження, яскравою деталізацією найменших предметів пейзажу чи характеру, відтінками світла і переливами барв. Представники імпресіоністів Огюст Ренуар (1841—1919), Клод Моне (1840—1926) та ін.
Неовізантизм (бойчукізм) — напрям у монументальному мистецтві XX ст., в основі якого лежали поєднання конструктивних особливостей українського живопису іконописців Київської Русі та раннього Відродження з елементами українського орнаменту, мозаїки, фрески та портрета XVII—XVIII ст. Започаткував напрям, створив школу українських монументалістів М. Бойчук (1882—1939). Вплив бойчукізму проявився в кераміці, килимарстві, ткацтві, графіці, різьбярстві. Монументальне мистецтво бойчукістів — визначний здобуток української культури.
Академізм — художній напрям, який характеризується догматичним наслідуванням класичних зразків, визнаних неперевершеними. Характерний для художників кінця XVI — початку XVII ст., орієнтованих на закріплення досягнень майстрів античності та італійського Відродження.
«Антироман», «новий роман» — умовна назва, одна з течій сучасного модернізму. Представники «антироману», переважно французькі письменники XX ст. — А. Роб-Грійє, Н. Саррож, зруйнували класичну жанрову
структуру роману, відмовившись від зображення об'єктивної дійсності, протиставивши їй «суб'єктивний» світ, створений самим письменником.
Дадаїзм (фр. — коник, дерев'яна конячка, дитячий лепет)— модерністська художньо-літературна течія в 1916—1922 рр. Дадаїзм виник у Швейцарії. Протест його представників проти Першої світової війни знайшов свій вираз в ірраціоналізмі, антиестетизмі, своєрідному художньому хуліганстві, позбавленому сенсу поєднанні слів і звуків (Т.Тцера, Р. Гюльзенбек, М. Янко), у карлючках, псевдокресленнях, комбінаціях випадкових предметів (М. Дюшан, Ф. Пікабія, М. Ернст). Після війни французькі дадаїста об'єдналися з представниками сюрреалізму, а німецькі політичні дадаїсти виступили проти мілітаризму (Т. Грос, Дж. Хартфілд).
Декадентство (фр. — занепад) — загальна назва антиреа-лістичних течій у літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX ст. Для декадентів характерні відчуженість, песимізм, містика. Декадентство об'єднує такі школи мистецтва, як символізм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм. Декадентство в літературі виникло наприкінці XIX ст. у Франції (С. Малларж, П. Верлен, А. Рембо). В українській літературі впливом декадентства позначені твори В. Винниченка, В. Пачовського. В образотворчому мистецтві декадентство знайшло відображення у творчості А. Бекліна (Швейцарія), М. Клінгера, Ф. Штука (Німеччина), О. Беруслея (Великобританія). У Росії деякі риси декадентства проявилися в діяльності угруповань «Світ мистецтва», «Блакитна троянда». Вплив декадентства відчули на собі композитори П. Хіндеміт (Німеччина), А. Шенберг (Австрія), І. Стравінський (Росія).
Кінетизм, кінетичне мистецтво — напрям сучасного модернізму, який використовує так зване мобілі (споруди, які рухаються вітром, водою, електрикою, силами магнетизму тощо). Кінетизм оформився в 50-х роках XX ст. (на основі експериментів М. Дюшана, Л. Мокай-Надя, А. Колдера в 10—30-ті роки XX ст.). Деякі твори кінетизму базуються на традиціях да-даїзму («саморуйнівні машини» Ж. Тінчелі), інші претендують на більш «позитивне» відображення в художніх образах сучасного науково-технічного прогресу (праці Н. Шеффера). Кінетичне мистецтво, зазвичай замкнуте в межах суто формальних експериментів, знаходить деяке практичне використання в оформленні виставок, рекламі тощо.
Модернізм — основний напрям мистецтва в епоху імперіалізму, що характеризується розривом з ідейними та художніми принципами класичного мистецтва, зокрема з принципами реалізму. Найяскравіше модернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футуризмі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Сучасні форми модернізму: супрематизм, кінетичне мистецтво, оп-арт, поп-арт, ленд-арт, мінімалістське мистецтво. Поняттям модернізм характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», натуралізм, театр абсурду.
Акмеїзм (грец.— вершина, розквіт) — модерністська течія в російській літературі початку XX ст. Виникла в 1909 р., проповідувала «мистецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику.
Ташизм (фр. — пляма) — різновид абстрактного мистецтва. Зародився у Франції в 40-х роках XX ст. Поширений у США (Дж. Поллок). Представники ташизму довільно наносять на полотно кольорові плями, які нібито відображають світ підсвідомих емоцій художника.
Театр абсурду — один з проявів модернізму в театральному мистецтві. Виник у 40—50-х роках XX ст. у Франції. Спектаклі театру абсурду позбавлені сюжету, слово та сценічна дія фрагматичні. Це гранично суб'єктивний, інколи фізіологічний за своїм характером театр, споріднений з театром жорстокості. Представники-драматурги — С. Беккет, Е. Іонеско, Ж. Жене.
Натуралізм (фр. лат. — природний) — метод і напрям у західноєвропейській літературі, який склався в останнє десятиліття XIX ст. на основі філософії позитивізму (О. Конт) та естетичної теорії (І. Гена). Натуралісти прагнули до наукової точності в зображенні навколишнього середовища та людини, соціальні явища та людські характери пояснювали біологічними законами. Натуралісти в літературі: Е. Золя, Гі де Мопассан, брати Гонкури. Перебільшуючи роль біологічних чинників у житті людини, проповідували песимізм натуралісти кінця XIX — початку XX ст. (П. Боборикін, В. Винниченко). В образотворчому мистецтві натуралізм копіює зовнішній бік явища та предметів реального світу, не розкриваючи їхньої соціальної суті.
Лендарт (англ. — земляне мистецтво) — різновид авангардизму в мистецтві США, Західної Європи 60-х років XX ст. Представники лендарту (Р. Морріс, Д. Оппенгейм, М. Хейзер) здійснювали «акти естетичного вторгнення» (так званого переоформлення) у природні ландшафти.
Опарт (англ. , скорочено від — оптичне мистецтво) — напрям у європейському та американському живописі та графіці в 40-х роках XX ст., різновид абстракціонізму (засновник — французький художник В. Вазарелі). Ритмічні комбінації простих геометричних форм та кольору створюють ілюзію руху.
Поп-арт (англ. ) — модерністський художній напрям. Виник у другій половині 50-х років XX ст. у США та Великобританії. Відмовляючись від звичайних методів живопису, поп-арт навмисно культивує випадкові поєднання побутових предметів, фотографій, фрагментів реклами тощо.
«Потік свідомого» — одна з форм зображення внутрішнього життя людини в художніх творах, прагнення розкрити душевний стан персонажів в усій його безпосередності, у блискавичній зміні переживань, роздумів, спогадів, вражень, підсвідомих асоціацій.

ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ ТЕРМІНИ ТА НАЗВИ ДАВНІХ ІКОН
Стиль (грец. — палочка для письма) — сукупність головних художніх особливостей, які виявляються в темах, ідеях, зображувально-виражальних засобах, прийомах, технічній обробці мате
ріалу, виконанні, у творчості архітектора, письменника і т. д. Стиль зумовлюється соціальним ладом, суспільними ідеалами, рівнем розвитку. Архітектурний стиль — сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис.
Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу фарбами. За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.
Монументальний живопис — підпорядковується архітектурній споруді, тісно з нею пов'язаний.
Декоративний живопис — застосовується для прикрас архітектурного ансамблю, витворів декоративно-ужиткового мистецтва.
Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться основа) — дошка, полотно, картон для написання картин.
Жанр живопису — за тематикою живопис поділяється на жанр побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.
Мозаїка — сюжети, орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти, керамічних плиток (смальта — кольорове, непрозоре скло у формі кубиків та пластинок).
Темпера — фарби для живопису з води та яєчного жовтка (натуральні скріплюючі матеріали) або з водного розчину клею з олією (штучні емульсії").
Акварель (лат. — вода) — фарба, що розводиться водою; твір живопису, виконаний такими фарбами.
Гуаш — водяна фарба.
Пастель (фр. від — тісто) — означає малювання олівцями, виготовленими з тонкотертих барвників з домішкою крейди, клею, гіпсу чи інших скріплюючих або вибіліюючих речовин.
Ікона (зображення, образ) — живописне мозаїчне, рельєфне зображення Богородиці, Ісуса Христа, святих. Це окрема живописна композиція, виконана на дерев'яній дошці, полотні, рідше металевій пластинці. В іконі поєднується радість, скорбота та аскетизм.
Іконопис — писання ікон, образів Бога-Отця, Богородиці, Ісуса Христа, святих. Культовий, релігійний вид живопису. Іконопис відображає естетичний, духовний досвід народу. Естетика цього живопису потребує втілення божественного, надчутливого змісту в зримих ідеально піднесених образах. Носієм божественного в християнській традиції є золото, світло сонця.
Іконостас — перегородка з рядами (чинами) ікон, які відділяють вівтар від основної частини православного храму.
Алімпій Печорський — видатний іконописець київської школи іконопису Київської Русі.
Найдавніші ікони — «Богородиця-Елеуса» (відома «Вишгородська Божа Мати», викрадена в 1155р. Андрієм Боголюбським і вивезена до м. Володимира. Сьогодні відома як «Володимирська Богородиця»).
Богоматір «Велика Панагія» — Марія Оранта. Київської школи Алімпія, ікона з Михайлівського Золотоверхого собору, зруйнованого в 1934—1936рр., вивезена до Москви. Зберігається під назвою «Ярославська Оранта».
«Ангел Злати власи» (золоте волосся) — один з найпоетичніших творів давньоруського іконописання (кінець XII ст.). Зберігається в Державному російському музеї Санкт-Петербурга.
Ктиторський портрет (грец. — засновник, меценат) — такі портрети писались і зберігались у храмах України, починаючи з XII ст.
Пярсуна (персона — викривлено) — найменування творів українського, а також російського і білоруського портретного живопису кінця XVI—XVII ст., які зберігають прийоми іконопису.
Графіка (грец. — пишу, креслю, малюю) — вид образотворчого мистецтва, у якому дійсність образно відображується за допомогою малюнка.
Гравюра — малюнки, виконані на дереві, металі, камені. Розмножуються на папері.
Офорт — гравюра на металі, заглиблені елементи якої витравлюються кислотою.
Фреска (італ. — свіжий, сирий) — техніка стінного розпису водяними фарбами по свіжій штукатурці, яка вбирає їх до певної глибини, що забезпечує міцність фарб.

УКРАЇНСЬКА МУЗИКА
Українські народні пісні мелодійні, виразні, пластичні. Стародавні пісні — колядки, щедрівки, веснянки, купальські, колискові, весільні. В історичних піснях, речитативно-протяжливих думах зображена боротьба українського народу за своє національне визволення.
У першій половині XVII ст. на народній основі розквітає пісенна лірика (творчість народної співачки М. Чурай). Своєрідна поліфонія підголоску українських хорових пісень з імпровізованим верхнім голосом.
У XVII ст. виникають рекрутські, чумацькі та бурлацькі пісні. Нові інтонації вносять у народну українську музику побутовий романс, народні танці: гопак, козачок, гуцулка, коломийка; музичні інструменти — бандура, ліра, цимбали, бубен, басоля, сопілка, трембіта, дуда, скрипка. Типовий

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП